Заступник прокурора Одеської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради про визнання недійсним договору про співробітництво та організацію взаємовідносин № 05/с-14 від 27.10.2014 р. та про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Навіт" повернути Одеській міській раді комунальне майно - берегозахисну споруду у вигляді підпірної стінки загальною площею 30 погонних метрів, що розміщена в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом № 11 та № 12 другої черги ПЗС.

Заступник прокурора позовні вимоги обґрунтовує тим, що вказаний договір є удаваним та вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору оренди комунального майна.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду Одеської області від 30.06.2017 р. у справі №916/957/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.10.2017р., в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що договір про співробітництво та організацію взаємовідносин № 05/с-14 від 27.10.2014р. не містить ознак договору оренди та не є удаваним договором, а є договором змішаного типу, який включає елементи, як договору про спільну діяльність, так і договору підряду.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення її доводів

Заступником прокурора Одеської області та Одеською міською радою подано касаційні скарги, в яких скаржники просять скасувати рішення господарського суду Одеської області від 30.06.2017 р., постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 р. у справі №916/957/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Скаржники посилаються на те, що судами попередніх інстанцій невірно визначено правову природу оскаржуваного правочину, який вчинено з метою приховання договору оренди, для врегулювання відносин користування об'єктом нерухомості, оскільки фактично ТОВ "Навіт" за договором набуває право користування береговою спорудою, яку використовує для здійснення господарської діяльності без зобов'язання сплачувати плату за таке користування.

Заступник прокурора у касаційній скарзі зазначає, що Одеською міською радою не приймалось рішення про передачу в користування ТОВ "Навіт" комунального майна, яке є предметом договору.

Крім того, скаржники не погоджуються із визначенням судами попередніх інстанцій правової природи договору, як договору змішаного типу, який включає елементи договору про спільну діяльність, та договору підряду.

4. Позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Одеської міської ради заступник прокурора Одеської області вказав на її обґрунтованість.

ТОВ "Навіт" у відзиві заперечує проти доводів касаційних скарг Заступника прокурора Одеської області та Одеської міської ради та просить залишити рішення без змін, а касаційні скарги без задоволення.

Відповідач зазначає, що заступником прокурора та позивачем не доведено наявності у сторін оскаржуваного договору мети встановлення інших цивільно-правових відносин та настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені вчиненим правочином.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

27.10.2014р. між Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради (управляння) та товариством з обмеженою відповідальністю "Навіт" (підприємець) укладено договір про співробітництво та організацію взаємовідносин №05/с-14, відповідно до умов якого сторони зобов'язуються шляхом об'єднання зусиль спільно діяти з метою створення умов для розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря в м. Одеса і для підтримання берегозахисних споруд у належному технічному стані.

Відповідно до п. 1.2 договору для реалізації спільного проекту сторони домовляються задіяти берегозахисну споруду у вигляді підпірної стінки загальною площею 30 погонних метрів, що розміщена в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом № 11 та № 12 другої черги ПЗС (у подальшому іменована "берегозахисна споруда") згідно схеми, що є невід'ємною частиною договору (додаток №1).

Згідно з п. 1.3 договору підприємець бере на себе зобов'язання виконувати за власний рахунок на безповоротній основі поточний ремонт, реконструкцію та/або капітальний ремонт берегозахисної споруди: підпірна стінка загальною площею 30 погонних метрів.

П. 1.4 договору передбачено право підприємця надавати послуги платного сервісу відповідно до Правил устаткування та експлуатації пляжів міста Одеси, у тому числі послуги літнього кафе.

У п. 1.5, п. 1.6 договору зазначено, що берегозахисна споруда є власністю територіальної громади міста Одеси, а підприємцю надається право користуватися нею виключно для реалізації вищезазначених цілей та згідно умов даного договору. Право власності на берегозахисну споруду у повному обсязі залишається у територіальної громади м. Одеси, умови даного договору не передбачають виникнення у підприємця повного або часткового права власності на берегозахисну споруду зазначену у п. 1.2 даного договору.

П. 2.1 договору сторони визначили, що для досягнення цілей, вказаних у розділі 1 договору, управління забезпечує: технічними даними, які визначені відповідними технічними документами (п. 2.1.1); технічною інформацією необхідною для проведення обстеження берегозахисної споруди, підготовки та проведення поточного та капітального ремонту, вимогами до їх експлуатації (п. 2.1.2); розробку технічних умов (технічного завдання) для проведення капітального ремонту та/або реконструкції берегозахисної споруди (п. 2.1.3); допомогу в погодженні та затвердженні у встановленому порядку проектної документації з поточного та/або капітального ремонту та/або реконструкції берегозахисної споруди (п. 2.1.4); надає відповідачу рекомендації щодо покращення берегозахисних функцій споруд, надає методологічну допомогу (п. 2.1.5).

