У лютому 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "РИМ2000" (надалі - ТОВ "РИМ2000", позивач) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Львівський бронетанковий завод" (надалі - ДП "Львівський бронетанковий завод", відповідач) заборгованості в розмірі 63699,47 грн (з яких: 54954,06 грн - основний борг, 1581,44 грн - три відсотки річних, 7163,97 грн - інфляційні втрати) за поставлений товар відповідно до видаткової накладної № 1274 від 15.02.2016 року. Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача 14693,21 грн витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

Відповідач проти позову не заперечував, проте просив зменшити витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, вважаючи їх надмірними, а також просив відстрочити виконання судового рішення до 31.12.2017 року, посилаючись на те, що відноситься до об'єктів, які має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, особливо в умовах зовнішньої збройної агресії, наявність заборгованості перед іншими кредиторами, відсутність належного фінансування та встановлення простою на підприємстві відповідно до наказу від 03.04.2017 року № 93К(в).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.05.2017 року (суддя Галамай О.З.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 року (судді: Бойко С.М. (головуючий), Матущак О.І., Якімець Г.Г.), позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 4954,06 грн - основного боргу, 7163,97 грн - інфляційних втрат, 1581,44 грн - 3 % річних, а також 6 369,95 грн - витрат на оплату послуг адвоката та 1600,00 грн - судового збору. Відстрочено виконання рішення до 30.09.2017 року.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм ст. ст.ст. 44, 48, 49 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України (1798-12) ), ст. 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16.10.1996 року N 422/96-ВР та ст.ст. 7, 10, 54 та 55 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року N 2453-VI, а також неправильне застосування норм ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" № 5076-VI від 05.07.2012 року та положень постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (va007600-13) , просить скасувати судові рішення частково та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 8323,26 грн судових витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката в господарському суді першої інстанції, 10000,00 грн судових витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката в господарському суді апеляційної інстанції, а також 11000,00 грн судових витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката в господарському суді апеляційної інстанції, 1760,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги, 1920,00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Окрім того, позивач оскаржує судове рішення в частині надання відстрочки його виконання, оскільки вважає, що "надання такої відстрочки стимулює відповідача до не виконання господарсько-правових зобов'язань перед своїми кредиторами".

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши згідно ст.ст. - 111-5, - 111-7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги з таких підстав.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що згідно видаткової накладної № 1274 від 15.02.2016 року та довіреності № 194 від 15.02.2016 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму з ПДВ 54954,06 грн, а саме: МОЕП РИМ 2000 PATRIOT: Pentium G 4400 3.3 GHz; s1151,H 110 mATX, 2*DDR3, DVI/VGA; 4GB DDR3 1600 MHz; 500GB 7.2K; ATX 400W Middle Tower в кількості 7 шт. на загальну суму 32 416,65 грн, без ПДВ; - Монітор: Philips 193 V5LSB/62 18.5 V-lide LED; 1366x768; VGA,VESA; BLECK в кількості 7 шт. на загальну суму 13378,40 грн без ПДВ.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, керуючись ст.ст. 625, 692 ЦК України виходив з того, що відповідач зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну придбаного товару з врахуванням індексу інфляції та 3 % річних.

Судове рішення щодо заявлених вимог сторонами не оскаржується. Позивач оскаржує судове рішення лише в частині розподілу судових витрат між сторонами, а також в частині надання відстрочки.

Щодо витрат, що підлягають сплаті за послуги адвоката, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до ст. 84 ГПК України в резолютивній частині рішення вказується на розподіл судових витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

Згідно з ч. 6 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (5076-17) .

Відповідно до ст. 30 цього Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до ч. 3 ст. 48, ч. 6 ст. 49 ГПК України має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04, п. 269).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (va007600-13) також роз'яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

За цих обставин, Вищий господарський суд України відхиляє доводи касаційної скарги про те, що чинним законодавством не передбачено право суду присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, за рахунок іншої сторони адвокатські витрати у меншому розмірі, який погоджений у договорі між адвокатом та його клієнтом, та порушення судами вимог ст.ст. 44, 48, 49 ГПК України та неправильне застосування норм ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" № 5076-VI від 05.07.2012 року та положень постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (va007600-13) .

