розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 та на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вакула плюс" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про стягнення 84 363,04 грн.,

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Горизонт" (в подальшому назву змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Вакула плюс", згідно з Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) про стягнення 84 363,04 грн., з яких 83 561,76 грн. безпідставно набутого майна, 801,28 грн. процентів за користування чужими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок закінчення терміну дії договору про закупівлю послуг за державні кошти № 1207000330 від 11.07.2012, підстава для володіння відповідачем грошовими коштами у розмірі 83 561,76 грн., за які ним не було надано відповідних послуг, відпала, у зв'язку з чим позивачем заявлено про стягнення таких коштів з відповідача в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 (суддя Босий В.П.) в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Рішення мотивоване відсутністю обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 (колегія суддів у складі Сітайло Л.Г., Пашкіної С.А., Калатай Н.Ф.) рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 залишено без змін. Постанова мотивована тим, що грошові кошти в сумі 83 561,76 грн. про стягнення яких заявлено даний позов, сплачені позивачем на виконання Договору, вони набуті відповідачем за правової підстави та не можуть бути витребувані на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення.

У касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України та наголошуючи на безпідставності набутого відповідачем майна - грошових коштів на загальну суму 83 561,76 грн.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) межі такого перегляду, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій 11.07.2012 між Дочірньою компанією "Уктрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якого є ПАТ "Укртрансгаз", (замовник) та ТОВ "НВП "Горизонт" (виконавець) укладений договір про закупівлю послуг за державні кошти № 1207000330 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого в редакції додаткової угоди № 6 від 06.07.2016 виконавець зобов'язується у 2012-2017 роках за завданням замовника надати послуги з розробки землевпорядної документації та оформлення документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками ПАТ "Укртрансгаз", які знаходяться на території Хмельницької, Чернівецької та Тернопільської областей, а замовник - прийняти і оплатити зазначені послуги.

Згідно п. 1.4 Договору виконавець надає послуги замовнику у відповідності до узгодженого виконавцем і замовником графіку надання послуг (календарного плану) (додаток № 2, який є невід'ємною частиною договору), а також на підставі узгодженого кошторису (додаток № 4, який є невід'ємною частиною цього договору) і калькуляції вартості послуг (додаток № 5, який є невід'ємною частиною цього договору).

Згідно з п. 4.1 Договору замовник приймає послуги за відповідними актами здачі-приймання наданих послуг, які складаються за результатами виконання кожного окремого етапу, згідно узгодженого сторонами графіку надання послуг (календарного плану).

Відповідно до п. 4.2 Договору оплата наданих послуг здійснюється протягом 30 робочих днів з дати підписання сторонами відповідного акту здачі-приймання наданих послуг, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця.

Додатковими угодами №№ 1-6 сторонами вносилися зміни в пункт 5.1 Договору в частині строку надання послуг, а також в п. 10.1 в частині строку його дії, а саме останньою додатковою угодою № 6 від 06.07.2016 його викладено в наступній редакції: "Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє в частині надання послуг до 30.06.2017 р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення".

Позивач вказує, що на виконання умов Договору ним були сплачені грошові кошти у розмірі 83 561,76 грн. згідно платіжних доручень № 16917 від 17.12.2014 та № 17694 від 26.12.2014, проте відповідачем послуги на вказану суму надані не були.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для повернення грошових коштів у розмірі 83 561,76 грн. внаслідок того, що підстава для їх володіння відповідачем відпала.

Коллегія суддів зазначає, що частиною 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, згідно з частиною 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України виникнення зобов'язання із безпідставного збагачення передбачає одночасне настання таких умов:

- набуття або збереження майна, тобто особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- таке набуття або збереження майна відбувається за рахунок іншої особи, тобто внаслідок втрати або недоотримання цього майна іншою особою - потерпілим;

- відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок потерпілого.

У ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання із безпідставного набуття (збереження) майна виникає незалежно від того, що стало причиною збагачення набувача: його діяння, діяння потерпілого, інших осіб, подія.

Частина 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України (435-15) , зокрема, на випадки виконання зобов'язання однією із сторін:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов.

Доказів, що договір № 1207000330 від 11.07.2012 розірвано сторонами або визнано недійсним у судовому порядку в матеріалах справи не міститься, отже позивач не довів, що правова підстава набуття відповідачем спірних грошових коштів - відпала.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за змістом положень ст. 1212 ЦК про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов'язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали. А отже, кошти, отримані як оплата за виконання робіт за договором і набуті за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 у справі N 5006/18/13/2012, від 14.10.2014 у справі № 922/1136/13).

Посилання позивача на закінчення строку дії Договору № 1207000330, колегією суддів не береться до уваги з огляду на те, що зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін. За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 Цивільного кодексу України, стаття 202 Господарського кодексу України). Зважаючи на положення статей 599 - 601, 604 - 609 Цивільного кодексу України, закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, що залишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку (правові позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі N 904/5381/14, від 21.12.2016 у справі № 905/2187/13).

До того ж, як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору відповідач надав позивачу послуги на загальну суму 83 561,76 грн., що підтверджується актами здачі-приймання послуг № 1 від 15.12.2014 на суму 48 744,36 грн. та № 2 від 24.12.2014 на суму 34 817,40 грн., без зауважень підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств.

Платіжними дорученнями № 16917 від 17.12.2014 та № 17694 від 26.12.2014, позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у розмірі 83 561,76 грн із призначенням платежу "оплата за розробку документації згідно договору та актів № 1 та № 2".

Судами попередніх інстанцій за наявними доказами та доводами позивача не встановлено невиконання відповідачем умов Договору. Докази, наявні в матеріалах справи, свідчать про те, що позивачем були перераховані кошти на виконання наданих відповідачем послуг.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами з огляду на похідну природу зазначених вимог від вимоги про стягнення грошових коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, яка не підлягає задоволенню.

Доводи скаржника про необхідність застосування до даних правовідносин положень статей 509, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України є помилковими з огляду на предмет позову та підставу стягнення коштів, зазначену у позовній заяві, а саме ст. 1212 Цивільного кодексу України, тоді як згадані статті містяться у главі 48 "Виконання зобов'язань".

Посилання скаржника на порушення судами норм процесуального права, що полягає у не зазначенні обгрунтованих доводів на підставі яких прийнято рішення про відмову в задоволенні позову, не дослідженні належних та допустимих доказів позивача в частині закінчення строку дії договору та не повернення відповідачем позивачу безпідставно набутого майна, є помилковим, оскільки наведені доводи досліджені судами в повному обсязі і їм надано належну правову оцінку, зокрема, доводи про невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором спростовуються актами здачі-приймання послуг № 1 від 15.12.2014 на суму 48 744, 36 грн. та № 2 від 24.12.2014 на суму 34 817, 40 грн., без зауважень підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств; доводи, що сплачена відповідачем сума є авансовим платежем спростовуються тими ж актами здачі-приймання послуг, на підставі яких платіжними дорученнями № 16917 від 17.12.2014 та № 17694 від 26.12.2014, позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у розмірі 83 561,76 грн.

Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд приходить до висновку про те, що місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дослідивши надані сторонами докази та врахувавши вимоги чинного законодавства, прийшли до правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача коштів в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України, а доводи скаржника - позивача у справі не спростовують законності прийнятих у справі рішень.

Оскільки підстав для скасування ухвали апеляційної інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 у справі № 910/12574/17 залишити без змін.