Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 924/503/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.08.2017

за позовом Сільськогосподарського кооперативу "Воля"

до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області

про визнання поновленим договору оренди землі

за участю:

від позивача - Кузнєцова Д.О. (довіреність від 24.01.2018 №4)

від відповідача: 1) Кравчук В.І. (довіреність від 04.01.2017)

2) Халавчук О.М. (довіреність від 04.01.2017),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Сільськогосподарський кооператив "Воля" (далі - позивач) просив визнати поновленим договір оренди землі від 05.04.2007, укладений між позивачем та Старосинявською райдержадміністрацією (орендодавець), а додаткову угоду № 6 до договору укладеною у редакції запропонованій позивачем, яка набирає чинності з 24.04.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач виконав приписи статті 33 Закону України "Про оренду землі", тому договір оренди землі вважається поновленим строком на 20 років і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 20.06.2017 (суддя Магера В.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.08.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Мамченко Ю.А., судді Огороднік К.М., Саврій В.А.), позов задоволено частково, визнано поновленим на тих же умовах, що були передбачені договором, на десять років договір оренди землі, укладений 05.04.2007 між позивачем та Старосинявською райдержадміністрацією, на умовах додаткової угоди відповідного змісту, який викладено у резолютивній частині рішення суду першої інстанції. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказані судові рішення повністю та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права. В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилався на те, що запропонований позивачем проект додаткової угоди істотно відрізняється від умов договору оренди землі від 05.04.2007, тобто позивач фактично пропонував відповідачу укласти новий договір оренди, що виключає підстави для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відповідач вказує на те, що наявність його листа про заперечення у поновленні договору оренди землі, не дає підстав для застосування до спірних правовідносин частини шостої статті 33 наведеного Закону. Також відповідач посилається на те, що лист Старосинявської районної державної адміністрації від 30.05.2017 № 41/12-26-1017/2017 не є належним доказом виконання позивачем договірних відносин, оскільки з 01.01.2013 орендодавцем землі є відповідач. Крім того відповідач зазначає про те, що обраний позивачем спосіб захисту суперечить нормам цивільного та господарського права, оскільки передумовою для належного способу захисту є визнання незаконним рішення відповідача про відмову в укладенні додаткової угоди. Відповідач стверджує про те, що спірна земельна ділянка була включена до об'єктів земельних торгів наказом відповідача від 13.05.2017 № 97, що відповідно до частини третьої статті 136 Земельного кодексу України забороняє надавати її у користування до завершення торгів.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані відповідачем судові рішення без змін, обґрунтовуючи свої доводи тим, що відповідач з порушенням місячного терміну з моменту отримання листа позивача про поновлення договору оренди землі висловив свої заперечення проти поновлення договору оренди землі, мотивуючи це тим, що має намір включити земельну ділянку до переліку земельних торгів. Також зазначає, що заперечення відповідача про поновлення договору оренди землі, яке викладено у листі від 12.05.2017 не відповідає порядку, який визначений у частині шості статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки даний лист був надісланий позивачу за результатами розгляду звернення останнього в порядку частин першої - п'ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі". Позивач вважає, що обраний ним спосіб захисту відповідає способам захисту, які визначені чинним законодавством, а відтак у позивача виникло право поновлення договору оренди землі відповідно до приписів частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі". Крім того, позивач вказує на низку судових справ в аналогічних правовідносинах, у яких вбачалися правові підстави для поновлення договорів оренди землі.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.04.2007 між орендодавцем та позивачем (орендар) був укладений договір оренди землі, з урахуванням відповідної угоди про внесення змін, площею 183,29 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв за актом приймання-передачі земельної ділянки від 24.04.2007 в строкове платне користування на 10 (десять) років земельну ділянку, яка знаходиться на землях Цимбалівської сільської ради.

24.04.2075 зазначений договір був зареєстрований у Старосинявському районному відділі регіональної філії ДП "ЦДЗК", про що вчинено відповідний запис за № 040776100002.

Пунктом 8 договору визначено, що договір укладено на 10 (десять) років. Після закінчення строку договору, орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

29.05.2015 між позивачем та Головним управлінням Держземагенства у Хмельницькій області було укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі, якою були внесенні відповідні зміни.

Листом від 27.02.2017 позивач звернувся до відповідача з проханням продовжити термін дії договору оренди землі на двадцять років та додав примірник проекту додаткової угоди, які були отримані відповідачем 02.03.2017.

