на рішення Господарського суду Луганської області від 25.04.2017 (суддя Фонова О.С.) та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.08.2017 (головуючий - Стойка О.В., судді Татенко В.М., Чернота Л.Ф.) у справі №913/230/17 Господарського суду Луганської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком"

до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради

про стягнення 151944,01 грн.

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У березні 2017 року ПАТ "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з відповідача 151944,01 грн. заборгованості в рахунок відшкодування витрат, понесених внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення.

Позовна заява мотивована тим, що у період з 1 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року позивачем надано послуги зв'язку населенню м. Лисичанськ Луганської області на пільгових умовах, згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , на загальну суму 151944,01 грн., тоді як відповідачем не відшкодовано витрати надання телекомунікаційних послуг (послуг зв'язку) на пільгових умовах.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 25.04.2017 (суддя Фонова О.С.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.08.2017 (головуючий - Стойка О.В., судді Татенко В.М., Чернота Л.Ф.), позов задоволено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що матеріалами справи доведено надання позивачем телекомунікаційних послуг у період з січня по грудень 2016 року на пільгових умовах на загальну суму 151944,01 грн., тоді як відповідач не відшкодував позивачу витрати, понесені ним внаслідок надання пільгових телекомунікаційних послуг.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення та постанову, у позові відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій приписів Бюджетного кодексу України (2456-17) та Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" (928-19) , оскільки зазначеним законом не було передбачено відшкодування витрат на послуги зв'язку пільговим категоріям громадян.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

15.11.2017 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у касаційній скарзі, посилаючись на те, що відсутність у Законі України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" (928-19) положень про субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту, зокрема, відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян, не скасовує пільги, передбачені частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України, а також закріплені у Конституції України (254к/96-ВР) державні соціальні стандарти.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції

Здійснивши перегляд касаційної скарги в письмовому провадженні, перевіривши оскаржені у справі судові рішення дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 87, частиною 2 статті 97 Бюджетного кодексу України видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевими бюджетами визначаються Кабінетом Міністрів України.

За приписами підпункту б пункту 4 частини 1 статті 89, статті 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 (256-2002-п) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок), яким встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги. Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціальною захисту населення е керівники головних управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

В даному випадку головним розпорядником коштів у межах своїх повноважень на території м. Лисичанськ Луганської області є Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради. Отже, останнє є виконавчим органом міської ради, до компетенції якого відноситься обов'язки щодо прийняття від підприємств, установ, організацій, що надають житлові-комунальні послуги та послуги зв'язку окремим категоріям громадян, розрахунків на компенсації та на відшкодування витрат за надані пільги, звірки з їх інформацією, що міститься в реєстрі, та обов'язки щодо здійснення їх компенсації.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем належним чином виконувалися обов'язки щодо надання пільговим категоріям громадян, які проживають на території м. Лисичанськ Луганської області, телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Всупереч положенням чинного законодавства витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в період з січня по грудень 2016 року, відповідачем відшкодовані не були.

У відповідності до частини 3 статті 19 Бюджетного кодексу України учасниками бюджетного процесу є органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (правами та обов'язками з управління бюджетними коштами).

ПАТ "Укртелеком" не є учасником бюджетного процесу і правовідносини між позивачем та відповідачем регулюються нормами Цивільного (435-15) та Господарського кодексів України (436-15) .

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 ЦК цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статті 175 Господарського кодексу України (далі - ГК) майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктами 1, 2 статті 193 ГК передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтями 525, 526 ЦК встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини 1 статті 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Тобто чинним законодавством не передбачено залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на заходи з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача 151944,01 грн. витрат з надання телекомунікаційних послуг (послуг зв'язку) на пільгових умовах.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій приписів Бюджетного кодексу України (2456-17) та Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік" (928-19) , яким не було передбачено відшкодування витрат на послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки чинним законодавством відшкодування цих витрат не поставлено в залежність від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на вжиття заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, як і не передбачено випадків повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.

Зазначене також підтверджено Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004, в яких зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Крім того, посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що між відповідачем та позивачем не укладався договір про відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги громадянам, є необґрунтованими, оскільки, за змістом пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 (256-2002-п) головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Таким чином, чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог та доведеність порушення відповідачем зобов'язання з відшкодування 151944,01 грн. витрат, понесених внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення. При цьому, порушення чи неправильного застосування судами попередніх інстанцій вимог Бюджетного кодексу України (2456-17) та Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік" (928-19) не вбачається.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи, що в силу положень статті 300 ГПК не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 315, 317 ГПК, Верховний Суд

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради - без задоволення, а рішення Господарського суду Луганської області від 25.04.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.08.2017 у справі №913/230/17 залишити без змін.