за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" до Приватного підприємства "Тювик" про стягнення штрафних санкцій в сумі 149 436,00 грн за невиконання договірних зобов'язань,

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця") звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства "Тювик" (далі - ПП "Тювик") про стягнення 149 436,00 грн штрафних санкцій на підставі пунктів 8.3 та 8.4 договору від 07.12.2016 № Л/Е-161485/НЮ, а саме:

- 69 381,00 грн пені за несвоєчасне виконання робіт у розмірі 0,1 % договірної базової ціни за кожен день прострочення,

- 62 265,00 грн 7 % штрафу за прострочення понад 30 днів,

- 17 790,00 грн 2 % штрафу за невиконання обсягу робіт.

Позов обґрунтовано посиланням на положення статей - 525-527, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України (435-15) (далі ЦК України (435-15) ), статей 193, 198, 216, 218, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) )

Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.06.2017 (суддя Пазичев В.М.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 129 174,06 грн штрафних санкцій, у решті позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що передбачені договором будівельно-монтажні роботи відповідач виконав із простроченням, у зв'язку з чим стягнення з відповідача передбаченої договором пені у розмірі 0,1 % договірної базової ціни за кожен день прострочення та штрафу в розмірі 7 % договірної базової ціни за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів є обґрунтованим. Розрахунок пені та штрафу здійснено з урахуванням вартості фактично виконаних робіт. У частині позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 2 % вартості невиконаних робіт, суд дійшов висновку про їх безпідставність, оскільки матеріалами справи підтверджено факт виконання всіх передбачених договором робіт.

Рішення мотивовано посиланням на статті 509, 526, 610, 611, 629, 837, 843 ЦК України.

Постановою колегії суддів Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.2017 (Орищин Г.В., Данко Л.С., Марко Р.І.) рішення господарського суду першої інстанції змінено, стягнуто з відповідача штрафні санкції у сумі 113 320,23 грн. При цьому апеляційна інстанція погодилася із розрахунком, наведеним судом першої інстанції, 7 % штрафу у розмірі 61 095,84 грн і зазначила, що при розрахунку пені слід виходити з розміру подвійної облікової ставки Національного банку України за один день прострочення, як це передбачено статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", тому пеня підлягає стягненню у сумі 52224,39грн.

Постанову мотивовано статтями 216, 218, 525- 527, 612, 629, 837, 839, 843, 875, 877 ЦК України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) .

ПП "Тювик" у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати в частині стягнення пені та штрафу, прийняти нове рішення, яким стягнути штрафні санкції в розмірі 4 045,03 грн, у тому числі пеню в розмірі 2 131,84 грн та штраф в розмірі 1 913,19 грн. Скарга обґрунтована неправильним застосуванням норм чинного законодавства, зокрема, статей 627- 629, 655, 656, 837, 839, 840, 841 ЦК України, ст. 231 ГК України.

На думку скаржника, суд неправильно визначив правову природу укладеного між сторонами договору, оскільки договір від 07.12.2016 № Л/Е-161485/НЮ є змішаним, адже містить ознаки як договору підряду, так і договору купівлі-продажу (поставки). Внаслідок неправильного визначення правової природи договору, суд апеляційної інстанції неправильно визначив базу нарахування штрафних санкцій та їх розмір. Скаржник вважає, що оскільки умови договору, які стосувалися купівлі-продажу обладнання, були ним виконані вчасно, то штрафні санкції за прострочення зобов'язання мають нараховуватися лише на вартість прострочених робіт.

ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" у відзиві просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін. При цьому зазначає про безпідставність доводів скаржника про неправильне застосування судами статей 837, 839, 840, 841 ЦК України, оскільки ці норми регулюють правовідносини між сторонами у договорі підряду при виконанні робіт із матеріалів замовника; про безпідставність посилання скаржника на лист Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 10.04.2001 № 7/7-284, оскільки цей лист не регулює господарські відносини, а містить роз'яснення щодо документального оформлення передачі майна. На думку позивача судами вірно встановлено, що залізниця, згідно умов договору, не доручала, а підрядник не мав обов'язку купляти та передавати залізниці будь-яке обладнання, устаткування, матеріали, а навпаки залізниця доручала, а підрядник зобов'язувався виконати роботи власними силами та засобами та за рахунок самостійно придбаного ним устаткування та обладнання, крім того всупереч твердженню підрядника, договором не передбачено марку, кількість, вартість товару, яку, на його думку, він мав придбати та продати залізниці, також не передбачено обов'язок залізниці щодо приймання товару та умови приймання і оплати.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) (далі - ГПК (1798-12) України) межі такого перегляду, суд касаційної інстанції зазначає про таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.12.2016 між ПАТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" (замовником) та ПП "Тювик" (підрядником) укладено договір № Л/Е-161485/НЮ, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується на власний ризик виконати у встановлений строк будівельно-монтажні роботи об'єкта "Технічне переоснащення тягової підстанції Соколики (заміна трансформаторів струму ТФЗМ-110 на ВРП-110)", замовник зобов'язується після затвердження акта здачі-приймання робіт прийняти надані роботи та оплатити підряднику їх вартість відповідно до умов цього договору.

Пунктами 3.1 та 3.2 визначено, що сума договору становить 889 500,00 грн (разом із ПДВ). Ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що термін виконання робіт установлено з моменту підписання сторонами договору до 31.12.2016.

Відповідно до пункту 7.1 договору виконані роботи приймаються замовником з обов'язковим складанням відповідного акта здачі-приймання робіт (КБ-2, КБ-3), який підписується уповноваженими представниками замовника та підрядника.

