Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 1, 15, 50, 52 Закону України від 23.12.1993 № 3792-XII "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон № 3792) мотивовано неправомірним (без надання відповідного дозволу) використанням Підприємством у приміщенні ресторану "Башня Мерліна" за адресою: м. Київ, вул. А. Малишка, 3 музичного твору з текстом "ІНФОРМАЦІЯ_1" у виконанні групи ІНФОРМАЦІЯ_2, шляхом його публічного виконання.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.03.2017 у справі № 910/1175/17 (суддя Мандриченко О.В.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 (судді Пантелієнко В.О. - головуючий суддя, Доманська М.Л., Верховець А.А.) позов задоволено з посиланням на його обґрунтованість.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові. Скаргу мотивовано порушенням судами попередніх інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових актів норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Організація просила судові акти попередніх інстанцій зі справи залишити без змін.

20.11.2017 від Підприємства надійшли додаткові письмові пояснення до касаційної скарги.

Учасників судового процесу відповідно до статті - 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників Організації та відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що:

- Організація є організацією колективного управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, що підтверджується свідоцтвом Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організацій колективного управління від 24.01.2011 № 18/2011;

- Організація здійснює управління майновими авторськими правами ТОВ "МУН РЕКОРДС" на підставі укладеного договору від 17.05.2012 № 17052012/01 про управління майновими авторськими правами, зокрема щодо музичного твору "ІНФОРМАЦІЯ_1" у виконанні групи ІНФОРМАЦІЯ_2;

- у разі виявлення порушень майнових прав видавник (ТОВ "МУН РЕКОРДС") надає Організації необхідні повноваження для захисту прав та здійснення представництва інтересів правовласника в суді, а саме: фіксація фактів порушення вищезазначених прав і (або) неправомірного використання творів з каталогу; попереднє досудове врегулювання порушень майнових прав видавника; здійснення представництва інтересів видавника у суді, а також, за необхідності в апеляційній чи касаційній інстанції, Верховному Суді України при розгляді справи за позовними заявами, для чого видавник наділяє організацію всіма правами передбаченими чинним законодавством України для позивача в процесі (підпункт 3.2.7 пункту 3.2 договору від 17.05.2012 № 17052012/01);

- Договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2012, а в частині зобов'язань по наданню звітів, розподілення та виплати зібраної винагороди - до їх повного виконання сторонами (пункт 9.1 договору від 17.05.2012 № 17052012/01);

- додатковими угодами до договору від 17.05.2012 № 17052012/01 вносилися зміни в частині строку дії договору. Додатковою угодою від 01.12.2016 до договору строк дії останнього продовжено до 31.12.2017 включно;

- відповідно до змісту Декларації об'єктів авторського права до договору від 17.05.2012 № 17052012/01 видавник - ТОВ "МУН РЕКОРДС" передав в управління Організації музичний твір, зокрема твір "ІНФОРМАЦІЯ_1" (виконавець - ІНФОРМАЦІЯ_2, автор музики ОСОБА_6, автори тексту ОСОБА_6, ОСОБА_7);

- у свою чергу, ТОВ "МУН РЕКОРДС" набуло виключні майнові авторські права на використання зазначеного музичного твору на підставі договору про передачу авторських та суміжних прав від 12.03.2015 № 03/12-03-15, з правовласником - фізичною особою - підприємцем ОСОБА_8, а саме згідно з додатком від 06.07.2016 № 8 до зазначеного договору правовласник передав ТОВ "МУН РЕКОРДС" виключні авторські та суміжні права на використання спірного музичного твору;

- фіксація представником Організації використання відповідачем музичного твору "ІНФОРМАЦІЯ_1" у приміщенні ресторану "Башня Мерліна" за адресою: м. Київ, вул. А. Малишка, 3 (у якому господарську діяльність здійснює Підприємство) відбулася 16.09.2016, що підтверджується актом фіксації від 16.09.2016, відеозаписом та фіскальним чеком від 16.09.2016.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо правомірності публічного виконання спірного музичного твору у приміщенні закладу харчування - ресторані "Башня Мерліна", наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача компенсації за порушення виключних майнових авторських прав позивача.

Згідно зі статтею 45 Закону № 3792 суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто; через свого повіреного; через організацію колективного управління.

У пункті "г" частини першої статті 49 Закону № 3792 зазначено, що організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень вчиняти дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, в тому числі звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів.

