розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі № 910/21287/16

приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон"

до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування"

про стягнення коштів,

представники сторін у судове засідання не з'явились,

У листопаді 2016 року приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Еталон" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа Гарант" про стягнення (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 2 230, 98 грн. страхового відшкодування.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.12.2016 замінено первісного відповідача - товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа Гарант" на належного - приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Альфа Страхування".

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.03.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017, позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 230, 98 грн. страхового відшкодування.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між приватним акціонерним товариством з іноземними інвестиціями "Страхова компанія "Еталон" (страховиком) та ОСОБА_4 (страхувальником) 30.07.2013 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 011001-06003286, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем НОМЕР_1.

Відповідно до довідки про дорожньо-транспортну пригоду та постанови Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 13.12.2013 у справі № 124/11221/13-п, 05.12.2013 ОСОБА_5, керуючи автомобілем Geely, д.н. НОМЕР_5, порушив п.п. 1.5, 2.3 (б, д), 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, який від удару здійснив зіткнення з автомобілем НОМЕР_3, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 13.12.2013 у справі № 124/11221/13-п ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Як вбачається зі Звіту № 137 від 21.01.2014 про оцінку вартості збитку, завданого власнику автомобіля НОМЕР_3, вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 16 787, 05 грн.

Відповідно до страхованого акта № 42-28040 та розрахунку страхового відшкодування до нього розмір страхового відшкодування складає 14 302, 85 грн. (16 787,05 грн. (вартість відновлювального ремонту) - 2 484, 20 грн. (франшиза)).

На підставі заяви про виплату страхового відшкодування позивач виплатив суму страхового відшкодування в розмірі 10 346, 77 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 598 від 09.04.2014 на суму 3 346, 77 грн. та № 908 від 18.04.2014 на суму 7 000 грн., копії яких наявні в матеріалах справи. Крім того, 3 956, 08 грн. зараховано в рахунок несплаченої частки страхового платежу до договору № 011001-06003286 від 30.07.2013.

Посилаючись на те, що у відповідача, як страховика цивільної відповідальності за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/3722428 за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації транспортного засобу "Geeli", д.н. НОМЕР_4, виник обов'язок сплатити позивачу суму страхового відшкодування, останній звернувся до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа-Страхування" з відповідною претензією.

Проте відповідачем суму страхового відшкодування сплачено частково в розмірі 12 071, 87 грн. (з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу пошкодженого автомобіля), що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з їх доведеності та обґрунтованості. При цьому суди обох інстанцій дійшли висновку, що здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в сумі 14 302, 85 грн. (без врахування коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу) своєму страхувальнику не суперечить вимогам ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки названий Закон не поширюється на правовідносини, які виникли за договором добровільного страхування наземного транспорту № 011001-06003286 від 30.07.2013, а Закон України "Про страхування" (85/96-ВР) відповідних застережень не містить.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Приписами ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, особою відповідальною за завдані збитки, згідно з положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) та враховуючи наявність полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/3722428, в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є саме відповідач.

Дійсно, здійснення позивачем виплати страхового відшкодування без врахування коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу своєму страхувальнику не суперечить вимогам ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки названий Закон не поширюється на правовідносини, які виникли за договором добровільного страхування автотранспорту наземного транспорту № 011001-06003286 від 30.07.2013.

Разом з тим, відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Вирішуючи спір у справі, господарські суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що дійсний зміст правовідносин, які виникли між сторонами, регулюється в першу чергу спеціальними нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" (1961-15) , за змістом якого обсяг відповідальності страховика, що виник за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є обмеженим лімітом відповідальності, зазначеним в полісі, і розраховується виходячи з розміру оціненої шкоди, з урахуванням зносу деталей, замінених у процесі відновлення транспортного засобу.

Таким чином, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі ст. 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 № 910/3650/16 та № 910/32969/15).

Враховуючи викладене суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, не врахували обсягу відповідальності страховика за полісом обов'язкового страхування перед третіми особами у випадку завдання його страхувальником шкоди цим третім особам і дійшли передчасного висновку про обов'язок відповідача відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності, виходячи з розміру фактично здійснених позивачем витрат із виплати страхового відшкодування.

Беручи до уваги передбачені Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів у даній справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.