Підприємство звернулося до господарського суду Київської області із заявою про визнання таким, що не підлягає виконанню частково, наказу господарського суду Київської області від 16.07.2013 у справі №911/1719/13 у частині стягнення з Підприємства на користь Компанії: 722 446,66 грн. пені; 75 738,80 грн. штрафу; 62 347, 56 грн. "Інфляційних витрат"; 400 248, 25 грн. - 3% річних.

Заява мотивована тим, що 30.11.2016 набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) (далі - Закон), відповідно до приписів частини третьої статті 7 якого на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Оскільки відповідачем сплачено основний борг за договором купівлі-продажу природного газу від 01.10.2011 №900900042-ТКЕ-ТЕ/11 (далі - Договір), то, на його думку, нараховані суми пені, штрафу, "інфляційних" та 3% річних підлягають списанню відповідно до норм Закону.

Ухвалою господарського суду Київської області від 31.10.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017: згадану заяву Підприємства задоволено; визнано таким, що не підлягає виконанню, наказ про примусове виконання рішення господарського суду Київської області від 26.03.2013 у справі №911/1719/13 у частині стягнення з Підприємства на користь Компанії 722 446,66 грн. пені, 75 738,80 грн. штрафу, 62 347,56 грн. "інфляційних втрат" та 400 248,25 грн. - 3 % річних.

Оскаржувані судові рішення мотивовані тим, що заява Підприємства підлягає задоволенню на підставі статті 117 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) у редакції, чинній до 15.12.2017, оскільки заборгованість Підприємства перед Компанією зі сплати пені, штрафу, "інфляційних втрат" та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за поставлений природний газ згідно з Договором і присуджених до стягнення рішенням господарського суду Київської області від 26.06.2013 у справі №911/1719/13, підлягає списанню на виконання вимог Закону, тому обов'язок відповідача зі сплати 722 446, 66 грн. пені, 75 738,80 грн. штрафу, 62 347,56 грн. "інфляційних втрат" та 400 248,25 грн. - 3% річних за згаданим рішенням слід вважати припиненим.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 4-3, 4-7, 22, 32-35, 117 ГПК України (1798-12) у редакції, чинній до 15.12.2017, положень Закону, Компанія просить: скасувати ухвалу господарського суду Київської області від 31.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 у справі №911/1719/13; відмовити Підприємству у задоволенні заяви в повному обсязі у зв'язку з її необґрунтованістю.

Згідно з доводами відповідача, викладеними у касаційній скарзі:

- враховуючи імперативні приписи статті 124 Конституції України та статті 115 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, щодо обов'язковості виконання судового рішення, що набрало законної сили, норма частини четвертої статті 117 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, визначає можливість припинення судового рішення, що набрало законної сили, лише внаслідок наявності для цього безумовних і безспірних підстав, тобто є процедурною нормою, що врегульовує правовідносини між боржником і стягувачем на стадії виконання рішення, втім, не встановлюючи процесуального механізму вирішення судом спору про право на цій стадії господарського процесу. Обставини, на підставі яких господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню, мають бути безспірними та безпосередньо засвідчувати факт припинення зобов'язань боржника, адже в іншому випадку між сторонами з цього приводу виникає спір про право, який неможливо вирішити лише шляхом застосування процесуальної норми;

- для врегулювання заборгованості з неустойки, 3% річних та інфляційних нарахувань в порядку, передбаченому Законом шляхом списання відповідач має набути статусу учасника такої процедури, тобто бути включеним до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, проте відповідачем не надано доказів включення його до відповідного реєстру, що унеможливлює застосування до нього вказаної процедури;

- заборгованість, стягнення якої було предметом розгляду у цій справі, виникла у відповідача за укладеним з публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" Договором. Компанія набула права на її стягнення за укладеним з цим товариством договором про відступленням права вимоги від 21.11.2012 №14/7109/12 (далі - Договір про відступлення права вимоги), оскільки Компанія не була продавцем природного газу, і її вимоги ґрунтуються на положеннях Договору про відступлення права вимоги, тому питання заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, не може були врегульоване згідно з механізмами Закону;

- відповідно до статті 58 Конституції України, яка в силу положень частини другої статті 8 Конституції України є нормою прямої дії, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, - тобто, на думку Компанії, вимоги стосовно припинених зобов'язань апріорі не підлягають задоволенню.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Розгляд касаційної скарги Компанії здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини п'ятої статті 301 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Перевіривши на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередні судові інстанції у винесенні оскаржуваних судових актів виходили з такого.

Предметом позову в даній справі є стягнення з відповідача сум основного боргу, пені, штрафу, 3% річних та "інфляційних втрат" за поставлений природний газ за укладеним відповідачем з публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" Договором, права на стягнення яких (сум) позивач набув за Договором про відступленням права вимоги.

