Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Балацької О.А.

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра",

представник позивача - не з'явився

відповідач -1 - товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаполісжитлобуд",

представник відповідача-1 - Вронський О.О. адвокат (договір про надання правової допомоги від 26.12.2017, ордер від 16.01.2018)

відповідач -2 - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінексперт",

представник відповідача-2 - Гусак А.М. адвокат (договір про надання правової допомоги від 09.11.2017, ордер від 09.11.2017)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національний банк України,

представник третьої особи - Перетятько С.М. головн. юрисконсульт (дов. від 05.09.2017)

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"

на рішення господарського суду міста Києва, ухвалене 10.02.2017 (головуючий суддя Підченко Ю.О.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду, ухвалену 11.09.2017 (головуючий: Зеленін В.О., судді: Мартюк А.І., Ткаченко Б.О.)

у справі № 910/23149/16

за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполісжитлобуд" та товариства з обмеженою відповідальністю "Фінексперт",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національний банк України,

про визнання договору недійсним.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до: товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполісжитлобуд" (далі - відповідач-1) та товариства з обмеженою відповідальністю "Фінексперт" (далі - відповідач-2), третя особа - Національний банк України, про визнання недійсним договору безпроцентної позики від 17.06.2016 № 1706/3, який укладений між відповідачами.

Позовна заява мотивована тим, що 24.09.2012 публічним акціонерним товариством "Банк "Кліринговий дім", позивачем та відповідачем-1 укладено консорціумний кредитний договір № 37/2012-КК, відповідно до якого відповідачу-1 як Позичальнику Банками-учасниками надано кредит у формі непоновлювальної кредитної лінії. При цьому, відповідно до підпункту 4.3.19 пункту 4.3 договору № 37/2012-КК Позичальник зобов'язався не укладати будь-які інші кредитні договори чи договори позики, договори фінансової допомоги або інші договори, що встановлюють зобов'язання для Позичальника та не проводити емісію цінних паперів без попереднього письмового узгодження з Банками-учасниками вчинення таких дій. Проте, позивачу стало відомо про укладення відповідачами договору безпроцентної позики від 17.06.2016 № 1706/3. Зазначений правочин, як вважає позивач, укладений з недодержанням вимог закону, зокрема приписів частин першої та другої статті 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним, з огляду на те, що позивач не надавав відповідачу-1 письмової згоди (що передбачено умовами договору № 37/2012-КК) на укладення оспорюваного правочину.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2017 у справі № 910/23149/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2017, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовано тим, що обмеження відповідача-1 умовами консорціумного кредитного договору № 37/2012-КК щодо можливості вчинення ним відповідних правочинів у процесі своєї господарської діяльності поза правовідносинами, що виникають за кредитним договором, тобто фактичне обмеження його господарської правосуб'єктності як учасника господарських відносин, порушує баланс інтересів сторін та не відповідає засадам добросовісності, справедливості, розумності. Суди попередніх інстанцій зазначили про те, що позивачем не доведено, яким чином укладення відповідачами договору позики порушує права позивача, який не є стороною оспорюваного ним договору, в тому числі, не доведено, яким чином договір позики зачіпає інтереси позивача як кредитора за кредитним договором.

Постанова суду апеляційної інстанції додатково мотивована тим, що до консорціумного кредитного договору № 37/2012-КК неодноразово вносились зміни та доповнення, у тому числі, 26.06.2014 зазначений договір викладено у новій редакції. При цьому, зміст підпункту 4.3.19 пункту 4.3 договору № 37/2012-КК у редакції, чинній станом на час укладення відповідачами договору безпроцентної позики від 17.06.2016 № 1706/3, взагалі не стосується питання отримання попередньої згоди на укладення договорів позики. Нова редакція консорціумного кредитного договору № 37/2012-КК у підпункті 4.3.12 пункту 4.3 передбачає обов'язок Позичальника письмово повідомляти Банки-учасники про укладення будь-яких інших кредитних договорів чи договорів позики, договорів фінансової допомоги або інших договорів, що встановлюють зобов'язання для Позичальника (не пізніше 3-х робочих днів з дати укладення) та не проводити емісію цінних паперів без попереднього письмового узгодження з Банками - учасниками вчинення таких дій. Тобто, зазначений підпункт консорціумного кредитного договору № 37/2012-КК не містить вимоги про попереднє письмове узгодження відповідачем-1 питання укладення будь-яких інших кредитних договорів чи договорів позики, договорів фінансової допомоги або інших договорів.

Позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Так, згідно з доводами позивача, викладеними у касаційній скарзі, судами попередніх інстанцій у вирішенні спору не враховано того, що:

- відповідачем-1 порушено не лише взяті на себе зобов'язання за консорціумним кредитним договором № 37/2012-КК, але і приписи статей Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ) та Господарського кодексу України (436-15) (далі - ГК України (436-15) ), такі як: обов'язковість виконання умов договору (стаття 629 ЦК України), недопустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язання за договором (стаття 525 ЦК України), належне виконання взятих на себе зобов'язань (статті 526 ЦК України та 193 ГК України (436-15) ) та ін.;

- недодержання відповідачем-1 в момент укладення оспорюваного правочину вимог частин першої та другої статті 203 ЦК України є підставою для визнання такого правочину недійсним;

- договір безпроцентної позики від 17.06.2016 № 1706/3 є таким, що укладений без згоди позивача (обов'язковість одержання якої передбачена умовами консорціумного кредитного договору), відповідно, останній підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 просив залишити скаргу без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін, зазначаючи, зокрема про те, що на момент укладення оскаржуваного правочину підпункт 4.3.19 пункту 4.3 консорціумного кредитного договору № 37/2012-КК вже не діяв, а нова редакція цього договору не передбачає обов'язку відповідача-1 отримувати попередню письмову згоду позивача на укладення, зокрема договору позики, а лише містить вимогу про необхідність повідомлення позивача про укладення відповідачем-1 будь-яких інших кредитних договорів чи договорів позики, договорів фінансової допомоги або інших договорів.

Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін, посилаючись, зокрема, на те, що:

- порушення положень консорціумного кредитного договору № 37/2012-КК при укладанні оспорюваного правочину (договору позики) не є підставою для визнання останнього недійсним;

- позивачем не доведено недотримання відповідачами вимог приписів статті 203 ЦК України при укладанні оспорюваного правочину;

- у касаційній скарзі не обґрунтовано порушення приписів статей 203, 215 ЦК України та не визначено, яким нормам закону не відповідає оспорюваний правочин.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представників відповідачів та третьої особи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 24.09.2012 публічним акціонерним товариством "Банк "Кліринговий дім" як Банком - Координатором, позивачем як Банком - учасником та відповідачем-1 як Позичальником укладено консорціумний кредитний договір № 37/2012-КК (далі - Кредитний договір);

- відповідно до пункту 1.3 Кредитного договору Банки-учасники домовилися щодо своєї участі в кредитуванні Позичальника таким чином: частину кредиту у формі непоновлювальної кредитної лінії в межах ліміту кредитування в розмірі 130 000 000 грн. надає Банк-координатор; частину кредиту у формі непоновлювальної кредитної лінії в межах ліміту кредитування в розмірі 800 000 000 грн. надає Банк-учасник;

- відповідно до підпункту 4.3.19 пункту 4.3 Кредитного договору (у первісній редакції) Позичальник зобов'язаний не укладати будь-які інші кредитні договори чи договори позики, договори фінансової допомоги або інші договори, що встановлюють зобов'язання для Позичальника та не проводити емісію цінних паперів без попереднього письмового узгодження з Банками-учасниками вчинення таких дій;

- у Кредитний договір неодноразово вносилися зміни та доповнення, зокрема, 26.06.2014 сторонами Кредитного договору укладено додатковий договір № 26 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору, відповідно до якого Консорціумний кредитний договір № 37/2012-КК викладено у новій редакції;

- так, відповідно до підпункту 4.3.19 пункту 4.3 Кредитного договору у новій редакції погоджено, що Позичальник зобов'язаний письмово повідомляти Банки-учасники про внесення змін в основні техніко-економічні показники проектної документації на будівництво об'єкта будівництва;

