Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі),

Коваленка В.М.,

Короткевича О.Є.,

розглянувши касаційну скаргу

товариства з додатковою відповідальністю "Адамс", с. Мукша Китайгородська Хмельницької області

на рішення

від 03.05.2017 господарського суду Хмельницької області

та постанову

від 16.08.2017 Рівненського апеляційного господарського суду

у справі

№ 924/190/17 господарського суду Хмельницької області

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю "А-профі", м. Київ

до

товариства з додатковою відповідальністю "Адамс"

про

стягнення 478 446, 61грн.

у судовому засіданні взяли участь представники:

позивача

Михайлова В.В., Костенко В.П., довір.

Товариство з обмеженою відповідальністю "А-профі" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Хмельницької області з позовом до товариства з додатковою відповідальністю "Адамс" (далі - відповідач) про стягнення 362 811,40 грн. боргу, 5 295,91 грн. 3% річних, 23 176,59 інфляційних втрат, 36 281,14 грн. штрафу, 50 881,57 грн. пені за договором поставки від 06.07.2016 №03916.

Під час розгляду справи позивач зменшив розмір позовних вимог, частково відмовився від позову та просив стягнути з відповідача 205 669,48 основного боргу з підстав погашення частини заборгованості відповідача третьою особою - ТОВ "Велтс".

Ухвалою від 25.04.2017 відмова позивача від позову у вказаній частині прийнята судом, провадження у справі в частині стягнення 157 141,92 грн. припинено.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 03.05.2017 у справі № 924/190/17 (суддя Вибодовський О.Д.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 205 663,48 грн. боргу, 5 295,91 грн. 3% річних, 23 176,59 інфляційних втрат, 36 281,14 грн. штрафу, 50 881,57 грн. пені. Рішення мотивовано невиконанням відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 (судді: Мамченко Ю.А. - головуючий, Демидюк О.О., Дужич С.П.) вказане рішення залишено без змін із тих же підстав.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 512 Цивільного кодексу України, ст.ст. 27, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ). Скаржник посилається на відсутність у нього будь-яких зобов'язань перед позивачем за спірним договором з підстав відступлення останнім прав кредитора іншій особі - ТОВ "Велтс".

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 06.07.2016 між відповідачем (покупець) та позивачем (постачальник) укладено договір поставки № 03916 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставляти і передавати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та здійснювати його оплату в розмірі 100% вартості партії товару, узгодженої в специфікації, протягом 14 календарних днів з дати поставки товару. (п.п. 1.1, 3.3 договору)

Відповідно до п. 6.2 договору у випадку несвоєчасної або неповної оплати товару, згідно пункту 3.3, покупець сплачує постачальнику, на його вимогу, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

У випадку перевищення строків оплати вартості переданого товару, згідно пункту 3.3, понад 30 календарних днів, покупець зобов'язується сплатити постачальнику штраф в розмірі 10% від простроченої суми платежу (пункт 6.3 договору).

На виконання умов договору позивач за видатковою накладною від 19.08.2016 № 1355 поставив відповідачу товар на суму 541 571,40 грн., який був частково оплачений останнім в сумі 200 000 грн.

Крім того, підставою для часткової відмови позивача від позовних вимог на суму 157 141,92 грн. стало погашення частини основного боргу відповідача третьою особою - ТОВ "Велс", яке було прийнято позивачем.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановив факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманого за договором товару одночасно зазначивши про те, що частина боргу була погашена за відповідача, як боржника, іншою особою.

Однак при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами не було враховано наступне.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення у справі Олюджіч проти Хорватії, № 22330/05, від 05.02.2009).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії, № 37801/97, від 01.07.2003).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії, № 49684/99, від 27.09.2001).

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 32- 34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом ( постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 (v0006600-12) ).

Як вбачається, заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що 13.03.2017 між ТОВ "А-Профі" (первісний кредитор), ТОВ "Велтс" (новий кредитор) та ТОВ "Адамс" (боржник) було укладено договір про відступлення права вимоги №2, за умовами якого первісний кредитор за винагороду відступив новому кредитору право вимоги від боржника зобов'язання за договором від 06.07.2016 № 03916 на загальну суму 290 669, 48 грн.

