В березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Диз-Сервіс+" (надалі - ТОВ "Диз-Сервіс+", перевізник, кредитор) звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" (надалі - ТОВ "Агропродекспорт", замовник) про стягнення 2460365,29 грн. заборгованості з оплати наданих транспортних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні за договором № 16 від 21.03.2012 р., з яких: 2103500 грн. - основний борг; 266939,31 грн. - інфляційні втрати; 68199 грн. - 3% річних (з урахуванням заяви ТОВ "Диз-Сервіс+" від 28.05.2017 р. про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення 3% річних).

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 30.05.2017 р. (суддя Пушко І.І.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.08.2017р. (головуючий суддя Тихий П.В., судді Гетьман Р.А., Россолов В.В.), позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ТОВ "Агропродекспорт" на користь ТОВ "Диз-Сервіс+" 2103500 грн. основного боргу, 266939,31 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 68199 грн.

Рішення суду першої та постанова апеляційної інстанції обґрунтовано приписами статей 193, 202, 218, 221, 307, 316 Господарського кодексу України, статей 8, 526, 530, 599, 617, 625, 629, 666, 908, 909 Цивільного кодексу України, статей 4, 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1956 р. (далі - Конвенція) та статей 33, 34, 101 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких дійшов висновку про те, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі розрахувався за надані йому послуги за договором про надання транспортних послуг при перевезенні вантажів у міжнародному автомобільному сполученні № 16 від 21.03.2012 р. (далі - Договір), у зв'язку з чим, замовник має сплатити вартість наданих позивачем послуг та інфляційні втрати і 3% річних, нараховані на суму простроченого боргу.

Не погодившись з прийнятими рішенням та постановою відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 530, 538, 613 Цивільного кодексу України, статті 221 Господарського кодексу України, статті 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1956 р. (далі - Конвенція) та статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на ненастанні передбаченого п.5.3 Договору строку виконання зобов'язання з оплати наданих послуг через прострочення кредитором (позивачем) свого обов'язку з надання замовнику СМR-накладних у двох оригінальних примірниках, а також на недоведеності вчинення відповідачем порушення грошового зобов'язання, яке прирівнюється до навмисного правопорушення, з огляду на вжиття ним всіх можливих заходів до належного виконання зобов'язання (звернення до МКАС при ТПП України з позовами про стягнення боргу з контрагентів ТОВ "Агропродекспорт", часткова сплата боргу у сумі 609500 грн. починаючи з лютого 2016 р.), внаслідок чого до позовних вимог перевізника має застосовуватися скорочений річний строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Позивач у поданому відзиві просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з підстав, у них викладених.

У судовому засіданні, яке відбулося 06.11.2017 р., оголошено перерву до 13.11.2017 р., про що повідомлено присутніх у судовому засіданні представників сторін під розписку.

10.11.2017 р. до Вищого господарського суду України надійшло клопотання відповідача про продовження строку розгляду справи та відкладення розгляду касаційної скарги, яке (клопотання) колегією суддів залишено без задоволення у зв'язку з його необґрунтованістю.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.03.2012 р. між ТОВ "Агропродекспорт" (замовник) та ТОВ "Диз-Сервіс+" (виконавець) укладений договір про надання транспортних послуг при транспортуванні вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні № 16, за умовами п.1.2 якого позивач зобов'язався доставити передані відповідачем вантажі в пункти призначення в терміни, вказані замовником у заявках та передати їх особам, зазначеним замовником (одержувачам), а замовник зобов'язується належним чином сплачувати вартість здійснених перевезень вантажів в розмірах і на умовах, визначених Договором (а.с.20-23 том 1).

Додатковою угодою № 1 від 18.11.2014 р. сторони внесли зміни до п.9.1 Договору, продовживши строк його дії до 31.12.2016 р. (том 1, а.с.24).

Згідно з п.2.2 Договору взаємовідносини сторін ґрунтуються на положеннях діючого законодавства України, а також Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1956 р., Митною конвенцією про міжнародні перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП).

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що на кожне окреме завантаження оформлюється Ззявка, що містить опис умов і особливостей конкретного перевезення і є невід'ємною частиною цього Договору.