Листом від 12.05.2017 відповідач повідомив позивача про те, що він заперечує проти поновлення договору оренди, з огляду на запропонований позивачем строк та розмір орендної плати та вважає, що строк дії договору закінчився 24.04.2017.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, із висновками якого погодилася апеляційна інстанція, виходив з того, що позивач належним чином виконував свої зобов'язання за договором та вчасно звернувся до відповідача з листом-повідомленням про поновлення договору, а поданий відповідачем лист-заперечення щодо поновлення договору оренди землі не може вважатися відмовою у поновленні договору згідно приписів частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки відповідач не повідомив про це позивача після продовження останнім користування земельною ділянкою після закінчення дії договору. При цьому суди вказали на те, що не може вважатися відмова відповідача у продовженні договору оренди на підставі частин 1-5 наведеної статті Закону, так як вона подана ним поза межами місячного строку, у зв'язку з чим суди дійшли висновку, що застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення частини шостої статті 33 вказаного Закону. Разом з тим, суди частково відмовляючи у позові послалися на те, що пункт 8 додаткової угоди щодо терміну дії договору на 20 років не підлягає умовам укладеного між сторонами договору, тому останній підлягає поновленню на десять років, а твердження відповідача про необхідність внесення змін до договору у частині встановлення орендної плати не впливають на поновлення дії договору та можуть бути предметом окремого позову у разі відповідного звернення до суду.

Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції від 23.03.2017, що діяла на час закінчення строку дії договору оренди землі, укладеного між сторонами, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (ч.1). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (ч.2). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (ч.3). При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (ч.4). Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч.5). У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності) (ч.6). Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу (ч.7). Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку (ч.8). Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч.11). У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди (ч.12).

Таким чином стаття 33 цього Закону фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди.

При цьому у першому випадку, за яким орендар, який має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк, і який має намір скористатися таким переважним правом, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. І у цьому випадку поновлення договору оренди землі здійснюється на підставі додаткової угоди, проект якої орендар додає до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі. При цьому при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін, що вбачається із приписів частин 1-4 вказаної статті.

У другому ж випадку не встановлюється обов'язку для орендаря, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі, а визначається, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Місцевим господарським судом встановлено, що орендар своєчасно звернувся до відповідача з пропозицією поновити договір оренди землі шляхом укладення додаткової угоди до договору, але відповідач протягом одного місяця не висловив свої заперечення щодо поновлення договору оренди землі.

Встановивши наявність зазначених умов суди дійшли висновку про те, що договір має бути поновленим на той же строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками судів, оскільки із встановлених судами обставин справи вбачається, що позивач у відповідності із умовами вказаної норми звернувся до відповідача щодо поновлення договору оренди, а останній протягом встановленого строку заперечень проти такого продовження не надав.

Відповідно до приписів частини 1 статті 14 Цивільного кодексу України цільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Отже відповідач не виконав встановленого частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" обов'язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення, тому його поведінку не можна визнати добросовісною, а судами встановлено, що орендар належно виконував обов'язки за умовами договору, своєчасно звернувся до орендодавця з листом-повідомленням про поновлення договору. За вказаних обставин позивач у даних правовідносинах діяв у відповідності із приписами частини 2 цього Закону, його поведінка була добросовісною і розумною, що відповідає встановленим пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства.

Відтак, оскільки стаття 33 наведеного Закону фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди, та виходячи із того, що відповідач не виконав зазначеного обов'язку, а відповідач не втратив наданого йому Законом права, враховуючи задекларовані у статті 129 Конституції України положення про верховенство права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що право на оренду земельної ділянки позивачем втрачено не було, а тому висновки судів по суті про часткове задоволення позову є правильними, так як самим невиконанням своїх обов'язків відповідачем було порушено право позивача на встановлений Законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк, а відтак і на укладення додаткової угоди до договору.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскаржених судових рішень.

Заперечення відповідача про те, що запропонований позивачем проект додаткової угоди до договору оренди землі має істотні відмінності від договору, були перевірені судами попередніх інстанцій та враховані при прийняті оскаржуваних судових рішень, згідно яких договір було поновлено на десять років, тобто на той самий строк, який було визначено сторонами при його укладенні, і на тих же умовах, що були передбачені договором. Щодо цих заперечень суд касаційної інстанції повторно вказує на те, що відповідач не виконав встановлено Законом обов'язку щодо розгляду запропонованих умов договору, заперечень проти такого продовження позивачу у встановлений строк не надав.

При цьому правильним є висновок судів про те, що за встановлених обставин справи твердження відповідача про необхідність внесення змін до договору у частині встановлення орендної плати у відповідному розмірі від нормативної грошової оцінки, може бути предметом окремого позову у разі відповідного звернення до суду, оскільки таких заперечень у встановлені строки відповідач не надав позивачу.