На виконання умов вказаного договору новим кредитором на підставі платіжних доручень від 31.03.2017 № 34, від 05.04.2017 № 712, від 07.04.2017 № 726 перераховано позивачу кошти в загальній сумі 85 000 грн. При цьому в призначенні платежу ТОВ "Велтс" послалось саме на вищевказаний договір про відступлення права вимоги від 13.03.2017 №2.

Факт перерахування коштів з боку ТОВ "Велтс", з наданням відповідних доказів, був підтверджений і самим позивачем в поданій до суду заяві про зменшення позовних вимог (а.с. 125-126, том. 1).

Вищевказане може свідчити про те, що ТОВ "Велтс" набуло право вимоги до відповідача сплати заборгованості, яка є предметом позовних вимог у даній справі, тобто мала місце заміна кредитора у зобов'язанні (ст. 512 ЦК України).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Отже, правовим наслідком укладення та виконання з боку ТОВ "Велтс" договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017 №2 є втрата позивачем права вимоги до відповідача за договором від 06.07.2016 № 03916.

Одночасно позивач в заяві про зменшення позовних вимог вказав про прийняття ним виконання договору від 13.03.2017 №2 виключно в сумі 85 000 грн. та не досягнення згоди на укладення цього договору на всю суму заборгованості.

У той же час колегія суддів також зазначає, що при дослідженні порядку укладення вказаного договору відступлення права вимоги слід враховувати приписи ст. 207 Цивільного кодексу України, якою врегульовано порядок укладення договору в письмовій формі, а саме окрім підписання сторонами єдиного документу, чинним законодавством також передбачено спрощену письмову форму правочину - шляхом обміну рядом пов'язаних між собою документів (обмін листами, телеграмами, надсилання платіжних документів тощо). У разі, якщо сторона має підстави вважати, що прийняття нею виконання зобов'язання від іншої особи відбудеться на умовах, які будуть витлумачені інакше, ніж вона передбачає, то така особа повинна повернути отримане виконання, одночасно запропонувавши боржнику здійснити виконання на тих умовах, які вона вважає для себе прийнятними.

У даному випадку позивач прийняв виконання зобов'язання від ТОВ "Велтс" саме за договором від 13.03.2017 №2, не повернувши ці кошти, як перераховані помилково.

Проте у порушення вимог ст.ст. 32- 34, 43, 82, 84 ГПК України та практики Європейського суду з прав людини як суд першої, так і суд апеляційної інстанції, в мотивувальних частинах судових рішень лише констатували факт погашення боргу відповідача іншою особою - ТОВ "Велтс", взагалі не дослідивши наведені відповідачем правові підстави для такого погашення, у тому числі порядок укладення між сторонами та третьою особою договору про відступлення права вимоги, а також юридичні наслідки вчинення такого правочину.

При цьому з метою повного та всебічного дослідження усіх обставин справи новий кредитор - ТОВ "Велтс" повинен був бути залучений судом до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, в порядку ст. 27 ГПК України.

Однак суди попередніх інстанцій на вищезазначені обставини уваги не звернули, чим фактично ухилились від з'ясування всіх істотних обставин справи, що свідчить про неповноту судового дослідження. Таким чином, суди припустились порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, в зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам.

У силу встановлених меж перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноважень останнього (ст. ст. - 111-5, - 111-7 ГПК України) суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути допущені порушення та прийняти рішення по суті вимог.

За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, належним чином з'ясувати характер та зміст спірних правовідносин, у т.ч. шляхом залучення до участі у справі нового кредитора - ТОВ "Велтс" та розглянути справу згідно з вимогами чинного законодавства.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 4-7, 43, 82, 84, 111-5 - 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

1. Касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Адамс" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 03.05.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 у справі № 924/190/17 скасувати.

3. Справу № 924/190/17 передати на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області.