розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівціфармація" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 та рішення господарського суду Миколаївської області від 15.03.2017 у справі № 915/2/17

товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівціфармація"

Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

визнання недійсним рішення,

за участю представників

позивача: Гусєвої О.В.,

відповідача: Савчука І.В.,

У грудні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Чернівціфармація" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про скасування рішення відповідача від 25.10.2016 № 37-ріш.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 15.03.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.07.2017, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Голова Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України звернувся до позивача з вимогою про надання інформації №2-292/80-632 від 29.04.2016 у 15-денний термін, зокрема документів, перерахованих у вимозі.

Зазначена вимога отримана представником позивача, що підтверджується наявним в матеріалах поштовим повідомленням про вручення.

Позивач у листі № 3/2016-1 від 26.05.2016 надав часткову інформацію та уточнив підстави вимоги.

У відповідь на зазначений лист Голова Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України звернувся до позивача з листом № 2-292/80-792 від 07.06.2016 щодо надання інформації та надав роз'яснення на питання, що ставилися у вимозі від 29.04.2016, які були не зрозумілі позивачу. Зазначений лист направлено на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням №5400128007284. Згідно з актом відстеження пересилання поштових відправлень з офіційного сайту державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 21.06.2016 №120-10/1368, вказаний лист надійшов до відділення поштового зв'язку № 80 в м.Києві та в той же день відправлено за зворотною адресою через відсутність адресата.

Враховуючи викладене відповідачем 18.07.2017 листом №2-292/80-994 направлено позивачу розпорядження від 13.07.2016 № 39-р про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Від позивача 04.08.2016 надійшов лист відповідачу про продовження строку для надання пояснень з приводу обставин справи, у зв'язку з тим, що позивач тільки 28.07.2016 отримав лист з розпорядженням №39-р про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Листом від 05.08.2016 відповідач продовжив строк подання витребуваної інформації до 12.08.2016.

У відповідь на Лист-продовження позивач листом від 11.08.2016 №11-08/1 зазначив, що запитувана інформація ніяким чином не стосується виконання завдань, передбачених про захист економічної конкуренції.

В свою чергу 25.10.2016 адміністративна колегія Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийняла рішення № 37-ріш у справі № 2-26.250/36-2016 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу", яким: визнано дії позивача, які полягали у неподанні інформації на питання пунктів 1-14 вимоги про надання інформації від 29.04.2016 №2-292/80-632 у встановлений головою територіального відділення строк, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п. 13 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді неподання інформації територіальному відділенню Антимонопольного комітету України у встановлені головою територіального відділення строки; накладено на позивача штраф у розмірі 68 000 гривень.

Після прийняття оскаржуваного рішення №37-ріш від 15.10.2016 на адресу відповідача від позивача 23.11.2016 надійшов лист № 9 від 16.11.2016, в якому в повному обсязі надано інформацію та документи які запитувались відповідачем у вимозі №2-292/80-632 від 29.04.2016.

Не погоджуючись з рішенням відповідача від 25.10.2016 № 37-ріш у справі №2-26.250/36-2016 та посилаючись на його необґрунтованість і неправомірність, позивач звернувся з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач у межах наданих йому повноважень мав право витребувати у позивача інформацію, зазначену в вимозі № 2-292/80-632 від 29.04.2016, а позивач зобов'язаний був надати таку інформацію у встановлені строки. Разом з тим, оскільки позивач не подав запитувану інформацію відповідачу у встановлені головою територіального відділення АМКУ строки, що є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", суди дійшли висновку про правомірність оскаржуваного рішення про накладення на позивача штрафу у розмірі 68 000 грн.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, з огляду на таке.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України та застосування законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, зокрема, вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, необхідну для дослідження ринків, а також інформацію про реалізацію конкурентної політики.

Голова територіального відділення Антимонопольного комітету України має повноваження, між іншим, при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом; проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження) (п.п. 5, 12 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

Крім того, виходячи зі змісту ст.ст. 22, - 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України щодо подання суб'єктами господарювання документів, інформації тощо, необхідних для виконання цими органами завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції, є обов'язковими для виконання у визначені ними строки.

Отже, виходячи з положень вищезазначених норм чинного законодавства, а також встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, відділення АМК у межах наданих йому повноважень мало право витребувати у позивача відповідну інформацію, зазначену у вимозі № 2-292/80-632 від 29.04.2016, а позивач, в свою чергу, зобов'язаний був надати таку інформацію у встановлені строки.

Судами обох інстанцій встановлено, що доказів на підтвердження того, що позивач надав інформацію, зокрема, у встановлені строки, яка вимагалась відділенням у вимозі, матеріали справи не містять.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 52 зазначеного Закону за порушення, передбачені пунктами 9, 13 - 18 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновками апеляційного та місцевого господарських судів, що позивача правомірно, згідно з положеннями Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , притягнуто до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції і відсутні підстави для скасування рішення адміністративної колегії Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 37-ріш від 25.10.2016 у справі № 2-26.250/36-2016.

Згідно з ч. 2 ст. - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного та рішення місцевого господарських судів, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами норм матеріального та/або процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі, спростовані судами попередніх інстанцій.