Між сторонами Договору були погоджені наступні заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом до Договору: № 652 від 31.08.2015 року; № 653 від 31.08.2015 року; № 739 від 05.10.2015 року; № 740 від 05.10.2015 року; № 742 від 05.10.2015 року; № 780 від 12.10.2015 року; № 779 від 12.10.2015 року; № 781 від 12.10.2015 року; № 790 від 15.10.2015 року; № 803 від 19.10.2015 року; № 804 від 19.10.2015 року; № 806 від 19.10.2015 року; № 805 від 19.10.2015 року; № 807 від 19.10.2015 року; № 812 від 21.10.2015 року; № 813 від 22.10.2015 року; № 825 від 26.10.2015 року; № 826 від 26.10.2015 року; № 827 від 26.10.2015 року; № 828 від 26.10.2015 року; № 829 від 26.10.2015 року; № 830 від 26.10.2015 року; № 833 від 28.10.2015 року; № 836 від 29.10.2015 року; № 835 від 29.10.2015 року; № 847 від 02.11.2015 року; № 848 від 02.11.2015 року; № 849 від 02.11.2015 року; № 865 від 05.11.2015 року; № 851 від 02.11.2015 року; № 852 від 04.11.2015 року; № 868 від 10.11.2015 року; № 869 від 10.11.2015 року; № 870 від 10.11.2015 року; № 875 від 11.11.2015 року; № 876 від 11.11.2015 року; № 882 від 12.11.2015 року; № 883 від 12.11.2015 року; № 888 від 16.11.2015 року; № 889 від 16.11.2015 року; № 890 від 16.11.2015 року; № 891 від 16.11.2015 року; № 892 від 16.11.2015 року; № 895 від 19.11.2015 року; № 906 від 25.11.2015 року; № 907 від 25.11.2015 року; № 908 від 25.11.2015 року; № 909 від 25.11.2015 року; № 918 від 01.12.2015 року; № 921 від 02.12.2015 року; № 922 від 02.12.2015 року; № 923 від 02.12.2015 року; № 154 від 07.10.2016 року; № 171 від 13.10.2016 року; № 167 від 13.10.2016 року; № 175 від 13.10.2016 року; № 180 від 20.10.2016 року, якими обумовлено найменування Вантажовідправника, Перевізника, маршрут, найменування та вагу вантажу, марку та номер автомобіля, дату, пункт навантаження та розвантаження вантажу, вартість перевезення.

Заявки були погоджені та скріплені печатками замовника (ТОВ "Агропродекспорт") та виконавця (перевізника) - ТОВ "Диз-Сервіс +".

За умовами Договору, підтвердженням факту надання послуги являється оригінал товарно-транспортної накладної встановленого зразка (CMR) з відмітками вантажоодержувача, перевізника та митних органів (п.2.4 Договору).

На виконання вищезазначених транспортних заявок, позивачем було здійснено міжнародні перевезення вантажу відповідача з місць завантаження на території України (м. Гадяч, Полтавська область, смт. Білогір'я, Хмельницька область) - до м. Мінськ (Республіка Білорусь).