Відповідно до п. 2.3 договору для досягнення цілей вказаних в розділі 1 договору, підприємець зобов'язаний: за власні кошти, силами спеціалізованої організації, провести обстеження технічного стану аварійної берегозахисної споруди та надати відповідні висновки управлінню до 01.03.2015р.(п.2.3.1); за результатами обстеження берегозахисної споруди та висновків спеціалістів замовити за власний рахунок у відповідній ліцензованій організації проектну документацію з капітального ремонту та/або реконструкції берегозахисної споруди і погодити її з управлінням у встановленому порядку до 01.05.2015 р.(п.2.3.2); до 01.06.2015 р. за власний рахунок скласти графік виконання робіт та погодити його з управлінням, після погодження - здійснити відповідні ремонтні роботи у строк встановлений даним графіком (п.2.3.3); дотримуватись вимог законодавства, будівельних норм, рішень органів місцевого самоврядування щодо використання берегозахисних споруд та пляжів, уникати дій, які можуть шкідливо вплинути на їх протизсувні властивості, що включає будівництво будь-яких капітальних об'єктів (п.2.3.9).

П. 2.4.1. договору передбачено право підприємця користуватися берегозахисною спорудою у вигляді підпірної стінки загальною площею 30 погонних метрів та надавати платні послуги оздоровчо-пляжного сервісу згідно з цільовим призначенням берегозахисних споруд, в тому числі надання послуг літнього кафе, згідно з умовами даного договору, а також відповідно до Правил устаткування та експлуатації пляжів міста Одеси, затверджених Одеською міською радою, протягом строку, на який він укладений.

Згідно з п. 6.2 договір укладено строком на 10 років та є чинним до 01.10.2024 р., у разі не припинення його дії у достроковому порядку передбаченому п. 2.2.3. даного договору.

6. Норми права та мотиви, з яких виходить суд касаційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Удавані правочини вчиняються з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді мали на увазі. Завжди має місце укладення двох правочинів: 1) реального правочину, вчиненого з метою створити певні юридичні наслідки; 2) правочину, вчиненого для приховання реального правочину.

Сторони, здійснюючи удаваний правочин, приховують іншу юридичну дію, іншу мету, яку вони мали насправді на увазі.

За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків.

Тобто вирішуючи даний спір слід встановити дійсну спрямованість волі сторін при укладенні договору про співробітництво та з'ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договору.

Частиною 1 статті 626 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 1130 зазначеного Кодексу за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Статтею 1131 вказаного Кодексу України передбачено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Тобто за договором оренди особа користується орендованим майном та сплачує за це кошти.

Суд першої інстанції посилається на те, що право власності на берегозахисну споруду залишається у територіальної громади м. Одеси, умови даного договору не передбачають виникнення у ТОВ "Навіт" повного або часткового права власності на берегозахисну споруду.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції вказує на відсутність обумовленої спірним договором плати у вигляді грошових коштів за користування річчю. Обов'язок виконувати за власний рахунок на безповоротній основі поточний ремонт, реконструкцію та/або капітальний ремонт берегозахисної споруди не є прихованою дією по сплаті орендної плати. Згідно з актом контролю використання берегозахисної споруди у вигляді підпірної стінки та фотофіксацією до акта встановлено, що відповідачем створено нову тимчасову споруду у вигляді балкону, яка примикає до підпірної стінки. Тобто користування у вигляді займання цієї споруди не відбулось, а створена нова річ, яка не належить ні позивачу, ні відповідачу-1, внаслідок цього не має бути предметом оренди. Право відповідача-2 надавати послуги платного сервісу відповідно до Правил устаткування та експлуатації пляжів міста Одеси, у тому числі послуги літнього кафе не є користуванням комунальним майном.

Однак, п. 1.5 договору передбачено, що берегозахисна споруда є власністю територіальної громади міста Одеси, а підприємцю надається право користуватися нею.

Крім того, у пункті 1.4 договору встановлено, що підприємець має право надавати послуги платного сервісу відповідно до Правил устаткування та експлуатації пляжів міста Одеси, у тому числі послуги літнього кафе.

У п. 2.3.11 договору зазначено, що після створення пляжу, в світлий час доби, нести відповідальність за безпеку, життя і здоров'я відпочиваючих та інших осіб які перебувають на території берегозахисних споруд, згідно із законодавством.

Відповідно до п. 2.4.1. договору підприємець має право користуватися берегозахисною спорудою у вигляді підпірної стінки загальною площею 30 погонних метрів та надавати платні послуги оздоровчо-пляжного сервісу згідно з цільовим призначенням берегозахисних споруд, в тому числі надання послуг літнього кафе, згідно з умовами даного договору, а також відповідно до Правил устаткування та експлуатації пляжів міста Одеси, затверджених Одеською міською радою, протягом строку, на який він укладений.