У зв'язку з чим доводи, викладені у касаційній скарзі у цій частині, відхиляються.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на практику Верховного Суду України не можуть бути підставною для скасування судових рішень виходячи із наступного.

Так, у своїй постанові від 17.05.2017 зі справи № 3-122гс17 Верховний Суд України виходив із того, що сутністю переважного права є укладення договору найму на новий строк зі встановленням умов за домовленістю сторін, а не його автоматичне поновлення. Наймач повинен повідомити наймодавцю про своє переважне право у строк, визначений у договорі, або в розумний строк до закінчення строку договору найму. У разі якщо наймач не надсилає повідомлення наймодавцю, він відмовляється від здійснення свого переважного права. Неврахування судом переважного перед іншими особами права наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, на укладання договору найму на новий строк, свідчить про ігнорування національними судами практики Європейського суду з прав людини у розрізі захисту права власності та є підставою для констатації порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У постанові від 23.11.2016 зі справи № 6-2540цс16 Верховний Суд України виходив із того, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що конклюдентні дії ТОВ "Мрія Центр", а саме продовження користування спірною земельною ділянкою та внесення ним відповідної орендної плати після закінчення строку дії договору, свідчить про намір ТОВ "Мрія Центр" скористатися своїм переважним правом та поновити договір оренди землі, строк дії якого закінчився, що підтверджує наявність підстав визнання договору оренди землі від 1 червня 2015 року, укладеного між сторонами, недійсним, а договір оренди землі від 10 травня 2009 року, укладений між ТОВ "Мрія Центр" та орендодавцем, поновленим.

У постанові від 25.05.2016 зі справи № 3-312гс16 Верховний Суд України своє рішення мотивував тим, що всупереч вимог закону суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який позов задовольнив, проте відповідних юридичних фактів не встановив, оскільки ПОСП "Сидори" з порушенням встановленого договором двомісячного строку до закінчення дії договору звернулося до орендодавця із заявою про продовження строку його дії, проект додаткової угоди не надало. При цьому порушення переважного права орендаря ПОСП "Сидори" на поновлення договору оренди суд не констатував, а всупереч закону дійшов висновку про те, що переважне право не припинилося.

У постанові від 13.04.2016 зі справи № 6-2027цс15 Верховний Суд України виходив із того, що суди встановили, що сторони договору не дотримались вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо поновлення договору, оскільки орендар у встановлений законом строк не надіслав орендодавцю повідомлення про свій намір скористатися переважним правом щодо укладення договору на новий строк з відповідним проектом додаткової угоди, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність в орендаря переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк, оскільки не дотримано процедури такого поновлення, встановленої статтею 33 Закону України "Про оренду землі".

У постанові від 25.02.2015 зі справи № 6-219цс14 Верховний Суд України своє рішення мотивував тим, що установивши факт належного виконання ПП "Таврія" умов договору оренди, дотримання ним строків і процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, ненадіслання орендодавцем у встановлений законом строк відмови в поновленні договору на новий строк, укладення орендодавцем договору оренди з іншим орендодавцем на таких самих умовах, які запропоновані ПП "Таврія" та продовження використання ПП "Таврія" земельної ділянки, суд на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі" дійшов обґрунтованого висновку про наявність у ПП "Таврія" переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк та порушення цього права у зв'язку з укладенням орендодавцем договору оренди від 16 червня 2012 року з іншим орендарем - ФГ "Скорук М. А.".

Отже не вбачається, що Верховний Суд України у вказаних судових рішеннях по іншому застосовував норми матеріального права щодо переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк та порушення цього права.

Доводи відповідача про те, що позивачем не було дотримано процедуру поновлення договору, яка визначена статтею 33 Закону України "Про оренду землі", спростовуються матеріалами справи, згідно яких вбачається, що позивач своєчасно звернувся до відповідача з пропозицією поновити договір оренди шляхом укладення додаткової угоди, яка не була розглянута відповідачем у визначений законом строк.

Твердження відповідача про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав є безпідставними, оскільки не узгоджуються з приписами статті 16 Цивільного кодексу України.

Посилання відповідача на те, що спірна земельна ділянка була включена до переліку земельних торгів, що не допускає поновлення договору оренди землі, відхиляються, оскільки реалізація права позивача на поновлення договору оренди землі в силу приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі" не може ставитися в залежність від проведення відповідачем земельних торгів, а у зв'язку із не втратою позивачем права на оренду, такі доводи не можуть бути підставою для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , судові витрати у справі належить покласти на відповідача.

Керуючись підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ, статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.08.2017 у справі Господарського суду Хмельницької області №924/503/17, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов