відповідача-1: не з'явились; відповідача-2: Мінець В.О., дог. від 19.09.2017 № 10-1/30-2017; Наконечний В.Л., дог. від 06.11.2017 № 5/17; Олексіюк М.В., дог. від 19.09.2017 № 10-1/30-2017; третьої особи-1: не з'явились; третьої особи-2: не з'явились; третьої особи-3: не з'явились; третьої особи-4: не з'явились; третьої особи-5: не з'явились; третьої особи-6: не з'явились; третьої особи-7: не з'явились;

У березні 2017 року перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) та державного підприємства "Дослідне господарство "Чабани" Національного наукового центру "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України" (далі - Державне підприємство) звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою, у якій просив визнати незаконними розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (далі - Адміністрація):

- від 22.10.2010 № 4274 "Про передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області";

- від 28.10.2010 № 4454 "Про передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області";

- від 28.10.2010 № 4453 "Про передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області";

- від 21.03.2011 № 935 "Про передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області";

- від 19.05.2011 № 1276 "Про погодження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок 4-м громадянам України (згідно додатку) з земель для ведення особистого селянського господарства на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для будівництва готельно-розважального комплексу та інших придорожніх об'єктів в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району".

Просив суд витребувати на користь держави в особі Держгеокадастру та Державного підприємства з незаконного володіння публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд "Норіс" (далі - Фонд "Норіс") земельної ділянки площею 3,9999 га, з кадастровим номером НОМЕР_6, вартістю 127 880,60 грн., яка розташована в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Крім того, у позовній заяві прокурор просив суд визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, захистивши право в порядку ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Позовні вимоги прокурор, посилаючись на норми Конституції України (254к/96-ВР) , ЦК України, Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України (2768-14) ), Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (586-14) , Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" (3166-17) та судову практику Верховного Суду України з розгляду подібних спорів обґрунтовував тим, що Державне підприємство є постійним землекористувачем земельної ділянки площею 330,92 га для проведення науково-дослідних робіт згідно Державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_1. Землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів відносяться до особливо цінних земель, щодо яких законодавством встановлено спеціальний порядок вилучення та використання, однак за відсутності всіх необхідних погоджень 4 га земельної ділянки Державного підприємства було передано у власність фізичним особам із подальшою зміною її цільового призначення згідно спірних розпоряджень Адміністрації. Прокурор стверджує, що громадяни ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 жодних дій, спрямованих на оформлення спірних земельних ділянок не вчиняли, державних актів на право власності на землю не отримували, а також не уповноважували інших осіб на подальше відчуження зазначених земельних ділянок. Враховуючи те, що спірні землі вибули з власності держави та користування Державного підприємства поза волею власника та користувача в порядку безоплатної передачі, прокурор вбачає наявність підстав для їх витребування із чужого незаконного володіння на користь держави в порядку ст. ст. 387- 388, 396 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.04.2017 (суддя Горбасенко П.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 (колегія суддів: Тарасенко К.В., Гончаров С.А., Іоннікова І.А.) в позові відмовлено.

Вказані рішення та постанова мотивовані тим, що матеріалами справи та встановленими судами обставинами справи доводи прокурора підтверджуються у повному обсязі. Так, всупереч вимогам ст. ст. 141, 142, 149 ЗК України право користування спірними земельними ділянками Державного підприємства компетентними органами не припинялось та із постійного користування землі не вилучались, що є підставою для визнання спірних розпоряджень Адміністрації незаконними та повернення землі в порядку віндикації законному власнику та користувачу. Разом із тим, Фондом "Норіс" було заявлено про застосування строку позовної давності до вимог прокурора у даній справі, що є підставою для відмови в позові, враховуючи відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску прокурором строку позовної давності.

Прокурор звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 і рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2017 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Викладені у касаційній скарзі вимоги прокурор обґрунтовує посиланням на обставини справи, положення ст. ст. 8, 13- 14, 19, 126 Конституції України, ст. ст. 15- 16, 257, 261, 267, 324, 328, 330, 346, 387- 388, 658 ЦК України, ст. ст. 1- 3, 22, 122 ЗК України та ст. ст. 4, 33- 34, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) України), зазначаючи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права щодо позовної давності.

Фонд "Норіс" скористався правом, наданим ст. - 111-2 ГПК України та надіслав до Вищого господарського суду України відзив (з додатковими поясненнями) на касаційну скаргу прокурора, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 і рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2017 - без змін.

Держгеокадастр надіслав до Вищого господарського суду України свої пояснення по суті спору, просить касаційну скаргу прокурора задовольнити у повному обсязі.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. - 111-2 ГПК України, та відзиви на касаційну скаргу прокурора до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- Державне підприємство є користувачем земельної ділянки загальною площею 330,92 га для проведення науково-дослідних робіт згідно державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_1;

- постановою Президії Української академії аграрних наук від 21.07.2010 "Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства "Дослідне господарство "Чабани" Національного наукового центру "Інститут землеробства УААН", оформленої протоколом № 12 надано згоду на вилучення землі із землекористування Державного підприємства земельної ділянки площею 4 га;

- розпорядженнями Адміністрації від 11.08.2010 № 3498 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району" та від 22.10.2010 № 4274 "Про передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1 га для особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 1 га у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району, передано безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району;

- розпорядженням Адміністрації від 10.05.2011 № 1205 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється громадянину України ОСОБА_1 із ведення особистого селянського господарства на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для будівництва та обслуговування готельно-розважального комплексу та інших придорожніх об'єктів в межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району" надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 га цільове призначення якої змінюється з ведення особистого селянського господарства на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для будівництва та обслуговування готельно-розважального комплексу та інших придорожніх об'єктів в межах Гатненської сільської ради;

- розпорядженнями Адміністрації від 14.03.2011 № 916 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району" та від 21.03.2011 № 935 "Про передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність гр. ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1 га для особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 1 га у власність гр. ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району, передано безоплатно у власність гр. ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району;

- розпорядженням Адміністрації від 10.05.2011 № 1206 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється громадянину України ОСОБА_2 із ведення особистого селянського господарства на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для будівництва та обслуговування готельно-розважального комплексу та інших придорожніх об'єктів в межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району" надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 га цільове призначення якої змінюється з ведення особистого селянського господарства на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для будівництва та обслуговування готельно-розважального комплексу та інших придорожніх об'єктів в межах Гатненської сільської ради;

- розпорядженнями Адміністрації від 06.08.2010 № 3458 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району" та від 28.10.2010 № 4454 "Про передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність гр. ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1 га для особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 1 га у власність гр. ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району, передано безоплатно у власність гр. ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району;

- розпорядженням Адміністрації від 10.05.2011 № 1207 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється громадянину України ОСОБА_3 із ведення особистого селянського господарства на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для будівництва та обслуговування готельно-розважального комплексу та інших придорожніх об'єктів в межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району" надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 га цільове призначення якої змінюється з ведення особистого селянського господарства на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для будівництва та обслуговування готельно-розважального комплексу та інших придорожніх об'єктів в межах Гатненської сільської ради;

- розпорядженнями Адміністрації від 06.08.2010 № 3457 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району" та від 28.10.2010 № 4453 "Про передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність гр. ОСОБА_4 земельної ділянки площею 1 га для особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 1 га у власність гр. ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району, передано безоплатно у власність гр. ОСОБА_4 земельну ділянку площею 1 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району;

- розпорядженням Адміністрації від 10.05.2011 № 1208 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється громадянину України ОСОБА_4 із ведення особистого селянського господарства на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для будівництва та обслуговування готельно-розважального комплексу та інших придорожніх об'єктів в межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району" надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 га цільове призначення якої змінюється з ведення особистого селянського господарства на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для будівництва та обслуговування готельно-розважального комплексу та інших придорожніх об'єктів в межах Гатненської сільської ради;

- розпорядженням Адміністрації від 19.05.2011 № 1276 "Про погодження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок 4-м громадянам України (згідно додатку) з земель для ведення особистого селянського господарства на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для будівництва готельно-розважального комплексу та інших придорожніх об'єктів в межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району" погоджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення чотирьох земельних ділянок загальною площею 4 га громадян України (згідно додатку) цільове призначення яких змінюється з земель для ведення особистого селянського господарства на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для будівництва готельно-розважального комплексу та інших придорожніх об'єктів в адміністративних межах Києво-Святошинського району Київської області, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1;

- в подальшому 20.06.2011 ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_5 свою земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_2) за договором купівлі-продажу;

- 27.11.2012 на підставі договорів купівлі-продажу право власності на вказані земельні ділянки ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було відчужено товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія міжрегіонального сервісу";

- згодом товариство з обмеженою відповідальністю "Актив Форвардінг" на підставі договорів купівлі-продажу від 24.07.2014, набуло право власності на вказані вище земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, цільове призначення - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для будівництва готельно-розважального комплексу та інших придорожніх об'єктів. Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо вказаних вище земельних ділянок товариство з обмеженою відповідальністю "Актив Форвардінг" 11.05.2016 було здійснено поділ, а 29.07.2016 об'єднання, у зв'язку з чим, виник новий об'єкт нерухомого майна - земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_6 площею 3,9999 га, цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних та допоміжних операцій;

- після цього, 29.08.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю "Актив Форвардінг" та Фондом "Норіс" укладено договір купівлі-продажу вказаної вище земельної ділянки та, відповідно, приватним нотаріусом Ханіною А.В. внесено запис до державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.07.2016 № 30709422, на підставі якого зареєстровано право приватної власності на дану земельну ділянку за Фондом "Норіс".

Предметом позову є вимоги про визнання незаконними рішень органу державної влади про безоплатну передачу у власність громадян земельних ділянок та зміну цільового призначення землі, а також витребування цих земельних ділянок на користь законного власника та землекористувача.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ЗК України (тут і надалі законодавство в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно з п.п. "а" та "б" ч. 1 ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації (ч. ч. 3 та 4 ст. 142 ЗК України).

Порядок вилучення земельних ділянок встановлено ст. 149 ЗК України, за приписами якої, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Частинами першою та другою ст. 150 ЗК України встановлено, що до особливо цінних земель, зокрема, відносяться землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Відповідно до п. "е" ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

Згідно пунктами 4.2, 4.3, 4.4 та 4.5 Статуту ДП "Дослідне господарство "Чабани" Національного наукового центру "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України" використання земельних ділянок, переданих державою у постійне користування та майна - у безстрокове безоплатне користування Академії, здійснюється відповідно до законодавства України, Статуту Академії, Інституту, якому підпорядковане Господарство, а також цього Статуту. Порядок володіння, користування земельними ділянками та розпорядження майном, питання, пов'язані з вилученням землі та відчуження майна, погоджуються виключно з Президією Академії. Земельні ділянки, які надані в постійне користування Господарству для розміщення його об'єктів, здійснення науково-дослідної та господарської діяльності, виробництва оригінального, елітного та репродукційного насіння сільськогосподарських культур і пропаганди ведення товарного сільськогосподарського виробництва, визначених Статутом Академії та цим Статутом, є державною власністю. Вилучення земельних ділянок Господарства може здійснюватися лише за згодою Президії Академії відповідно до Земельного кодексу України (2768-14) . Землі дослідних полів Господарства та ділянки з цінними ґрунтами відносяться до особливо цінних земель і іх вилучення для суспільних потреб не допускається, крім випадків, визначених Земельним кодексом України (2768-14) .

З наведеного вбачається, що спірні земельні ділянки відносяться до особливо цінних земель, щодо яких законодавством встановлено спеціальний порядок вилучення та використання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Адміністрація в порядку ст. ст. 142, 149 ЗК України не погоджувала виділення земельних ділянок вказаним громадянам, рішення про вилучення спірних земель в порядку ст. 150 ЗК України Кабінетом Міністрів України не приймалося, а відтак всупереч вимогам ст. ст. 141, 142, 149 ЗК України право користування спірними земельними ділянками Державному підприємству не припинялось та із постійного користування Державного підприємства землі у законний спосіб не вилучались. При цьому, не підлягають передачі з державної у приватну власність в силу прямої заборони Закону.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу приписів ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (ч. 1 ст. 393 ЦК України).

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій щодо незаконності спірних розпоряджень Адміністрації відповідними матеріалам справи та встановленим обставинам справи, правомірними та обґрунтованими.

Фондом "Норіс" до прийняття рішення судом першої інстанції було заявлено про застосування позовної давності до вимог прокурора.

Натомість прокурор при зверненні до суду з даним позовом просив суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити його, захистивши право в порядку ч. 5 ст. 267 ЦК України.

У ЦК України (435-15) позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Абзацом першим п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (v0010600-13) роз'яснено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Згідно ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оскільки жодних дій щодо оскарження розпоряджень Адміністрації про безоплатну передачу у власність громадян земельних ділянок та зміну цільового призначення землі, прийнятих у 2010-2011 роках позивачами не вживалось, а прокурор звернувся до суду з даним позовом тільки у березні 2017 року, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволені цих позовних вимог з підстав пропуску позовної давності, не знайшовши причини пропуску такого строку поважними.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись із такими висновками судів, з огляду на наступне.

Так, частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини (995_004) 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Стаття 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР (475/97-ВР) й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23.09.1982 в справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 в справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

За таких обставин, у даній справі "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з позовом про визнання недійсним рішень та витребування майна є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - незаконного вилучення та безоплатної передачі земельної ділянки, що відноситься до особливо цінних земель, з власності держави та з володіння законного користувача у приватну власність, її незаконне використання для несільськогосподарських потреб, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибуло з такої власності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "Раймондо проти Італії" від 22.02.1994, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001, "Ріела та інші проти Італії" від 04.09.2001, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Так, Конституція України (254к/96-ВР) (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частин 1 та 4 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.

Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Виходячи зі змісту статей 1, 2, 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. В межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня, забезпечують законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян. Місцеві державні адміністрації в межах і формах, визначених Конституцією і законами України, вирішують питання використання землі та здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє їм вільно володіти, користуватись та розпоряджатись такими землями відповідно до державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за спірними рішеннями Адміністрації частина особливо цінних земель державної власності, що перебувала в постійному користуванні Державного підприємства згідно державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 і не підлягає передачі з державної у приватну власність, була отримана громадянами ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та в подальшому відчужена на користь юридичних осіб з порушенням норм чинного законодавства України. Приймаючи до уваги, що спірні земельні ділянки є власністю Українського народу, правовідносини, пов'язані із вибуттям земель із державної чи комунальної власності становлять "суспільний", "публічний" інтерес, який полягає у відновленні становища, яке існувало до порушення права.

Крім того, в даному випадку відповідно до статті 1 Першого протоколу не відбувається порушення принципу "пропорційності", оскільки зміст "суспільного", "публічного" інтересу у вимогах прокурора, не дають підстав для висновку про порушення принципу "пропорційності".

З огляду на викладене та враховуючи, що чинним законодавством не передбачено переліку підстав, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності і дане питання віднесено до виключної компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, колегія суддів Вищого господарського суду України вбачає підстави для визнання поважними причин пропуску прокурором строку позовної давності при звернені до суду з даними позовом.

В силу приписів ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

У вирішенні питання щодо витребування спірної земельної ділянки на користь позивачів, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вона вибула з власності держави поза волею власника та користувача в порядку безоплатної передачі відповідно до ст. 118 ЗК України, тому наявні правові підстави для витребування їх з незаконного володіння другого відповідача на користь держави на підставі ст. ст. 388, 396 ЦК України.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки вони прийняті без урахування наступного.

З встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що Фонд "Норіс" вважає себе добросовісним набувачем земельної ділянки за відплатним договором купівлі-продажу від 29.08.2016, укладеним з товариством з обмеженою відповідальністю "Актив Форвардінг".

Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, із чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України.

У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, яким у справі, що розглядається, є договір купівлі-продажу від 29.08.2016, права відчужувати це майно.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.

Із матеріалів справи вбачається, що прокурор, звертаючись із даним позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння у порядку ст. ст. 387, 388 ЦК України, вказує на позбавлення держави права власності та Державного підприємства права користування спірною земельною ділянкою у зв'язку із прийняттям Адміністрацією спірних розпоряджень.

Разом з тим, підстави набуття прав на землю визначені розділом IV ЗК України (2768-14) .

За приписами ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Після прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у власність або в користування, затвердження результатів аукціону, укладення відповідної цивільно-правової угоди, набуття права власності на житловий будинок, будівлю, споруду особа має право на одержання земельної ділянки у власність або в користування і право вимагати оформлення документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою.

В силу положень ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК).

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

З встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається неодноразове відчуження спірної земельної ділянки, а тому, з урахуванням наведеної вище правової позиції Верховного суду України, судам необхідно було надати належну правову оцінку моменту вибуття спірної земельної ділянки із володіння законного власника (землекористувача), тобто надати оцінку першому договору у ланцюгу договорів, в даному випадку - спірним рішення та отриманим на їх підставі правовстановлюючим документам. При цьому, обов'язковою умовою витребування майна із чужого незаконного володіння у порядку ст. ст. 387, 388 ЦК України є визнання їх недійсним в сукупності, оскільки розпорядження Адміністрації самі по собі не є правовстановлюючими документами та не обумовили вилучення земельних ділянок.

Під час розгляду справи місцевим та апеляційним судами взагалі залишено поза увагою встановлення обставин реалізації розпорядження Адміністрації про передачу у власність ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_14 та ОСОБА_4 спірних земель шляхом отримання останніми державних актів на право власності, реєстрації ними свого права власності та їх скасування на момент вирішення спору.

У своїй позовній заяві прокурор, зокрема стверджує, що вказані громадяни жодних дій, спрямованих на оформлення спірних земельних ділянок не вчиняли, державних актів на право власності на землю не отримували, а також не уповноважували інших осіб на подальше відчуження зазначених земельних ділянок. Однак вказані посилання прокурора були залишені поза увагою судів попередніх інстанцій.

При прийнятті оскаржуваних судових рішень господарські суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, у повній мірі не встановили всіх істотних обставин, необхідних для правильного вирішення спору, у зв'язку із чим дійшли до передчасних висновків щодо відмови в позові.

Згідно з ч. 1 ст. - 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки передбачені процесуальним законом (розділом XII-1 "ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ У КАСАЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ" ГПК (1798-12) України) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права виправити помилки, допущені господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 та рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2017 підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду Київської області в новому складі суду.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.