У квітні 2017 року ТОВ "DFT-Південь" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Херсонської області із позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (далі - відповідач), в якому просило визнати недійсними з моменту укладення договір оренди державного майна №928-11-065 від 07.07.2011 та додаткові договори до нього, а також застосувати наслідки визнання правочину недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що на момент укладення договору оренди у Регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі було відсутнє зареєстроване у встановленому законом порядку право власності на об'єкт оренди, у зв'язку з чим відповідач не мав права передавати вказаний об'єкт в оренду позивачу.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 25.05.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спорту, на стороні відповідача Державне підприємство "Скадовський морський торговельний порт".

Рішенням господарського суду Херсонської області від 19.06.2017 (суддя Литвинова В.В.) позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсним з моменту укладення договір оренди державного майна №928-11-065 від 07.07.2011 та додаткові договори до нього, стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі на користь ТОВ "DFT-Південь" 1600,00 грн. судового збору, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про визнання недійсним договору оренди державного майна та додаткових договорів до нього, суд першої інстанції, посилаючись на приписи ст. 326, п. 1 ст. 761 ЦК України, ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України, виходив з обставин не доведеності відповідачем того факту, що власником будівлі колишньої котельні площею 146,7 кв.м., яка є предметом оспорюваного договору оренди, є Міністерство інфраструктури України, а балансоутримувачем - ДП "Скадовський морський торговельний порт".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо застосування на підставі ст. 216 ЦК України наслідків визнання правочину недійсним, місцевий суд виходив з необґрунтованості зазначеної вимоги, оскільки оспорюваний договір оренди державного майна від 07.07.2011 №923-11-065 розірваний на підставі рішення господарського суду Херсонської області від 29.02.2016 у справі № 923/2005/15, а ТОВ "DFT-Південь" зобов'язано повернути орендоване майно.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 у справі № 923/336/17 (судді: Аленін О.Ю.- головуючий, Богатир К.В., Лашин В.В.) рішення господарського суду Херсонської області від 19.06.2017 у справі № 923/336/17 в частині задоволення позовних вимог та розподілу судових витрат скасовано, в цій частині прийняте нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди державного майна №928-11-065 від 07.07.2011 та додаткових угод до нього відмовлено. В решті рішення залишено без змін.

Приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з доведеності матеріалами справи того факту, що на час укладення спірного договору оренди державного майна №928-11-065 від 07.07.2011 майно, що було його предметом, а саме, будівля колишньої котельні площею 146,7 кв.м., знаходилось у повному господарському віданні ДП "Скадовський морський торговельний порт" та обліковувалось на його балансі за інвентарним номером 1114, тобто перебувало у державній власності.

Разом з тим, апеляційний суд підтримав як законний і обґрунтований висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог про застосування наслідків визнання правочину недійсним.

Не погоджуючись з вказаною постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "DFT-Південь" звернулося з касаційною скаргою, в якій в якій просило скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 у справі № 923/336/17 та залишити в силі рішення Господарського суду Херсонської області від 19.06.2017 у справі № 923/336/17.

Підставами для скасування оскаржуваної постанови ТОВ "DFT-Південь" зазначає порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

На думку заявника касаційної скарги, апеляційний господарський суд не врахував і не застосував норму матеріального права - ст. 761 ЦК, згідно якої право передачі майна у найм (оренду) має власник речі. Як зазначає позивач, з посиланням на ст. 316 ЦК України, право особи на річ має бути підтверджено відповідними належними правовстановлюючими документами, доказами, які у відповідача відсутні.

При цьому, ТОВ "DFT-Південь" вказує про помилковий висновок суду апеляційної інстанції стосовно того, що, якщо майно обліковувалось на балансі і знаходилось у повному господарському віданні ДП "Скадовський морський торговельний порт", то це означає, що воно перебуває у державній власності.

Як стверджує позивач у касаційній скарзі, апеляційний суд, вирішуючи спір, фактично вийшов за межі позовних вимог, усунув прогалину і самостійно, порушуючи принцип рівності сторін судового процесу, безпідставно визнав право власності об'єкта оренди за орендодавцем.

На думку ТОВ "DFT-Південь", висновки апеляційного суду були зроблені без врахування положень ст. 34 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) та не узгоджуються з обставинами справи і з вимогами чинного законодавства. На думку заявника касаційної скарги, суд апеляційної інстанції всупереч принципу рівності сторін, прийняв до уваги одні докази і відкинув інші докази.