Рішенням господарського суду Київської області від 26.06.2013 у цій справі: позов задоволено частково; стягнуто з Підприємства на користь Компанії: 6 443 958,55 грн. основного боргу; 722 446,66 грн. пені; 75 738,80 грн. штрафу; 62 347,56 "інфляційних втрат" та 400 248,25 грн. - 3 % річних.

На виконання згаданого рішення 16.07.2013 господарським судом Київської області видано наказ.

26.09.2017 Підприємство звернулося до місцевого господарського суду із заявою про визнання судового наказу таким, що частково не підлягає виконанню, в якій просило визнати наказ таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 722 446,66 грн. пені, 75 738,80 грн. штрафу, 62 347,56 грн. "інфляційних втрат" та 400 248,25 грн. - 3 % річних.

Задовольняючи заяву відповідача, попередні судові інстанції зазначили, що вказана заборгованість підлягає списанню на виконання вимог Закону, а відтак обов'язок відповідача щодо сплати цих сум слід вважати припиненим.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Компанії з оскаржуваними судовими рішеннями.

Згідно з частиною першою статті 116 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 117 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом. Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Частина четверта статті 117 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті:

- якщо його видано помилково;

- якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).

Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

30.11.2016 набрав чинності Закон.

Відповідно до статті 2 Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Згідно із статтею 1 Закону процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Частиною третьою статті 7 Закону передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з повідомлення про включення до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії відповідно до Закону вбачається, що Підприємство внесено до згаданого реєстру на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 25.10.2017 № 279 (v0279858-17) .

Основний борг був погашений відповідачем 28.10.2014, тобто Підприємство погасило заборгованість за Договором до набрання чинності Законом (до 30.11.2016), що також не заперечується Компанією.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що стягнуті за рішенням суду у цій справі пеня, штраф, "інфляційні витрати" та 3% річних були нараховані на заборгованість (основний борг), яку Підприємство сплатило до набрання чинності Законом; у силу частини третьої статті 7 Закону 722 446,66 грн. пені, 75 738,80 грн. штрафу, 62 347,56 грн. "інфляційних втрат" та 4 00 248,25 грн. - 3 % річних підлягають списанню, - дійшли обґрунтованого висновку про визнання наказу про примусове виконання рішення господарського суду Київської області від 26.03.2013 у справі №911/1719/13 у частині стягнення з Підприємства на користь Компанії 722 446,66 грн. пені, 75 738,80 грн. штрафу, 62 347,56 грн. "інфляційних втрат" та 400 248,25 грн.- 3 % річних таким, що не підлягає виконанню, оскільки у даному випадку наявні підстави вважати, що обставини для визнання згаданого наказу таким, що частково не підлягає виконанню, є безспірними, а відповідні зобов'язання відповідача - припиненими.

Доводи касаційної скарги про те, що для врегулювання заборгованості з неустойки, 3% річних та інфляційних нарахувань у порядку, передбаченому Законом, шляхом списання відповідач має набути статусу учасника такої процедури, тобто бути включеним до реєстру, проте відповідачем не надано доказів включення його до відповідного реєстру, що виключає можливість застосування до нього вказаної процедури, - не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки частиною третьою статті 7 Закону передбачено можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних так і у спосіб списання цих нарахувань. Право не нараховувати неустойку, інфляційні втрати, відсотки річних не ставиться в залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Крім того, судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 25.10.2017 № 279 (v0279858-17) Підприємство включено до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії відповідно до Закону.

Доводи касаційної скарги про те, що заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, не може були врегульована згідно з механізмами Закону, оскільки Компанія не була продавцем природного газу і її вимоги ґрунтуються на положеннях Договору про відступлення права вимоги також не можуть слугувати підставою для скасування ухвалених судових актів, оскільки відповідно до статті 2 Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії; визначені частиною третьою статті 7 Закону заходи щодо забезпечення інтересів боржника у спосіб припинення стягнення нарахованих сум неустойки, 3% річних та "інфляційних витрат" перед стягувачем та їх реалізація не перебувають у залежності від суб'єкта господарювання, що продавав відповідні енергоносії.

Посилання у касаційній скарзі на статтю 58 Конституції України, якою унормовано дію нормативно-правових актів у часі, як на підставу для скасування оскаржуваних судових актів, не приймаються Верховним Судом, оскільки період часу, на який поширюється дія Закону, та конкретні умови, за яких норми Закону можуть застосовуватись, визначені у тексті самого Закону.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанцій - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Київської області від 31.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 у справі № 911/1719/13 - без змін.