13 грудня 2017 року Фермерське господарство "Перлина Нова" звернулося до Верховного Суду України з заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13.09.2017 у справі № 903/828/16 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 1 ст. - 111-16 ГПК України в редакції, яка діяла до 15.12.2017.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII (2147-19) внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , викладено його у новій редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017.

Відповідно до пп. 1 п. 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) в редакції, яка діє з 15.12.2017, заяви про перегляд Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13.09.2017 у справі № 903/828/16 заявник просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 13.09.2017, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.05.2017, рішення Господарського суду Волинської області від 10.03.2017, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заяву мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах та невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті - 111-16 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті - 111-16 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Зокрема, в обґрунтування своїх вимог заявник посилається на постанову Вищого господарського суду України від 28.01.2015 у справі № 908/1678/14. Предметом спору у зазначеній справі є визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Суд касаційної інстанції погодився з висновком господарського суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання такого правочину недійсним, оскільки відповідачем на підставі ст. 601 ЦК України здійснено зарахування вимог позивача про стягнення грошових коштів, які складаються із пені, трьох процентів річних, штрафу та витрат зі сплати судового збору (які стягнуті з відповідача на підставі судового рішення) та вимог відповідача перед позивачем про стягнення грошових коштів, що складаються із пені та штрафу.

Однак, слід звернути увагу, що однією з підстав для такого висновку суду у справі № 908/1678/14 є те, що сума, належна до заліку, є спірною, оскільки розрахована неправильно.

Верховний Суд вважає, що обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, у вказаній постанові Вищого господарського суду України та постанові, про перегляд якої заявником подано заяву, не можна визнати подібними. Предметом розгляду у справі № 903/828/16 є вимога про визнання недійсним двостороннього правочину від 21.04.2014 про припинення грошових зобов'язань, укладеного добровільно сторонами у справі, тоді як предметом розгляду у справі № 908/1678/14 є вимога визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Заявник також посилається на постанову Верховного Суду України від 18.02.2014 у справі № 905/909/13-г. У цій постанові міститься висновок про те, що штраф - це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (статті 546, 549 ЦК України), який має допоміжний (акцесорний) стосовно основного зобов'язання характер. Якщо за рішенням суду з боржника стягнуто штраф, правова природа цієї заборгованості як штрафної санкції не змінюється: штраф не перетворюється на грошове зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 509 ЦК України, а тому відсутні підстави для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Отже, у цій справі Верховним Судом України викладено правову позицію щодо неправомірності нарахування штрафних санкцій, пені, 3% річних, на присуджені рішенням суду штрафні санкції згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК, а не питання правомірності припинення грошового зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

У заяві заявник також посилається на невідповідність постанови Вищого господарського суду України від 13.09.2017 викладеному висновку Верховного Суду України у постанові від 04.02.2015 у справі № 6-239цс14 щодо застосування норм ст.ст. 258, 267 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

У постанові Верховного Суду України від 04.02.2015 № 6-239цс14 міститься правовий висновок про те, що згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Водночас у постанові від 13.09.2017 Вищий господарський суд України, погодившись з висновком суду апеляційної інстанції про необґрунтованість позовних вимог, зауважив на відсутності необхідності розглядати питання про застосування наслідків спливу позовної давності.

Отже, твердження заявника про те, що Вищий господарський суд України зазначив про можливість подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судового рішення у справі про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, не узгоджується з висновками, які викладені у постанові Вищого господарського суду України від 13.09.2017.

Заявник зазначає про неоднакове застосування у подібних правовідносинах судом касаційної інстанції ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо справедливого судового розгляду справи, в підтвердження чого посилається на постанови Верховного Суду України від 20.05.2014 у справі № 64/366-10, від 18.05.2016 у справі № 922/51/15 та від 09.11.2016 у справі № 922/210/15.

Такі твердження заявника Верховний Суд вважає необґрунтованими. У постановах, на які посилається заявник, Верховний Суд України, з урахуванням конкретних обставин справи, дійшов висновку про те, що суди, вирішуючи спір по суті, не навели мотивів вирішення доводів та аргументів представників сторін справи. Викладене не є правовим висновком Верховного Суду України, адже це не стосується правильності застосування норм матеріального права судом касаційної інстанції, а є лише констатуванням ненадання належної оцінки судом доводам сторін.

Щодо інших постанов Вищого господарського суду України, копії яких додано заявником до його заяви, однак щодо яких у заяві не наведено будь-якої аргументації чи мотивів, які б свідчили про неоднакове застосування норм матеріального права судом касаційної інстанції, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності у різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

У зазначених постановах Вищого господарського суду України, які додані заявником до заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13.09.2017 у справі № 903/828/16, предметами спору є визнання одностороннього правочину недійсним, стягнення заборгованості (основної суми заборгованості, інфляційних, пені, річних, штрафу, збитків), розірвання договору та стягнення попередньої оплати. Також позивач посилається на постанову від 19.04.2011 у справі № 15/371-б про банкрутство.

Отже, предмети спору у зазначених постановах Вищого господарського суду України та у справі, про перегляд якої Фермерським господарствам "Перлина Нова" подано заяву, є різними, у зв'язку з чим обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними.

Верховний Суд дійшов висновку про те, що заявником не підтверджено застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, як і не підтверджено невідповідності постанови суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Частиною 3 ст. - 111-21 ГПК України передбачено, що у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана заява є необґрунтованою, вирішення питання про допуск справи до провадження здійснюється колегією з трьох суддів у складі судді-доповідача та двох суддів, визначених автоматизованою системою документообігу суду додатково. Провадження відкривається, якщо хоча б один суддя зі складу колегії дійшов висновку про необхідність його відкриття.

Керуючись ст.ст. 233, 234, 235, підпунктом 1 п. 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , в редакції яка діє з 15.12.2017, ст.ст. - 111-16, - 111-21 ГПК України в редакції, яка діяла до 15.12.2017, суд