№ 906/293/17 касаційну скаргу приватного підприємства "Захід" залишено без задоволення, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 та рішення Господарського суду Житомирської області від 30.05.2017 у справі № 906/293/17 залишено без змін.

14.12.2017 відповідно до відбитку календарного штемпелю органу поштового зв'язку до Верховного Суду України було відправлено заяву приватного підприємства "Захід" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 06.11.2017 у справі № 906/293/17 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті - 111-16 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017.

На обґрунтування зазначеної заявником підстави для перегляду судового рішення до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 06.12.2016 у справі № 910/6660/16, від 13.12.2016 у справі № 905/1087/16, від 14.03.2017 у справі № 904/6090/16, від 26.10.2017 у справі № 908/2683/16.

15.12.2017 року набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ (2147-19) .

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

27.12.2017 на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Білоуса В.В. - головуючого, Пєскова В.Г., Погребняка В.Я. передано заяву приватного підприємства "Захід" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 06.11.2017 у справі № 906/293/17 в порядку Розділу XII-2 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) в редакції, чинній до 15.12.2017.

Перевіривши доводи заявника та дослідивши додані до заяви матеріали, колегія суддів вважає, що ними не підтверджено неоднаковість застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті - 111-16 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017 заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Як зазначено в матеріалах оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України від 06.11.2017, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, яка складається з основного боргу, пені, інфляційних втрат за договором поставки від 01.02.2016 № 39, укладеним між приватним підприємством "Захід" як постачальником та приватним підприємством "Проспер" як покупцем. Звертаючись з даним позовом приватне підприємство "Захід" посилається на те, що під час поставки товару зросла його вартість, і позивач зазначив його нову ціну у видатковій накладній, у зв'язку з чим, на думку заявника, у відповідача виник обов'язок з доплати вартості товару, який не було виконано.

Залишаючи без змін постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 та рішення Господарського суду Житомирської області від 30.05.2017 у справі № 906/293/17 Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зміна позивачем вартості товару здійснена з порушенням вимог договору та вимог статей 626, 627, 629, 632 Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи свою постанову Вищий господарський суд України зазначив, що відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

За змістом п. 3.4. договору поставки від 01.02.2016 № 39 в разі якщо з моменту виставлення постачальником рахунку на оплату до моменту надходження від покупця грошових коштів за товар збільшилась ціна товару, зокрема, внаслідок девальвації гривні, збільшення витрат на доставку, митного оформлення тощо, постачальник здійснює перерахунок вартості товару та за згодою покупця здійснює відвантаження товару у кількості, що відповідає новій ціні товару. В разі згоди покупця із новою ціною, останній здійснює доплату вартості товару за новим рахунком на оплату.

За таких обставин, Вищий господарський суд України та суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що договором передбачена можливість збільшення постачальником ціни товару саме з моменту виставлення рахунку на оплату до моменту надходження від покупця грошових коштів, в той час як судами встановлено, що таке збільшення відбулося після надходження від відповідача грошових коштів за товар. Крім того, судами встановлено, що позивачем не надано доказів отримання згоди відповідача на збільшення вартості товару.

Предметом перегляду у постанові Вищого господарського суду України від 06.12.2016 у справі № 910/6660/16 на яку посилається заявник, як на підставу неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, є неналежне виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару за договором поставки. Залишаючи касаційну скаргу без задоволення, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений, але не оплачений товар, нарахування пені та 3% річних, беручи до уваги наявність договору та умов його виконання, в порядку статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статей 530, 549, 610, 611, 625, 692 Цивільного кодексу України.

Відтак, у зазначеній вище постанові суд касаційної інстанції порушує питання про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язання зі сплати за отриманий товар за договором поставки, тоді як в оскаржуваній постанові було збільшено ціну за продукцію під час поставки, вже після попередньої сплати його вартості.

У постанові Вищого господарського суду від 13.12.2016 у справі № 905/1087/16, предметом перегляду якої є визнання грошових вимог кредиторів у межах справи про банкрутство, а саме стягнення заборгованості, штрафних санкцій, які виникли внаслідок невиконання зобов'язань за договорами юридичного обслуговування, договором повторної фінансової допомоги, договором тимчасової фінансової допомоги. Крім того, предметом перегляду було стягнення заборгованості, штрафних санкцій, які виникли внаслідок невиконання зобов'язань за договором відступлення права вимоги за договором поставки. У зазначеній постанові суд касаційної інстанції застосовував до спірних правовідносин положення статей 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України.

Отже, у зазначеній постанові касаційного суду порушується питання про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язання зі сплати за надані послуги та за поставлений товар, тоді як в оскаржуваній постанові було збільшено ціну за товар під час поставки, вже після попередньої сплати його вартості.

Предметом перегляду у постанові Вищого господарського суду від 14.03.17 у справі № 904/6090/16, яку наведено заявником як підставу неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, є неналежне виконання зобов'язань відповідачем за договором поставки щодо своєчасного розрахунку за поставлений товар, внаслідок чого позивач заявив вимоги про стягнення основного боргу, інфляційних нарахувань та 3% річних, відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та статей 530, 532, 625, 692, Цивільного кодексу України (435-15) .

Отже, у постанові Вищого господарського суду від 14.03.17 у справі № 904/6090/16 порушується питання про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок несвоєчасного розрахунку за поставлений товар згідно договору поставки, тоді як в оскаржуваній постанові було збільшено ціну за продукцію під час поставки, вже після попередньої сплати його вартості.

Аналіз змісту постанов Вищого господарського суду України від 06.12.2016 у справі № 910/6660/16, від 13.12.2016 у справі № 905/1087/16, від 14.03.17 у справі № 904/6090/16, на які посилається заявник, як на підставу неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, та оскаржуваної постанови суду касаційної інстанції, яка є предметом перегляду у цій справі, свідчить, що зазначені постанови прийняті з різних підстав та змісту позовних вимог, за різних фактичних обставин справи, встановлених судом та за іншого матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

Крім того, колегія суддів не може взяти до уваги посилання заявника на постанову Вищого господарського суду від 26 жовтня 2017 року у справі № 908/2683/16, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті - 111-16 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017, оскільки постановою Вищого господарського суду від 26 жовтня 2017 року у справі № 908/2683/16 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Тенте Україна" задоволено частково, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.03.2017 року та рішення господарського суду Запорізької області від 19.12.2016 року скасовано, а справу № 908/2683/16 передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Оскільки у даній справі Вищий господарський суд спір остаточно не вирішив, то виходячи з вимог Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , у редакції до 15.12.2017, підстави для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 26 жовтня 2017 року у справі № 908/2683/16 відсутні.

Враховуючи, що факт подібності правовідносин у наведених заявником постановах не підтвердився, підстави для висновку про різне застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права відсутні.

На підставі викладеного та керуючись підпунктами 1, 6 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ (2147-19) , пунктом 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 (1402-19) № 1402-VII, статтями - 111-16, - 111-17,- 111-21 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017, Верховний Суд, -