Даний факт підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) з відміткою вантажоотримувача про приймання вантажу, а саме: №325900 від 31.08.2015 р. (до заявки №652 від 31.08.2015 р.), №325882 від 31.08.2015 р. (до заявки №653 від 31.08.2015 р.), 325461 від 05.10.2015 р. (до заявки №739 від 05.10.2015 р.), №325911 від 05.10.2015 р. (до заявки № 740 від 05.10.2015 р.), №323333 від 05.10.2015 р. (до заявки № 742 від 05.10.2015 р.), № 335847 від 12.10.2015 р. (до заявки № 780 від 12.10.2015 р.), № 325846 від 12.10.2015 р. (до заявки № 779 від 12.10.2015р.), №325845 від 12.10.2015 р. (до заявки № 781 від 12.10.2015р.), №325844 від 15.10.2015 р. (до заявки № 790 від 15.10.2015 р.), №325835 від 20.10.2015 р. (до заявки № 803 від 19.10.2015 р.), №325411 від 20.10.2015 р. (до заявки № 806 від 19.10.2015 р.), №325833 від 20.10.2015 р. (до заявки №805 від 19.10.2015р.), №325842 від 20.10.2015 р. (до заявки №807 від 19.10.2015р.), №325841 від 21.10.2015 р. (до заявки № 812 від 21.10.2015р.), № 325834 від 20.10.2015 р. (до заявки № 804 від 19.10.2015 р.), №325836 від 22.10.2015 р. (до заявки № 813 від 22.10.2015 р.), №325837 від 26.10.2015 р. (до заявки № 825 від 26.10.2015р.), №323334 від 26.10.2015 р. (до заявки № 827 від 26.10.2015 р.), №325829 від 30.10.2015 р. (до заявки № 826 від 26.10.2015 р.), №325840 від 27.10.2015 р. (до заявки № 828 від 26.10.2015 р.), №325839 від 27.10.2015 р. (до заявки №829 від 26.10.2015 р.), № 325827 від 27.10.2015 р. (до заявки № 830 від 26.10.2015 р.), №325838 від 26.10.2015 р. (до заявки № 836 від 29.10.2015 р.), №325828 від 29.10.2015 р. (до заявки № 833 від 28.10.2015 р.), № 325830 від 30.10.2015 р. (до заявки № 835 від 29.10.2015 р.), №325832 від 03.11.2015 р. (до заявки № 848 від 02.11.2015 р.), №325831 від 02.11.2015 р. (до заявки № 847 від 02.11.2015 р.), № 323337 від 06.11.2015 р. (до заявки № 865 від 05.11.2015 р.), №325416 від 04.11.2015 р. (до заявки № 852 від 04.11.2015р.), №325417 від 03.11.2015 р. (до заявки № 849 від 02.11.2015 р.), №324404 від 10.11.2015 р. (до заявки № 870 від 10.11.2015 р.), № 325826 від 10.11.2015 р. (до заявки № 868 від 10.11.2015 р.), №324402 від 11.11.2015 р. (до заявки № 876 від 11.11.2015 р.), №324401 від 11.11.2015 р. (до заявки № 875 від 11.11.2015 р.), №325868 від 03.11.2015 р. (до заявки №851 від 02.11.2015 р.), № 324406 від 10.11.2015 р. (до заявки № 869 від 10.11.2015 р.), №325825 від 13.11.2015 р. (до заявки №882 від 12.11.2015 р.), №325477 від 13.11.2015 р. (до заявки № 883 від 12.11.2015 р.), №3244008 від 16.11.2015 р. (до заявки № 890 від 16.11.2015 р.), №324411 від 17.11.2015 р. (до заявки № 888 від 16.11.2015 р.), №324412 від 17.11.2015 р. (до заявки №889 від 16.11.2015 р.), №322812 від 19.11.2015 р. (до заявки № 891 від 16.11.2015 р.), №322818 від 19.11.2015 р. (до заявки №892 від 16.11.2015 р.), №324407 від 19.11.2015 р. (до заявки № 895 від 19.11.2015 р.), №324432 від 26.11.2015 р. (до заявки № 909 від 25.11.2015 р.), №325867 від 26.11.2015 р. (до заявки № 908 від 25.11.2015 р.), №325886 від 26.11.2015 р. (до заявки № 907 від 25.11.2015 р.), №325884 від 26.11.2016 р. (до заявки № 906 від 25.11.2015 р.), №324405 від 03.12.2015 р. (до заявки № 918 від 01.12.2015 р.), №325862 від 03.12.2015 р. (до заявки № 921 від 02.12.2015 р.), №325863 від 03.12.2015 р. (до заявки № 923 від 02.12.2015 р.), №325861 від 03.12.2015р. (до заявки № 922 від 02.12.2015 р.), №325422 від 07.10.2016 р. (до заявки № 154 від 07.10.2016 р.), №325424 від 13.10.2016 р. (до заявки № 171 від 13.10.2016 р.), №324490 від 13.10.2016 р. (до заявки № 167 від 13.10.2016 р.), №324427 від 20.10.2016 р. (до заявки № 180 від 20.10.2016 р.), №324474 від 13.10.2016 р. (до заявки № 175 від 13.10.2016 р.).

В п.5.2 Договору сторони погодили, що підставою для оплати послуг Замовником є оригінал підписаного сторонами акту приймання-передачі наданих послуг, оригінал CMR-накладної з відміткою вантажоодержувача про приймання вантажу в двох примірниках і оригінали інших додаткових документів, зазначених в заявці.

Згідно п.5.3 Договору строк оплати послуг виконавця складає до 10 днів з моменту отримання замовником документів, зазначених в п.5.2 даного Договору.

