Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:

Алєєва І.В. (доповідач), Кравчук Г.А., Поляк О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Регіонального відділення Фонду державного майна по Івано-Франківській області

на постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 17.08.2017

у справі

№ 909/401/17 Господарського суду Івано-Франківської області

за позовом

Заступника керівника Калуської місцевої прокуратури

до

1.Регіонального відділення Фонду державного майна по Івано-Франківській області, 2.Фізичної особи-підприємця Лаврія Тараса Омеляновича

треті особи

1.Міністерство освіти і науки України, 2.Брошнівський професійний лісопромисловий ліцей

про

визнання недійсним договору оренди державного майна та договору про внесення змін та доповнень, зобов'язання повернути орендоване майно,

за участю представників сторін:

від прокуратури:

Овчаренко О.З.,

від відповідача 1:

не з'явився,

від відповідача 2:

не з'явився,

від третьої особи 1:

не з'явився,

від третьої особи 2:

не з'явився,

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.2017 у справі №909/401/17 відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.08.2017 у справі №909/401/17 вищезазначене судове рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги. Визнано недійсним договір оренди державного майна №22/09 від 10.06.2009 укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській області, Брошнівським професійним лісопромисловим ліцеєм та Фізичною особою-підприємцем Лаврієм Тарасом Омеляновичем. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця Лаврія Тараса Омеляновича повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Івано-Франківській області за актом приймання-передачі нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: вул. І.Франка, 16/А, смт. Брошнів-Осада, Рожнятівського району. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Регіональне відділення Фонду державного майна по Івано-Франківській області з прийнятою постановою апеляційної інстанції не погодилось та звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити без змін судове рішення місцевого господарського суду.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення апеляційною інстанцією норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.11.2017 (головуючий: суддя Бакуліна С.В., судді: Поляк О.І., Ходаківська І.П.) у справі №909/401/17 касаційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна по Івано-Франківській області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.08.2017 прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Згідно Указу Президента України № 357/2017 від 10.11.2017 (357/2017) суддю Бакуліну С.В. призначено суддею Верховного Суду.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 16.11.2017 №08.03-04/6067 призначено проведення повторного автоматичного розподілу справи №909/401/17, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Алєєва І.В., судді - Кравчук Г.А., Поляк О.І.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.11.2017 зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду у новому складі колегії суддів.

У письмових поясненнях на касаційну скаргу Фізична особа-підприємець Лаврій Тарас Омелянович підтримав вимоги касаційної скарги.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 28.11.2017 був присутній прокурор. Інші учасники судового процесу уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна по Івано-Франківській області підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 10.06.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській області (орендодавець), підприємцем Лаврій Тарасом Омеляновичем (орендар) та Брошнівським професійним лісопромисловим ліцеєм (балансоутримувач) укладений договір оренди державного майна №22/09, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне майно - нежитлові приміщення загальною площею 93,3 кв.м., яке перебуває на балансі Брошнівського професійного лісопромислового ліцею, вартість якого згідно висновку про вартість від 30.04.2016 становить 288297грн. Майно передано орендарю за актом приймання-передачі орендованих приміщень від 10.06.2009.

До вищевказаного договору оренди вносились зміни на підставі відповідних угод, зокрема, відповідно до договору про внесення змін та доповнень №7 від 19.07.2016 продовжено строк дії договору до 10.04.2019.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму (ст. 761 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України та ч. 2 ст. 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Ст. 284 ГК України та ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначають істотні умови договору оренди.

Місцевим господарським судом не встановлено обставин, які є підставою для визнання оскаржуваного договору недійсним та враховано, що в матеріалах справи наявний лист відповідь Міністерства освіти і науки України на лист від 19.04.2016 №07-05-0087 щодо надання дозволу на продовження терміну дії договору оренди.

Системний аналіз статей 61 та 63 Закону України "Про освіту" та постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" (796-2010-п) свідчить, що в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності та у разі коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Відповідно до п. 6.4 Статуту Брошнівського професійного лісопромислового ліцею додатковими джерелами фінансування ліцею, зокрема, є доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання (із дозволу Міністерства освіти і науки України).

У справі, яка розглядається, господарським судом першої інстанції з'ясовано та апеляційною інстанцією не спростовано, що спірне нерухоме майно, технологічно не пов'язано з навчальним процесом і не використовується ліцеєм з освітньою метою.

За таких обставин справи, виходячи з вищенаведених положень законодавства колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним та обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що спірні приміщення можуть здаватись в оренду з метою отримання додаткових джерел фінансування задля покращення матеріальної бази навчального закладу, яким задовольняються потреби територіальної громади міста.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За результатами касаційного перегляду справи, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним, а відтак і задоволення похідних позовних вимог про повернення спірного нерухомого майна.

Відповідно до ст. - 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Приписами ст. - 111-7 ГПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст. - 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанова Львівського апеляційного господарського суду від 17.08.2017 у справі №909/401/17 підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.2017 у справі №909/401/17 - залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7 - - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна по Івано-Франківській області - задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.08.2017 у справі №909/401/17 - скасувати.

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.2017 у справі №909/401/17 - залишити в силі.