20.03.2017 представниками замовника і підрядника було підписано акт здачі-приймання виконаних робіт та довідка про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та КБ-3, відповідно до яких загальна вартість виконаних робіт становить 872 797,76 грн. Стосовно обсягу робіт у позивача при підписанні акту зауважень не було.

Оплату за виконані роботи здійснено позивачем 23.01.2017 у сумі 33 276,05 грн і 31.03.2017 у сумі 839 521,71 грн.

У зв'язку із простроченням виконання передбачених договором робіт зі сторони ПП "Тювик" позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з цим позовом.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частиною 1 статті 839 ЦК України передбачено, що підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до частини 2 зазначеної статті підрядник відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 843 ЦК України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

За змістом статті 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

Статтею 877 ЦК України передбачено, що підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт.

Частинами 1 та 4 статті 879 ЦК України передбачено, що матеріально-технічне забезпечення будівництва покладається на підрядника, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Зважаючи на викладені положення законодавства, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір від 07.12.2016 № Л/Е-161485/НЮ є договором будівельного підряду.

Посилання скаржника на те, що спірний договір є змішаним, адже містить ознаки як договору підряду, так і договору купівлі-продажу (поставки), є помилковим, з огляду на таке.

Статтею 837 ЦК України унормовано, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. За приписами статей 843, 844 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна в договорі підряду може бути визначена в кошторисі. Кошторис може бути приблизним або твердим. Відповідно до статті 712 названого Кодексу за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Частиною статті 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; згідно положень статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу; кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому еквіваленті.

У договорі від 07.12.2016 № Л/Е-161485/НЮ відсутні умови, які є істотними для договорів купівлі-продажу або поставки, а саме: ціна товару, специфікація, комплектація, кількість, умови та строки поставки товару.

Фактичні відносини сторін, відповідно до яких підрядник передав замовнику за окремими видатковими накладними електролічильники та трансформатори також не свідчать про те, що вони носять характер купівлі-продажу з огляду на мету договору, яка полягає у технічному переоснащенні тягової підстанції Соколики (пункт 1.1 договору), яке, відповідно, передбачає, зокрема, встановлення (заміну) трансформаторів струму.

З огляду на викладене необґрунтованим є і посилання скаржника на невірне застосування судом статей 627, 628, 629 ЦК України, статті 231 ГК України, яке зводиться до неправильного визначення бази нарахування штрафних санкцій з урахуванням висновку відповідача про змішану природу спірного договору.

Відповідно до частин 1, 2, 7 статті 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 525- 527 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

За змістом частин 1, 2 статті 883 ЦК України підрядник відповідає за недоліки збудованого об'єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі.

Оскільки судами встановлено прострочення виконання зобов'язань за договором з боку відповідача, правомірним є висновок про наявність підстав для стягнення штрафних санкцій.

При цьому колегія суддів зазначає про правильність доводів скаржника про неможливість застосування до вказаних правовідносин Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Тобто договір підряду складається із двох пов'язаних між собою зобов'язань:

1) правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку;

2) правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

В даному випадку спір стосується правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку, тобто не грошового зобов'язання, що виключає можливість застосування положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) .

Та обставина, що за порушення передбаченого строку виконання робіт підрядник сплачує замовнику неустойку у вигляді пені розміром 0,1 % договірної базової ціни за кожен день прострочення та штрафу в розмірі 7 %, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов'язання, так само, як і обов'язок підрядника виконати роботи не стає грошовим зобов'язанням (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України у справі № 908/43/13-г).

Доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій, викладених у постановах Вищого господарського суду України, від 24.11.2009 у справі № 55/118-09 (про стягнення заборгованості за договором поставки), від 12.05.2016 у справі № 911/3201/15 (стягнення заборгованості за отриманий товар), від 25.10.2016 у справі № 905/1105/16 (зобов'язання виконати умови договору) є помилковими, оскільки ці постанови мають інший предмет спору, інші обставини, судами по цим справам застосовані інші норми законодавства.

Доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду України від 06.12.2010 у справі № 3-4гс10, від 20.12.2010 у справі № 3-41гс10, від 28.02.2011 у справі № 3-11гс11, від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14 є правомірними та враховуються колегією суддів при розгляді цієї справи.

Колегія суддів погоджується з доводами позивача, викладеними у відзиві, про безпідставність висновків скаржника про неправильне застосування судами статей 837, 839, 840, 841 ЦК України, оскільки ці норми знаходяться у розділі "Загальні положення про підряд" і відповідно регулюють правовідносини між сторонами; про безпідставність посилання скаржника на лист Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 10.04.2001 № 7/7-284, оскільки цей лист не регулює господарські відносини, а містить роз'яснення щодо документального оформлення передачі майна; про безпідставність доводів скаржника щодо визначення природи договору.

Зважаючи на викладене, висновки господарського суду першої інстанції про стягнення з відповідача передбаченої договором пені у розмірі 0,1 % договірної базової ціни за кожен день прострочення, з урахуванням встановлення несвоєчасності виконання будівельно-монтажних робіт та з урахуванням вартості фактично виконаних робіт, є обґрунтованими.

Апеляційна інстанція, в свою чергу дійшовши до висновку про правомірність нарахування штрафних санкцій, неправильно визначила розмір пені, застосувавши Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) до правовідносин, які не є грошовими.

Згідно зі статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи, що під час розгляду справи виявлено неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права, а саме положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів і вимог касаційної скарги.