Факт надання відповідачу послуг за Договором на суму 2128000 грн. підтверджується актами наданих послуг №90 від 24.09.2015 р., № 91 від 24.09.2015 р., №99 від 09.10.2015 р.; №100 від 09.10.2015р.; №101 від 12.10.2015р.; №102 від 16.10.2015р.; №103 від 16.10.2015 р.; № 104 від 19.10.2015р.; № 105 від 20.10.2015р.; №108 від 22.10.2015р.; №109 від 22.10.2015р.; №110 від 22.10.2015р.; №111 від 22.10.2015 р.; № 112 від 24.10.2015р.; №113 від 24.10.2015р.; №114 від 24.10.2015р.; №115 від 29.10.2015р.; №116 від 29.10.2015р.; №117 від 29.10.2015 р.; № 118 від 29.10.2015 р.; №119 від 30.10.2015р.; №120 від 30.10.2015 р.; №124 від 02.11.2015 р.; №125 від 02.11.2015р.; №126 від 05.11.2015 р.; № 127 від 05.11.2015 р.; №128 від 05.11.2015 р.; №129 від 09.11.2015 р.; №130 від 09.11.2015 р.; №131 від 09.11.2015 р.; №132 від 09.11.2015 р.; № 136 від 13.11.2015 р.; №137 від 13.11.2015 р.; №138 від 13.11.2015 р.; №139 від 13.11.2015 р.; №140 від 13.11.2015 р.; №141 від 15.11.2015 р.; № 142 від 15.11.2015 р.; №145 від 20.11.2015 р.; №146 від 20.11.2015 р.; №147 від 20.11.2015 р.; №148 від 23.11.2015 р.; №149 від 23.11.2015 р.; № 150 від 23.11.2015 р.; №154 від 28.11.2015 р.; №155 від 28.11.2015 р.; №156 від 28.11.2015 р.; №157 від 30.11.2015р.; №161 від 05.12.2015 р.; № 162 від 05.12.2015 р.; №163 від 05.12.2015 р.; №164 від 05.12.2015 р.; №68 від 10.10.2016 р.; №72 від 19.10.2016 р.; №74 від 21.10.2016 р.; № 75 від 23.10.2016 р.; №73 від 19.10.2016 р., в яких зазначено дату завантаження, маршрут перевезення та держ.номери автомобіля/причепа, яким було здійснене перевезення, який співпадає з держ.номерами транспортних засобів, зазначеними у відповідних міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR)

Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що вказані акти підписані обома сторонами в особі керівників, скріплені печатками підприємств без жодних зауважень, та свідчать про надання позивачем та прийняття відповідачем послуг з перевезення вантажів на загальну суму 2128000 грн., проте замовник оплатив лише 24500 грн.

Позивач звертався до відповідача з претензіями від 22.02.2017 № 8 (а.с.41-43 том 2), від 28.12.2016 № 52 (а.с.44-47 том 2), від 26.02.2016 № 9 (а.с.56-58 том 2), в яких вимагав оплатити кошти за надані послуги з перевезення вантажу, однак, доказів належного реагування та надання відповідей на вказані претензії з боку відповідача суду не представлено.

Спір між сторонами виник з тих причин, що, на думку позивача, ним вчасно та у повному обсязі виконано зобов'язання за договором відповідно до погоджених заявок на перевезення вантажу, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR та актами наданих послуг, однак, відповідач, незважаючи на надіслані йому претензії перевізника, не здійснив розрахунку за надані послуги вартістю 2103500 грн.

В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки судів попередніх інстанцій про доведеність невиконання відповідачем у встановлений строк зобов'язань з оплати отриманих послуг за договором про надання транспортних послуг при транспортуванні вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні № 16 від 21.03.2012 р., що підтверджується наявними у справі заявками замовника, міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) з відміткою вантажоотримувача про приймання вантажу та актами наданих послуг, підписаними керівниками сторін без жодних зауважень, та обумовлене цим правомірне нарахування перевізником інфляційних втрат та 3% річних на прострочену суму боргу. При цьому апеляційний суд зазначив як про недоведеність підстав для відстрочення оплати замовником послуг через прострочення виконання кредитором своїх зобов'язань з передачі документів, так і про те, що позовні вимоги заявлено в межах передбаченого ст.32 Конвенції 3-річного терміну позовної давності, який застосовується не тільки до навмисних правопорушень, але й до такого неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання, яке згідно чинного законодавства України прирівнюється до навмисного правопорушення, оскільки в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на СМR-накладні, складені в період з 31.08.2015 р. по 03.12.2015 р., а позов подано до суду 13.03.2017 р.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про вчинення відповідачем порушення грошового зобов'язання, яке за законодавством України прирівнюється до навмисного правопорушення в розумінні ст.32 Конвенції, внаслідок чого до позовних вимог перевізника має застосовуватися 3-річний строк позовної давності, з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.32 Конвенції термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Відлік терміну позовної давності починається:

a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки;

b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення;

c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

Місцевий суд обґрунтовано зауважив, що несплата грошових коштів на користь контрагента за договором, тобто протиправна бездіяльність, яка виражається в утриманні від вчинення певної дії (платежу грошових коштів) взагалі не може бути вчинена з необережною формою вини, оскільки з огляду на принцип розумності учасників цивільних (господарських) правовідносин є неможливим для будь-кого з них не усвідомлювати протиправний характер такої бездіяльності, а також не передбачати настання негативних наслідків (неотримання коштів контрагентом) без здійснення відповідної дії (платежу), а також є неможливим необачно розраховувати, що такі наслідки можуть не настати при несплаті коштів.

Відхиляючи посилання відповідача на вжиття ним всіх заходів для належного виконання зобов'язання (звернення до МКАС при ТПП України з позовами про стягнення боргу з контрагентів відповідача; часткова сплата боргу у сумі 609500 грн.) та на відсутність у боржника наміру утворити заборгованість, суди, проаналізувавши норми статті 617, ч.1 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України, правомірно зазначили, що чинне законодавство України фактично прирівнює до навмисного порушення будь-яке невиконання грошового зобов'язання, оскільки відповідальність за нього передбачена навіть за відсутності реальної можливості його виконання, обумовленої відсутністю у боржника грошових коштів чи недодержанням своїх обов'язків контрагентами боржника.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про те, що невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати вартості наданих йому транспортних послуг є бездіяльністю, що свідчить про наявність вини замовника у формі умислу.

Крім того, відповідно до ч.2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини має доводити особа, яка порушила зобов'язання. Таким чином, саме відповідач повинен довести відсутність у нього умислу стосовно власної бездіяльності при несплаті позивачу грошових коштів за фактично надані послуги з перевезення (ця правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.05.2017 р. у справі № 911/151/16).

Судами також враховано ненадання відповідачем належних доказів, які свідчили б про реальну відсутність у нього грошових коштів (як готівкових так і безготівкових на банківських рахунках) станом на момент настання строку платежу, визначеного п.5.3 Договору, тобто по закінченню 10 днів з моменту підписання кожного з актів про надання послуг (довідки банківських установ тощо), а також про відсутність реальної можливості вжити заходи щодо здійснення оплати за Договором за рахунок отримання кредитних коштів у банківських установах.

Однак колегія суддів вважає передчасним висновок місцевого та апеляційного господарських судів про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

В п.1 статті 9 Конвенції визначено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Таким чином складання та підписання сторонами у справі міжнародних товарно-транспортних накладних (СМR), копії яких були додані позивачем до позовної заяви, в яких вантажовідправником був зазначений відповідач, а перевізником - позивач, свідчать про укладення між сторонами по справі договорів перевезення автомобільним транспортом у міжнародному сполученні відповідно до вимог Конвенції.

Як встановлено місцевим судом, всі міжнародні товарно-транспортні накладні (СМR), на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, мають відмітки митних органів України та Республіки Білорусь, а також підпис вантажоотримувача, засвідчений відбитком печатки, що свідчить про отримання вантажу та належне виконання позивачем своїх зобов'язань щодо доставки товару. Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно приписів ч.2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7, 8 ч.2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. При цьому рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили (п.п.1,4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) ).

Відповідно до ч.ч.1, 2 статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Статтями 526 та 629 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.ч.1, 2 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Згідно з п.5.3 Договору строк оплати послуг виконавця складає 10 днів з моменту отримання замовником документів, зазначених в п.5.2 цього Договору, та до яких відносяться в їх сукупності: акт приймання-передачі наданих послуг, оригінал CMR-накладної з відміткою вантажоодержувача про приймання вантажу в двох примірниках і оригінали інших додаткових документів, зазначених в заявці.

