розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Комсомолець" Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 (у складі колегії суддів: Пелипенко Н.М. (головуючий), Івакіна В.О., Камишева Л.М.)

та на рішення Господарського суду Харківської області від 23.02.2016

у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Котовського Віктора Михайловича

до Державного підприємства "Дослідне господарство "Комсомолець" Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівська паливна компанія"

про зобов'язання вчинити певні дії,

12.05.2014 Фізична особа-підприємець Котовський В.М. (далі - ФОП Котовський В.М.) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Дослідне господарство "Комсомолець" Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України (далі - ДП "ДГ "Комсомолець") про зобов'язання повернути дизельне пальне, яке відповідає державним стандартам, в кількості 9 924 літрів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не виконано умови договору позики №1 від 11.04.2013 (далі - договір позики) щодо повернення об'єкта позики (дизельного палива, яке відповідає державним стандартам, в кількості 9 924 літрів) у визначений договором строк.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.06.2014 до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, залучено ТОВ "Лозівська паливна компанія", яке є орендодавцем для ФОП Котовського В.М. частини виробничих потужностей складу паливно-мастильних матеріалів.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Харківської області від 23.02.2016 позов задоволено повністю. Зобов'язано відповідача повернути позивачу дизельне пальне, яке відповідає державним стандартам, в кількості 9 924 літрів.

Суд дійшов висновку, що доводи позивача про наявність підстав для задоволення позову є обґрунтованими.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними в рішення місцевого господарського суду.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, ДП "ДГ "Комсомолець" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального (ст.ст. 4-2, 32, 42, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) України в редакції, чинній до 15.12.2017) права, просить (з урахуванням клопотань про доповнення касаційної скарги) рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що:

- позивач не надав жодного доказу на підтвердження передачі відповідачу дизельного палива у кількості 9 924 літрів на підставі договору позики;

- акт приймання-передачі об'єкта позики до договору позики не свідчить про фактичну передачу предмета позики, оскільки в матеріалах справи відсутні товарно-транспортні накладні на відпуск дизельного палива відповідачу;

- в порушення вимог ст. 42, 43 ГПК України суди не врахували висновок судової економічної експертизи та не оцінили його.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить у задоволенні касаційної скарги відмовити. При цьому зазначає, що виконання ним договору позики підтверджується матеріалами справи; отримання відповідачем палива відповідно до договору позики не було пов'язане з його транспортуванням, а тому безпідставним є посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних; відповідач не заявляв претензій позивачу з приводу невиконання договору позики щодо передачі йому палива за договором позики.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 301 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

У справі встановлено, 11.04.2013 між ФОП Котовським В.М. (позикодавець) і ДП "ДГ "Комсомолець" (позичальник) укладено договір позики, відповідно до пункту 1.1. якого позикодавець передає у власність позичальнику дизельне паливо, що є річчю, визначеною родовими ознаками (вимірюється числом, вагою, мірою) у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього договору, а позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк.

Розмір позики становить 9 924 літрів дизельного пального, яке відповідає державним стандартам, належить ФОП Котовському В.М. і знаходиться на паливній базі за адресою: вулиця Комсомольська, ЗА, селище Близнюки Харківської області; строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим договором і становить три календарних місяці (п.п. 2.1., 2.2. договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі дизельного пального в кількості 9 924 літрів (п. 4.1. договору).

У п. 1.3. договору позики сторони дійшли згоди про те, що позика передається шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкта позики по цьому договору.

Пунктами 3.1., 3.2., 3.3. договору позики передбачено, що після закінчення строку, визначеного в п. 2.2 цього договору, позичальник зобов'язується протягом десяти календарних днів повернути позикодавцеві позику у такій самій кількості, такого самого роду і такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, які встановлені договором. Позика вважається повернутою позикодавцеві в момент підписання сторонами акту приймання-передачі (повернення позики).

На виконання вказаного договору позики сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі від 11.04.2013, згідно з яким позикодавець передав, а позичальник прийняв 9 924 літрів дизельного пального, що знаходиться на зберіганні на паливній базі за адресою: вулиця Комсомольська, ЗА, селище Близнюки Харківської області та належить ФОП Котовському В.М. на праві власності. Загальна технічна характеристика дизельного пального відповідає нормам державних стандартів, може використовуватись за призначенням. Даний акт є невід'ємною частиною договору позики.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.

Оцінивши всі зібрані у справі докази у їх сукупності, в тому числі бухгалтерські та податкові звітності, та враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем (позичальником) позивачу об'єкта позики за актом приймання-передачі, як те передбачено п.п. 3.1, 3.2, 3.3 договору позики, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження передачі відповідачу дизельного палива у кількості 9 924 літрів на підставі договору позики, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки судами встановлено, що факт передачі відповідачу об'єкта позики підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі від 11.04.2013; вказаний акт підписаний директором ДП "ДГ "Комсомолець" та скріплений його печаткою. При цьому, відповідач не заявляв претензій позивачу з приводу невиконання договору позики щодо передачі йому палива за договором позики.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на те, що належним доказом передачі відповідачу об'єкта позики може бути лише товарно-транспортна накладна на відпуск дизельного палива, оформлення якої передбачено п. п. 7.5.6, 7.5.7, 7.5.8 Інструкції "Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України", затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за № 805/15496 (z0805-08) (далі-Інструкція).

Положення зазначених пунктів Інструкції стосуються порядку відпуску нафти та нафтопродуктів автомобільним транспортом, тобто правовідносин між вантажовідправником, вантажоодержувачем, автотранспортною організацією. Водночас договір позики не містить жодних умов, які б передбачали обов'язок позикодавця з транспортування об'єкта позики на певну адресу позичальника. Крім того, сама суть зобов'язань сторін за договором позики не передбачає обов'язку позикодавця здійснювати транспортування об'єкта позики або організації такого транспортування шляхом укладення договору перевезення.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що відсутність товарно-транспортних накладних на відпуск дизельного палива не свідчить про невиконання позивачем свого обов'язку за договором з передачі відповідачу об'єкта позики.

Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки, тобто передача майна за договором може здійснюватись шляхом вручення набувачеві або шляхом вручення перевізникові.

Оскільки передача об'єкта позики саме за актом приймання-передачі передбачена умовами договору, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що з моменту його підписання відповідач вважається таким, що набув права власності на об'єкт позики.

Не заслуговують на увагу і аргументи касаційної скарги про те, що в порушення вимог ст. 42, 43 ГПК України апеляційний господарський суд не врахував висновок судової економічної експертизи та не оцінив його, з огляду на наступне.

Частиною 5 ст. 43 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) передбачено, що висновок експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами ст. 43 цього Кодексу, тобто як і інші докази у справі.

Зміст ст. 32 ГПК України свідчить про те, що висновок судового експерта відноситься до засобів доказування нарівні із іншими доказами у справі та не має будь-яких переваг поряд з іншими доказами у справі.

Висновок судової економічної експертизи № 6156 від 27.09.2016 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса апеляційним господарським судом оцінено в сукупності з іншими доказами з у справі.

Приписами ст. 300 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки наведені доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, то з огляду на передбачені ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, відхиляються як безпідставні.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування законної постанови апеляційного господарського суду.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Комсомолець" Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 та рішення Господарського суду Харківської області від 23.02.2016 у справі №922/1890/14 залишити без змін.