24.11.2016 публічне акціонерне товариство "Азот" звернулися до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Технокерам" 69 239,35 грн., з яких 62 023,12 грн. неустойки за прострочення поставки продукції та 7 216,23 грн. вартості недопоставленої продукції за договором у кількості 24,5кг.

24.01.2017 рішенням господарського суду Київської області (суддя Кошик А.Ю.), залишеним без змін 24.05.2017 постановою Київського апеляційного господарського суду (судді Ткаченко Б.О., Смірнова Л.Г., Мартюк А.І.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Азот" посилалися на неповне з'ясування судами попередніх інстанцій обставин справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права та ухвалення незаконних судових рішень, які просили скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначали, що господарські суди застосувавши ст.ст. 530, 538, 613 ЦК України хибно відхилили вимоги про стягнення неустойки з підстав пропуску відповідачем строків поставки товару.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обгрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Як видно із матеріалів справи, 26.05.2015 між публічним акціонерним товариством "Азот" (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Технокерам" (постачальник) було укладено договір № 502-411, відповідно до якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця матеріали виробництва концерну Rauschert GmbH (1 000 кг кілець Палля 25x25x0,6), Німеччина, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити зазначену продукцію.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що загальна вартість продукції становить 294 541,04грн., що у грошовому еквіваленті в іноземній валюті складає 12 540,00 Євро станом на 15.05.2015.

Згідно п.2.5.1. договору перший платіж - передоплата у розмірі 50 % від вартості продукції по договору покупець здійснює протягом 10 банківських днів з моменту підписання договору обома сторонами.

Пунктом 3.1. договору визначено, що постачальник зобов'язується поставити продукцію протягом 35 календарних днів з моменту здійснення покупцем 50% передоплати відповідно до п.2.5.1. договору.

За пунктом 2.5.2. договору другий платіж - оплата в розмірі 50% від вартості продукції по договору, покупець оплачує протягом 10 банківських днів від дати письмового повідомлення про готовність продукції до відвантаження. Постачальник направляє письмове повідомлення покупцю по факсу чи по електронній пошті не пізніше 30 календарних днів від дати підписання даного договору.

У пункті 6.2. договору сторони передбачили обов'язок постачальника виплатити неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла в період, за який нараховується неустойка) від вартості не поставленої в строк продукції за кожний день прострочення поставки, у випадку порушення строків поставки такої.

Господарськими судами встановлено, що 12.11.2015 ПАТ "Азот" на виконання п. 2.5.1 Договору, здійснили передоплату в сумі 147 270,52 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 7413. Разом із тим, усупереч умов п.3.1. договору ТОВ "Технокерам" поставку продукції до 17.12.2015 не здійснили.

Після сплати 24.05.2016 ПАТ "Азот" у відповідності до п.2.5.2. договору суми другого платежу 50% в розмірі 147 270,52грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 6393 від 17.05.2016, № 6397 від 17.05.2016, № 6403 від 17.05.2016, ТОВ "Технокерам" частково поставили продукцію за видатковою накладною № РН-017 від 05.07.2016, тобто з простроченням у 200 календарних днів. При цьому, під час проведення прийомки продукції працівниками ПАТ "Азот" було виявлено недостачу продукції в кількості 24,5 кг, про що складено Акт прийомки продукції від 07.07.2016.

З огляду на такі обставини, позивач нарахував відповідачу неустойку згідно п.6.2. договору за період з 18.12.2015 по 18.06.2016 у сумі 62 023,12 грн., а також просив стягнути 7 216,23 грн. вартості недопоставленої продукції.

За змістом статей 11, 629 ЦК України однією з підстав виникнення зобов'язань є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, застосовуються загальні положення Цивільного кодексу України (435-15) про договір купівлі-продажу, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 2 ст. 693 ЦК України унормовано, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За приписами ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містить і ст. 526 ЦК.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом ст.ст. 610, 611 ЦК України).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, попередні судові інстанції виходили з того, що позивач у порушення умов договору перший платіж здійснив лише 12.11.2015, тобто з істотним порушенням установленого для цих дій строку (10 банківських днів з часу підписання договору - до 10.06.2015), тому застосовуючи положення ст. 538 ЦК України дійшли висновку, що оскільки позивач прострочив своєчасну оплату за договором, відповідач мав право призупинити виконання обов'язку з поставки продукції аж до сплину 5 денного строку від 24.05.2016 року (сплати позивачем другого платежу).

За змістом ч.ч.1, 2 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

На підставі викладеного, установивши факт поставки відповідачем продукції у межах визначених договором строків (зважаючи, що позивач був готовий її прийняти лише 30.06.2016), суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення 62 023,12 грн. неустойки є безпідставними.

Що стосується позовних вимог у частині відшкодування вартості 24,5 кг продукції, недостача якої зафіксована в акті прийому від 07.07.2016, то з огляду на невідповідність останнього вимогам п.18 Інструкції П-6 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення по кількості" (va006400-65) та його складення без виклику представника відповідача, правові підстави для задоволення цих вимог відсутні, про що також зроблено обґрунтовані висновки судами попередніх інстанцій. До того ж з вказаного акту не вбачається можливим установити стан упаковки, в якій надійшла продукція, факт її розкриття чи пошкодження, розпломбування тощо. Тому за відсутності вичерпної інформації щодо кількості продукції на час передачі відповідачем та в момент отримання позивачем, зазначений акт не є належним та допустимим доказом у відповідності до вимог ст.ст. 32- 34 ГПК України підтвердження поставки меншої кількості товару, про що наголошував позивач.

Надаючи правову оцінку мотивам, викладеним у рішенні суду першої інстанції, підтриманими судом апеляційної інстанції у сукупності з наявними у матеріалах справи доказами, які свідчать про відсутність правових підстав для задоволення позову, колегія суддів визнає їх законними, обгрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи та положенням закону.

Належних обґрунтувань, із посиланням на норми права, які б спростовували висновки господарських судів, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних постанови та рішення, при ухваленні яких здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями - 111-5, - 111-7 ГПК України, а тому підстави для зміни або скасування судових актів у цій справі відсутні.

Керуючись ст.ст.- 111-5, - 111-7, - 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Азот" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.17 та рішення господарського суду Київської області від 24.01.17 у справі № 911/3792/16 господарського суду Київської області - без змін.