Крім того, позивач зазначає про порушення апеляційним судом ст. 182 ЦК та посилається на те, що право власності на об'єкт оренди не зареєстроване, а згідно листа Міністерства інфраструктури № 16/1857-15 від 04.11.2015 вбачається, що інформація про будівлю колишньої котельні площею 146,70 кв.м. не збігається з відомостями Єдиного реєстру об'єктів державної власності, інформація про вищевказане нерухоме майно відсутня в переліку об'єктів державної власності, які перебувають у сфері управління Міністерства інфраструктури і тимчасово не використовуються, та які відповідно до вимог законодавства України можуть розглядатися як потенційні об'єкти оренди.

Разом з тим, заявник касаційної скарги зауважує, що оскаржувана постанова не містить посилань на конкретну норму права, на підставі якої він встановив власника і право власності на об'єкт оренди за орендодавцем, адже це є необхідною умовою для дійсності договору оренди в силу положень ст. 761 ЦК України ст. 215 ЦК України.

У відзиві на подану позивачем касаційну скаргу Регіональне відділення ФДМУ по Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі заперечує проти касаційної скарги та просить оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "DFT-Південь" - без задоволення. При цьому, обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на приписи Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) та зазначає, що право державної власності на об'єкт оренди виникло у 1984 році, є дійсним, ніким не скасовано, а відсутність державної реєстрації права власності на спірне майно не може свідчити про те, що останнє втратило статус державного.

Крім того, відповідач вказує, що на момент укладення спірного договору оренди будівля колишньої котельні площею 146,7 кв.м., за адресою: м. Скадовськ, вул.Пролетарська,2, перебувала у повному господарському віданні ДП "Скадовський морський торговельний порт" та обліковувалась на його балансі за інвентарним номером 1114, а власником цього майна державного підприємства є і була держава.

При цьому, відповідач вважає, що підстави для визнання недійсним договору оренди державного майна від 07.07.2011 № 928-11-065 відсутні, оскільки спірний договір укладений Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області в межах повноважень, визначених законодавством, з додержанням вимог ст.ст. 5, 9, 10, 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у договорі визначені всі істотні умови та щодо них досягнуто домовленості, текст договору підписаний сторонами.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників ТОВ "DFT-Південь", перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 07.07.2011 між Регіональним відділенням ФДМУ по Херсонській області (орендодавцем) та ТОВ "DFT-Південь" (орендарем) укладено договір оренди державного майна №928-11-065, відповідно до умов якого орендарю передано в строкове платне користування державне майно - будівлю колишньої котельні площею 146,7кв.м. на території ДП "Скадовський морський торговельний порт", що знаходиться на його балансі, за адресою: Херсонська обл., м. Скадовськ, вул. Пролетарська,2. Вартість державного майна станом на 15.03.2011 становить 98890,00грн., без урахування ПДВ. Майно передається в оренду з метою розміщення складських приміщень. Стан майна на момент укладення договору визначається в акті приймання-передачі.

За актом приймання-передачі від 07.07.2011 вищевказане майно передано орендарю. В подальшому, як встановлено судами, сторони укладали додаткові договори про внесення змін до договору оренди державного майна від 07.07.2011 №928-11-065 щодо орендної плати, а також продовжили строк дії договору до 08.05.2017.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно норм ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями є фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам. Підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

За приписами ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до ст. 73 ГК України орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

У справі, що розглядається, апеляційним судом встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ДП "Скадовський морський торговельний порт" входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України.

Відповідно до Статуту ДП "Скадовський морський торговельний порт" останнє є державним унітарним транспортним підприємством - морським портом і діє як державне комерційне підприємство, що засноване на державній власності, та входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України.

Судом апеляційної інстанції було з'ясовано, що згідно відомостей, які містяться в листі ДП "Скадовський морський торговельний порт" вих.№417/13/14 від 04.03.2011, будівля колишньої котельні, що є предметом оренди за спірним договором, знаходиться на балансовому обліку ДП "Скадовський морський торговельний порт", інв. №1114, загальна площа будівлі складає 146,72 кв.м., має балансову вартість 32968,46 грн. та залишкову вартість станом на 01.02.2011 9 285,79 грн., будівля не перебуває під податковою заставою та може бути передана в оренду.

До того ж, як встановлено апеляційним судом та вбачається з матеріалів справи, а саме, листа Міністерства транспорту та зв'язку Українивід 06.03.2008 р. №1587/27/14-08, останнє просило оформити право власності Міністерства транспорту та зв'язку України на об'єкти нерухомого майна, які знаходяться у загальнодержавній власності та закріплені за ДП "Скадовський морський торговельний порт" на праві господарського відання, з видачею підприємству свідоцтв про право державної власності на об'єкти, зокрема, будівлі котельної з бойлерною 1984 року введення в експлуатацію та інвентарним номером 1114.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.05.2008 за Міністерством транспорту та зв'язку України було зареєстровано право державної власності, зокрема, на недобудовану будівлю, Ш (а.с. 81).