- нова редакція Кредитного договору у підпункті 4.3.12 пункту 4.3 передбачає обов'язок Позичальника письмово повідомляти Банки-учасники про укладання будь-яких інших кредитних договорів чи договорів позики, договорів фінансової допомоги або інших договорів, що встановлюють зобов'язання для Позичальника (не пізніше 3 робочих днів з дати укладання), та не проводити емісію цінних паперів без попереднього письмового узгодження з Банками-учасниками вчинення таких дій.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що:

- 17.06.2016 відповідачем-2 як позикодавцем, та відповідачем-1 як позичальником укладено Договір № 1706/3 безпроцентної позики (далі - Договір позики), відповідно до умов якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти (позика), які позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві в порядку та у строк, визначені цим договором;

- згідно з рішенням господарського суду міста Києва у справі № 910/14298/16 з товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполісжитлобуд" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фінексперт" стягнуто 481 104,66 грн., у зв'язку з неналежним виконанням товариством з обмеженою відповідальністю "Мегаполісжитлобуд" зобов'язання за Договором позики.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним договору безпроцентної позики від 17.06.2016 № 1706/3, який укладений між відповідачами.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з приписами статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до пункту 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) (зі змінами та доповненнями) правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, а також з аргументами, викладеними у відзиві відповідача-1 на касаційну скаргу про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, зокрема, з огляду на те, що зміст підпункту 4.3.19 пункту 4.3 договору № 37/2012-КК у редакції, чинній станом на час укладення відповідачами договору безпроцентної позики від 17.06.2016 № 1706/3, взагалі не стосується питання погодження укладення договорів позики. Нова редакція консорціумного кредитного договору № 37/2012-КК у підпункті 4.3.12 пункту 4.3 передбачає обов'язок Позичальника письмово повідомляти Банки-учасники про укладення будь-яких інших кредитних договорів чи договорів позики, договорів фінансової допомоги або інших договорів, що встановлюють зобов'язання для Позичальника (не пізніше 3-х робочих днів з дати укладення) та не проводити емісію цінних паперів без попереднього письмового узгодження з Банками - учасниками вчинення таких дій. Тобто, зазначений підпункт консорціумного кредитного договору № 37/2012-КК не містить вимоги про попереднє письмове погодження відповідачем-1 питання укладення будь-яких інших кредитних договорів чи договорів позики, договорів фінансової допомоги або інших договорів.

Суд відхиляє аргумент позивача про те, що оспорюваний правочин повинен бути визнаний недійсним, у зв'язку з тим, що позивач не надавав відповідачу-1 письмової згоди на укладення договору позики, що передбачено підпунктом 4.3.19 пункту 4.3 консорціумного кредитного договору № 37/2012-КК. Так, відповідно до приписів чинного законодавства недійсність правочину пов'язується з недодержанням сторонами при вчиненні правочину вимог закону, а не умов іншого договору. Порушення ж при укладенні оспорюваного правочину приписів частин першої та другої статті 203 ЦК України судами попередніх інстанцій не встановлено, а позивачем не доведено. У даному випадку, порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача відбулося не внаслідок укладення між відповідачами оспорюваного правочину, а у зв'язку з невиконанням відповідачем-1 обов'язку, передбаченого у підпункті 4.3.12 пункту 4.3 консорціумного кредитного договору № 37/2012-КК (у новій редакції) щодо письмового повідомлення позивача про укладення договору позики, проте зазначені обставини не є підставою для визнання договору позики недійсним, про що слушно зауважив у відзиві на касаційну скаргу відповідач-2.

Суд погоджується з аргументом відповідача-2, викладеним у відзиві на касаційну скаргу про те, що позивачем не доведено недотримання відповідачами при укладенні оспорюваного правочину вимог приписів частин першої та другої статті 203 ЦК України.

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального права (частин першої та другої статті 203 ЦК України, частини першої статті 215 ЦК України).

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи те, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 у справі № 910/23149/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.