розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЄС" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2017 року у справі № 910/1269/17 господарського суду міста Києва за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЄС" про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 05.02.2015 року у справі № 2262/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЄС", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЄС-К", ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

за участю представників:

Позивача: Перевертун В.Г., адвокат, дов. № 984 від 12.02.2015 року

Відповідача 1: Солона А.А., адвокат, дог. № 30/05-2017 від 26.05.2017 року

Відповідача 2: не з'явився

Відповідача 3: не з'явився

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЄС" (далі - ТОВ "ТЄС", Заявник) звернулось до господарського суду міста Києва із заявою про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 05.02.2015 року у справі № 2262/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Креді агріколь банк" (далі - ПАТ "Креді агріколь банк", Позивач) до ТОВ "ТЄС" (Відповідач 1), Товариства обмеженою відповідальністю "ТЄС-К" (далі - ТОВ "ТЄС-К", Відповідач 2) та ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, Відповідач 3) про стягнення заборгованості.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.01.2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2017 року, у прийнятті заяви ТОВ "ТЄС" про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 05.02.2015 у справі № 2262/14 відмовлено, на підставі п. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України.

У поданій касаційній скарзі, ТОВ "ТЄС", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 1, 12 Господарського процесуального кодексу України, ст. 51 Закону України "Про третейські суди", просить скасувати прийняті у справі судові рішення та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Закону України "Про третейські суди" рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Згідно з ч. 8 ст. 2 Закону України "Про третейські суди" компетентний суд - місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом.

При цьому, в п. 6.1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року (v0018600-11) визначено, що компетентним судом, до якого оскаржуються рішення третейського суду і який здійснює видачу виконавчого документа, може бути в розумінні Закону, як місцевий загальний суд, так і місцевий господарський суд, за місцем розгляду справи третейським судом.

У вирішенні питання про те, який суд - загальний чи господарський компетентний розглядати заяви про скасування рішення третейського, господарським судам необхідно виходити з приписів ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України та ст.ст. 1, 12 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, маючи законодавчо визначену альтернативність у виборі суду для оскарження рішення третейського суду (місцевий загальний суд або місцевий господарський суд), слід виходити з суб'єктного складу учасників спору та характеру правовідносин, що визначені Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) .

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 статті 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів; 4-1) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю); 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) , а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України (2755-17) ; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство; 9) справи у спорах, підвідомчих господарським судам, щодо порушення прав інтелектуальної власності з використанням мережі Інтернет.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

При цьому, статтею 2 Господарського кодексу України встановлено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України (435-15) , державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Водночас, пунктом 1 ч. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України.

Відповідно до абз. 2 п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір непідвідомчий господарському суду, зокрема, коли його вирішення законодавством України віднесено до компетенції іншого органу або заява взагалі не підлягає розглядові в судовому порядку (наприклад, про визнання недійсним листа, накладної, акта експертизи тощо).

В даному випадку, як вбачається з представлених матеріалів, ТОВ "ТЄС" звернулось до господарського суду міста Києва із заявою про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 05.02.2015 року у справі № 2262/14 за позовом ПАТ "Креді агріколь банк" до ТОВ "ТЄС", ТОВ "ТЄС-К" та фізичної особи ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

З урахуванням таких обставин та приписів ст.ст. 1, 12, 62 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний господарський суд, посилаючись на те, що одним із відповідачів у справі у справі № 2262/14 Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків є фізична особа ОСОБА_3, тоді як подана до господарського суду заява про скасування рішення третейського суду не випливає ні з корпоративних відносин, ні з процедури банкрутства, що надавало б право участі фізичній особі у господарському процесі, дійшов висновку про відмову у прийнятті позовної заяви ТОВ "ТЄС" на підставі п. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України, оскільки даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.