Згідно наказу ДП "Скадовський морський торговельний порт" від 28.11.2011, з балансу теплогрупи порту передано будівлю котельної з бойлером інв.№1114 на баланс порт території та зобов"язано бухгалтерію порту внести зміни у назву ОВЗ інв. №1114 "Будівля котельної з бойлером" на "складське приміщення".

Як вбачається з довідки ДП "Скадовський морський торговельний порт" Вих. №14/922 від 31.08.2016 на балансі ДП "Скадовський морський торговельний порт" перебувають об'єкти нерухомості, які розташовані по вул. Мангубінська, 2, м.Скадовськ, Херсонська область, зокрема, складське приміщення (по свідоцтву недобудована будівля), літера на схемі Ш, рік введення в експлуатацію 1984, інвентарний номер 1114.

Дослідивши зазначені докази, апеляційний суд встановив, що на час укладення спірного договору оренди державного майна №928-11-065 від 07.07.2011 майно, що було його предметом, а саме будівля колишньої котельні площею 146,7 кв.м., знаходилось у повному господарському віданні ДП "Скадовський морський торговельний порт", обліковувалось на його балансі за інвентарним номером 1114, та перебувало у державній власності Міністерства транспорту та зв'язку України.

Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду відхиляє аргументи заявника касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції норм ст. ст. 316, 761 ЦК України, про відсутність у Регіонального відділення ФДМУ по Херсонській області права власності на об'єкт оренди - будівлю колишньої котельні площею 146,70 кв.м., та відсутність права передавати вказаний об'єкт в оренду позивачу.

Аргументи позивача про порушення апеляційним судом ст. 182 ЦК України та доводи про те, що право власності на об'єкт оренди не зареєстроване також відхиляються касаційним судом з огляду на наступне.

Так, згідно ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

При цьому, в силу ч.4 вказаної норми, права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, права на спірне майно виникли до 01.01.2013, то вони в силу норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації.

До того ж, колегія суддів зауважує, що до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) (01.01.2004) виникнення права власності на нерухоме майно не пов'язувалось з моментом реєстрації відповідного права.

Решта доводів касаційної скарги в обґрунтування відсутності у орендодавця права власності на передане в оренду за спірним договором майно, зокрема, посилання на листи Міністерства інфраструктури № 1587/27/17-08 від 06.03.2008 та № 16/1857-15 від 04.11.2015, довідку ДП "Скадовський морський торговельний порт" № 14/922 від 31.08.2016, не можуть бути прийняті колегією суддів, оскільки фактично зводяться до прохання надати нову оцінку доказам у справі, які, на думку заявника касаційної скарги, неправильно були оцінені судом апеляційної інстанцій під час розгляду справи, що в силу вимог ст. 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Таким чином, наведені ТОВ "DFT-Південь" у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 312 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017), оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального права.

Водночас, колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними відповідачем у відзиві на касаційну скаргу, оскільки вони ґрунтуються на встановлених у справі фактичних обставинах та нормах матеріального права.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що надавши належну оцінку доводам сторін та доказам у справі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору оренди державного майна та додаткових договорів до нього.

При цьому, стосовно вимоги позивача про визнання недійсним договору оренди саме з моменту його укладення та застосування наслідків недійсності правочину, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, згідно норм ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

За приписами ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 3 ст. 216 ЦК України встановлено, що правові наслідки, передбачені, зокрема, ч. 1 вказаної статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Разом з тим, ч. 3 ст. 207 ГК України (яка кореспондується зі ст. 236 ЦК) передбачена можливість визнання недійсним і припинення господарського зобов'язання на майбутнє у разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє.

Відтак, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

До того ж, з урахуванням змісту ст. 236 ЦК України і ч.3 ст. 207 ГК України зобов'язання за визнаним недійсним договором оренди припиняються на майбутнє.

Отже, із правової природи зобов'язання вбачається, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування загальних наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 ЦК України, оскільки використання майна, оренда, надання послуг - "річ" безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо, а відповідно такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.

Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду України від 13.01.2004 у справі №7/85/4/68-81 та від 23.12.2015 у справі №3-1143гс15, висновки яких є обов'язковими в силу приписів ст. - 111-28 ГПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення судових рішень у справі, що розглядається).

Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм та встановлених судами обставин справи, касаційний суд вважає, що суд апеляційної інстанції правильно скасував рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди державного майна і додаткових договорів до нього та дійшов законного і обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаних позовних вимог.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 у справі № 923/336/17 прийнята судом у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і підстав для її зміни або скасування не вбачається.

При цьому, слід зазначити, що оцінка доводів сторін у даній справі та наявних доказів була здійснена апеляційним судом з дотриманням вимог процесуального права - ст. ст. 4-7, 43 ГПК України (1798-12) (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції не вбачається, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладаються на ТОВ "DFT-Південь".