Разом з тим така організація, пред'явивши позов, не є позивачем, оскільки вона звертається до суду за захистом прав суб'єктів авторського і (або) суміжних прав, а не своїх прав. Позивачем у таких випадках буде суб'єкт авторського права і (або) суміжних прав, на захист інтересів якого звернулася організація.

У випадку, якщо організація колективного управління звертається на захист прав фізичних осіб, такий спір розглядається в порядку цивільного судочинства. Якщо ж вона звертається на захист юридичних осіб, то, залежно від суб'єктного складу, спір розглядається в порядку господарського судочинства. При цьому не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.

Такі правові позиції викладені в абзацах четвертому і п'ятому пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 № 5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" (v0005700-10) .

У пункті 49-1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" (v0012600-12) зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що згідно з приписами пункту "в" частини першої статті 49 Закону № 3792 до функцій організацій колективного управління належить збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського і (або) суміжних прав не лише суб'єктам авторського і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також й іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Водночас згідно з положеннями частини другої тієї ж статті суб'єкти авторського права, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладення договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Отже, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які хоча й не перебувають в їх управлінні, але не вилучені з нього в установленому порядку, законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо). Такий підхід водночас забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права - як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди - та дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суди попередніх інстанцій, з урахуванням презумпції правомірності правочину, дійшли заснованого на законі висновку про те, що Організація на підставі договору про управління майновими авторськими правами наділена повноваженнями на управління майновими правами суб'єкта авторського права позивача у справі, зокрема щодо спірного музичного твору, та відповідно, правом на звернення з позовом до суду в інтересах позивача.

До майнових прав інтелектуальної власності на твір відповідно до статті 440 ЦК України відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Як передбачено статтею 1 Закону № 3792 виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 15 Закону № 3792 виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне виконання і публічне сповіщення творів.

Відповідно до приписів статті 1 Закону № 3792 публічне виконання - це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Як зазначено в пункті 41 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" (v0012600-12) використанням твору в силу статті 441 ЦК України вважається, серед іншого, його публічне використання різними способами, як-от публічний показ, публічне виконання - як у реальному часі ("наживо"), так і з допомогою технічних засобів, публічне сповіщення (радіо, телебачення), а також публічна демонстрація аудіовізуального твору (зі звуковим супроводом чи без такого) у місці, відкритому для публічного відвідування, або в іншому місці (приміщенні), де присутні особи, які не належать до кола однієї сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї, - незалежно від того, чи сприймається твір публікою безпосередньо у місці його публічної демонстрації (публічного показу), чи в іншому місці одночасно з такою демонстрацією (показом). Відповідальність за публічне виконання твору (в тому числі при його виконанні в реальному часі - "наживо") несе фізична чи юридична особа, яка бере на себе ініціативу і відповідальність за проведення відповідного заходу.

За змістом статей 435, 440, 441, 443 ЦК України, статей 7, 15, 31-33 Закону № 3792: право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку; використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом).

Відповідно до пункту 3 статті 426 ЦК України використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

Використання твору без дозволу суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав є порушенням авторського права і (або) суміжних прав, передбаченим пунктом "а" статті 50 Закону, за яке згідно з пунктом "г" частини другої статті 52 цього Закону передбачена можливість притягнення винної особи до відповідальності у вигляді сплати компенсації в розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат.

Згідно з частиною першою статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною першою статті 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Місцевий та апеляційний господарські суди, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надали необхідну оцінку (у тому числі, наданим Організацією доказам в підтвердження факту публічного виконання спірного музичного твору відповідачем), з дотриманням наведених норм матеріального та процесуального права та з наведенням відповідного мотивування, встановивши наявність у Організації права на звернення до господарського суду з даним позовом; належність позивачеві виключних майнових авторських прав на спірний музичний твір; відсутність у Підприємства необхідного дозволу на використання (публічне виконання) спірного музичного твору; факт використання відповідачем спірного музичного твору у власній господарській діяльності; використання Підприємством спірного твору без належної сплати (правовласнику або організації колективного управління) авторської винагороди, врахувавши фактичні обставини порушення та виходячи з принципів справедливості, добросовісності, розумності, дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача компенсації на користь позивача у заявленій до стягнення сумі, близькій до мінімальної, а саме 32 000,00 грн.

Доводи Підприємства не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті - 111-7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.