Таким чином сторони досягли згоди щодо настання у відповідача обов'язку по оплаті послуг лише після отримання актів приймання-передачі наданих послуг та двох примірників оригіналів CMR-накладної в їх сукупності. Тобто термін виконання якого зобов'язання визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, та підлягає виконанню з настанням цієї події (п.2 ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України), а обов'язку замовника оплатити надані послуги має передувати виконання перевізником обов'язку з направлення контрагенту не лише актів приймання-передачі наданих послуг, а й оригіналів CMR-накладних (ч.1 статті 613 Цивільного кодексу України).

В порушення вимог статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи належним чином не спростовано твердження скаржника про ненастання передбаченого п.5.3 договору 10-денного строку виконання ним зобов'язання з оплати послуг, початок перебігу якого чітко прив'язується до передачі перевізником замовнику двох примірників (оригіналів) товарно-транспортних накладних (СМR) з відмітками вантажоотримувача, перевізника та митних органів, оскільки матеріали справи не містять доказів надсилання чи безпосереднього вручення відповідачу оригіналів СМR-накладних як до, так і після підписання керівниками сторін актів приймання-передачі наданих послуг.

У зв'язку з наведеним колегія суддів визнає такими, що ґрунтуються на припущеннях, висновки судів попередніх інстанцій про те, що один примірник СМR-накладних було передано відповідачу під час підписання актів наданих послуг, оскільки ці висновки зроблено виключно з посиланням на письмові пояснення позивача як заінтересованої особи (а.с.25 том 2) та на його відзив на апеляційну скаргу (а.с.6-7 том 3).

Колегія суддів зауважує, що само по собі підписання відповідачем актів наданих послуг без зауважень та претензій не може підтверджувати отримання замовником від перевізника оригіналів СМR-накладних, оскільки в цих актах не фіксується факт отримання оригіналів СМR-накладних у 2-ох примірниках.

При цьому недоведеність отримання замовником оригіналів СМR-накладних, унеможливлює достеменне встановлення моменту, з якого настає прострочення виконання відповідачем обов'язку з оплати вартості наданих перевізником послуг, що, як наслідок, не виключає необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих кредитором з січня 2016 р. по лютий 2017 р. на підставі ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України

Колегія суддів враховує правову позицію, викладену в постанові Вищого господарського суду України від 15.07.2014 у справі № 918/955/13 (предмет, підстави позову та фактичні обставини є подібними), у якій позов перевізника до замовника про стягнення боргу за договором міжнародного перевезення вантажів було задоволено з мотивів, що на виконання умов договору (умов оплати) позивачем було надано відповідачу рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні та міжнародні товарно-транспортні накладні, однак, відповідач не здійснив оплату наданих послуг по перевезенню вантажу на протязі 10 банківських днів з дня отримання транспортних документів.

Касаційна інстанція звертає увагу місцевого та апеляційного господарських судів на помилкове застосування ними до правовідносин за договором міжнародного перевезення вантажу по аналогії закону (ч.1 статті 8 Цивільного кодексу України) положень статті 666 цього Кодексу, що регулюють відносини за договором купівлі-продажу, оскільки на відміну від статті 712 (Поставка) Цивільного кодексу України (435-15) , Глава 64 (Перевезення) цього Кодексу не передбачає можливість застосування до відносин, що виникають з перевезень, загальних положень про купівлю-продаж, оскільки це різні за своєю природою договори. Також суди помилково зазначили про те, що невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань по оплаті вартості наданих йому послуг з перевезення є бездіяльністю, вчиненою з умисною формою вини у вигляді непрямого умислу, тоді як у цивільному праві, на відміну від кримінального, розподілу умислу на прямий та непрямий немає, а вина особи за порушення цивільно-правового зобов'язання визначається у формі умислу або простої чи грубої необережності (статті 950, 1193 Цивільного кодексу України).

Викладене безпідставно залишилося поза увагою судів І та апеляційної інстанцій.

Наведене вище унеможливлює для касаційної інстанції погодитися з висновком суду першої інстанції щодо наявності фактичних та відповідно правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч.1 статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п.3 ч.1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ), оскільки згідно приписів ч.2 статті 111-7 цього Кодексу касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.