Відповідно до п. 1.3 Правил устаткування та експлуатації пляжів міста Одеси, затверджених рішенням Міської ради №1133-V від 05.04.2007р., пляжі - це сформовані природою або штучно створені об'єкти, призначені, з одного боку - для масового купання людей (ділянка акваторії, обмежена з боку відкритого моря знаками зони купання з прилеглою до неї ділянкою берегової території, складеної з пляжного матеріалу), з іншого боку, це активні берегозахисні споруди у складі протизсувних і протиобвальних заходів на ділянках, де основи схилів розміщені на контактах з водним дзеркалом моря, для захисту корінних берегів, стабілізації зсувних схилів, розширення або збереження існуючих пляжів та мають обмежений режим використання. Платні послуги оздоровчо-пляжного сервісу - послуги, що надаються населенню на пляжах міста комунальними підприємствами та суб'єктами підприємницької діяльності, які експлуатують пляж, за цінами, затвердженими виконавчим комітетом Одеської міської ради, або за договірними цінами. До послуг оздоровчо-пляжного сервісу відноситься: надання пляжного інвентарю (тапчани, шезлонги, пляжні парасольки та інше, прокат спортивного інвентарю для ігор (теніс, більярд, волейбол, човни, морські велосипеди та інше), спорудження тимчасових водних атракціонів, басейнів для малюків та інших розважальних пристроїв, які не перешкоджають купанню та відпочинку інших громадян, які знаходяться на пляжі.

П. 2.1.3. вказаних Правил передбачено, що на узбережжі Чорного моря в місті Одесі, уздовж берегової лінії знаходяться міські пляжі загального користування, у складі яких передбачені орендовані ділянки пляжів для надання платних послуг пляжного сервісу підвищеної якості. Передача в оренду земельних ділянок пляжів природного походження здійснюється на підставі Земельного кодексу України (2768-14) та Закону України "Про оренду землі" (161-14) . Передача в оренду берегозахисних споруд у вигляді штучних пляжів здійснюється на підставі Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) - в порядку, встановленому чинним законодавством та рішеннями Одеської міської ради.

Згідно з п. 4.3., 4.4., 4.5. Правил передача в оренду ділянок берегозахисних споруд, у вигляді штучних пляжів, що знаходяться в комунальній власності, здійснюється відповідно до чинного законодавства тільки з метою надання платних послуг пляжного сервісу підвищеної якості. Для інших цілей штучні пляжі загального користування, що знаходяться в комунальній власності, в оренду чи користування не передаються. Перелік платних послуг, що надаються відпочиваючим на громадських пляжах, затверджується виконавчим комітетом Одеської міської ради. Підприємства і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які орендують ділянки громадських (штучних) пляжів, визначають режим роботи відповідно до умов договору та цих Правил, надають види послуг, погоджені у встановленому порядку.

Як вбачається зі змісту прав і обов'язків сторін договору №05/с-14, ТОВ "Навіт" на підставі спірного договору отримало право користуватись комунальним майном, а саме берегозахисною спорудою у вигляді не тільки підпірної стінки, а і пляжу та надавати послуги платного сервісу, у тому числі літнього кафе, тобто здійснювати підприємницьку діяльність без обов'язку сплачувати плату за таке використання комунального майна.

Суд апеляційної інстанції в постанові вказав на відсутність обумовленої спірним договором плати у вигляді грошових коштів за користування річчю. Обов'язок виконувати за власний рахунок на безповоротній основі поточний ремонт, реконструкцію та/або капітальний ремонт берегозахисної споруди не є прихованою дією по сплаті орендної плати.

Ч. 2. ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено обов'язок орендаря використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню.

Відсутність у договорі оренди орендної плати є підставою для визнання договору оренди таким, що не відповідає законодавству, що регулює відносини оренди комунального майна.

Ураховуючи, що при укладенні удаваного правочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідає їх внутрішній волі, суди необґрунтовано не взяли до уваги те, що договір про співробітництво та організацію взаємовідносин № 05-с-14 від 27.10.2014р. вчинено з метою врегулювання відносин користування об'єктом комунальної власності для здійснення підприємницької діяльності.

Таким чином правочин, який вчинено сторонами при укладені договору № 05-с-14 від 27.10.2014р., спрямовано на приховання іншого правочину - договору оренди комунального майна, який вони насправді вчинили, тобто спірний договір є удаваним правочином згідно з ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову є передчасним.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Суди попередніх інстанцій, посилаючись на те, що договір № 05-с-14 від 27.10.2014р. є договором про спільну діяльність, не надавали оцінку договору щодо відповідності останнього законодавству, що регулює правовідносини оренди комунального майна.

7. Висновки суду касаційної інстанції за результатами розгляду касаційних скарг та дії, які повинен виконати суд першої інстанції при новому розгляді

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Постановлене у справі рішення суду першої інстанції, залишене без змін, постановою апеляційного господарського суду, вказаним вимогам не відповідає.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, а тому справу слід передати на новий розгляд суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та відповідно з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Касаційні скарги Заступника прокурора Одеської області та Одеської міської ради підлягають частковому задоволенню.

8. Судові витрати

З огляду на те, що касаційні скарги задоволенню підлягають частково, а справа має бути направлена на нових розгляд, згідно зі ст. 129 ГПК, розподіл судових витрат зі справи, у тому числі і сум судового збору за подання скарг про перегляд рішення в апеляційному та в касаційному порядку, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.