Суд касаційної інстанції зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. - 111-7 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Питання оцінки співрозмірності суми адвокатських послуг, заявлених до стягнення, пов'язано з оцінкою доказів у справі з урахуванням обставин конкретної справи, що є насамперед завданням судів першої та апеляційної інстанції і не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції, окрім випадків, коли рішення є явно свавільним або явно необґрунтованим, що не узгоджується з принципом справедливості, закріпленим у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вищий господарський суд України бере до уваги, що суди обох інстанцій встановили, що позивачем документально підтверджено, що ним було сплачено 14693,21 грн на виконання договору про надання правової допомоги в господарському процесі від 07.02.2017 року який, зокрема, передбачає надання правової допомоги на стадіях: досудового врегулювання господарського спору (при умові, якщо "договором" передбачений такий захід врегулювання господарського спору) та господарського процесу пов'язаного з судами першої, апеляційної і касаційних інстанцій. Тобто, цей гонорар був "фактичним". Водночас, суди, оцінивши витрати з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку матеріалів як кваліфікований фахівець, встановили, що справа не потребувала затрати значного часу, відповідачем не заперечувалися позовні вимоги, підготовка цієї справи не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи, тому вважали справедливим призначити позивачеві 6369,95 грн компенсації витрат на правову допомогу адвоката, що становить 10 % від ціни позову. Зважаючи на те, що середня заробітна плата по Україні за місяць становить 7377,00 грн (за даними Держстату України), а середня заробітна плата у сфері юриспруденції - 9583 грн (за даними сайта (work.ua)), і позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували розумність витрат на оплату послуг адвоката у заявленому розмірі, Вищий господарський суд України не знаходить жодних підстав не погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, що розмір гонорару, який позивач просив компенсувати, за обставин цієї справи, є явно завищеним.

Суд касаційної інстанції погоджується з тим, що в ситуаціях, подібних до ситуації в цій справі, коли справа не потребує великого обсягу юридичної і технічної роботи, визначений судами розмір компенсації на рівні 10 % від ціни позову є цілком обґрунтований та справедливий. Балансу між правами позивача, захист яких необхідно забезпечити, та інтересами відповідача, який не має нести надмірний тягар, якщо позивач залучив адвоката до справи, вартість послуг якого за конкретних обставин справи не є ринковою, в повній мірі судами забезпечений.

Доводи касаційної скарги про порушення судами норм ст.ст. 7, 10, 54 та 55 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року N 2453-VI суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки цей закон втратив чинність з дня набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII (1402-19) , тобто, з 30.09.2016 року.

Посилання заявника касаційної скарги на порушення вимог ст. 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16.10.1996 року N 422/96-ВР та незастосування рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року N 6-рп/2013 (v006p710-13) суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки у цьому рішенні надано офіційне тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України в аспекті можливості відшкодування в господарському суді судових витрат на юридичні послуги, надані не адвокатом, а іншим фахівцем у галузі права. Питання про межі та розмір відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді адвокатом, в аспекті конституційного звернення у рішенні суду не вирішувалось. Право позивача самостійно вирішувати питання про вибір свого представника у господарському суді та отримання від відповідача відшкодування за послуги, надані позивачу його адвокатом, судам обох інстанцій не заперечувалось. Відтак, судами не було допущено порушення вимог ст. 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16.10.1996 року N 422/96-ВР та рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року N 6-рп/2013 (v006p710-13) .

З урахуванням викладеного, Вищий господарський суд України не вбачає підстав для скасування судових рішень в частині здійснення розподілу судових витрат.

Що стосується вимог касаційної скарги про скасування відстрочки виконання рішення Господарського суду Львівської області від 17.05.2017 у справі №914/434/17 - до 30.09.2017 року з тих підстав, що "надання такої відстрочки стимулює відповідача до не виконання господарсько-правових зобов'язань перед своїми кредиторами", то в цій частині скарга також не підлягає задоволенню, оскільки в цій частині у скарзі не зазначено суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, що не відповідає вимогам п. 4 ч. 1 ст. 111 ГПК. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, Вищий господарський суд України не встановив порушення чи неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття неправильних судових рішень у справі.