Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 19.04.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.08.2017 у справі № 912/3810/16, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Визнано переважне право Товариства з обмеженою відповідальністю "Згода" на поновлення договору оренди землі від 07.10.2008, зареєстрованого у Добровеличківському відділі ДП КРФ "ЦДЗК" 07.10.2008 за № 040836900150. Визнано недійсним рішення Олексіївської сільської ради № 139 від 27.07.2016. Визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 07.10.2008, зареєстрованого у Добровеличківському відділі ДП КРФ "ЦДЗК" 07.10.2008 за № 040836900150, укладеного між Добровеличківською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Згода" в редакції, викладеній в резолютивній частині судового рішення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Олексіївська сільська рада, з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.11.2017 (головуючий: суддя Бакуліна С.В., судді: Поляк О.І., Ходаківська І.П.) у справі № 912/3810/16 касаційна скарга Олексіївської сільської ради на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.08.2017 прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Згідно Указу Президента України № 357/2017 від 10.11.2017 (357/2017) суддю Бакуліну С.В. призначено суддею Верховного Суду.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 16.11.2017 №08.03-04/6062 призначено проведення повторного автоматичного розподілу справи № 912/3810/16, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Алєєва І.В., судді - Кравчук Г.А., Поляк О.І.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.11.2017 зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду у новому складі колегії суддів.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 28.11.2017 представник позивача заперечував проти задоволення касаційної скарги. Інші учасники судового процесу уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи касаційної скарги, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Олексіївської сільської ради підлягає частковому задоволенню.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 07.10.2008 між Добровеличківською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Згода" (орендар) укладений договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Олексіївської сільської ради, площею 27,99 га, в тому числі 27,99 га ріллі. Договір зареєстровано у Добровеличківському відділі ДП КРФ УДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 07.10.2008 №040836900150

Пунктом 8 договору передбачено, що останній укладено на три роки. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.

В подальшому між цими ж сторонами укладено Угоду про внесення змін до договору оренди землі від 07.10.2008, якою, зокрема, продовжено строк дії договору до 07.10.2016. Зазначена Угода зареєстрована у відділі Держкомзему у Добровеличківському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30.03.2012 за № 352178064000028.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Згода" зверталось до Олексіївської сільської ради з листом-повідомленням №782 від 30.06.2016 про поновлення вищезазначеного договору оренди на той же строк (8 років) та на тих же умовах, додавши до листа три примірника додаткової угоди про поновлення договору.

Рішенням Олексіївської сільської ради від 27.07.2016 № 139 "Про розгляд листа-повідомлення про поновлення договору оренди від 07.10.2008 року на земельну ділянку площею 27,99 га" відмовлено в поновлені договору оренди землі у зв'язку з недосягненням домовленостей щодо відсотків орендної плати у додаткових угодах на вищезгадану земельну ділянку.

Відповідно до ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Отже, майнові відносини, що виникають із договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору, договору найму, регулюються також актами земельного законодавства - Земельним кодексом України (2768-14) , Законом України "Про оренду землі" (161-14) .

Частиною 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" визначено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (ч. 2 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Як встановлено ч. 4 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

Таким чином, реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі, передбачена ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" можлива лише за умови дотримання встановленої законом процедури та наявності волевиявлення сторін.

Так, для визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди землі відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендареві про наявність заперечень та своє рішення.

Разом із цим ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди: у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У цьому разі закон також вимагає обов'язкового укладення додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення у місячний строк (ч. 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до ч. 7 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч. 9 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

Таким чином, для поновлення договору оренди землі відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує обов'язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди землі; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, стаття 33 Закону України "Про оренду землі" визначає правові підстави поновлення договору оренди землі та фактично об'єднує два випадки поновлення такого договору, обов'язковим в яких є укладення додаткової угоди.

Відповідно до положень статей 2, 4-3, 54 ГПК України господарські суди розглядають справи за позовами суб'єктів господарської діяльності, фізичних осіб, які такими не є, державних та інших органів, які визначають предмет (матеріально-правову вимогу) та підстави (обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону) позову.

При цьому господарський суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У справі, яка розглядається, господарські суди попередніх інстанцій на зазначені обставини і вимоги чинного законодавства уваги не звернули.

При цьому, господарськими судами не з'ясований фактичний обсяг позовних вимог з урахуванням їх підстав та характеру фактичних спірних правовідносин, їх хронології та системного аналізу змін предмету спору.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32- 34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Не в повному обсязі встановлені судами обставини не дають можливості дійти однозначного висновку про наявність/відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, тобто, спір вирішено при недостатньому дослідженні фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, та ненаданні цим обставинам відповідної правової оцінки.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. - 4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

При цьому, дослідження всіх наявних в матеріали справи доказів в їх сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. - 111-7 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. - 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, з'ясувати обсяг позовних вимог з урахуванням підстав позову, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.