розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.07.2017 року у справі № 908/305/17 за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж" про стягнення інфляційних сум та 3% річних,

У лютому 2017 року позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача про стягнення 2 168 792,85 грн. інфляційних сум за період з квітня 2014 року по серпень 2015 року та 3% річних у сумі 134 548,31 грн. за період з 25.04.2014 року по 15.09.2015 року у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати одержаного природного газу за договором від 20.12.2010 року № 06/10-2395-БО-13, що встановлено рішенням господарського суду Запорізької області від 27.06.2012 року в іншій справі.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.05.2017 року (судді: Федорова О.В., Азізбекян Т.А., Зінченко Н.Г.) позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 2 168 792,85 грн. інфляційних сум і 3% річних у сумі 134 548,31 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.07.2017 року (судді: Татенко В.М., Радіонова О.О., Чернота Л.Ф.) зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та провадження у справі припинено.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 20.12.2010 року між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та ЗАТ "Бердянське підприємство теплових мереж", яке в подальшому змінило назву на ПрАТ "Бердянське підприємство теплових мереж" (покупець), було укладено договір № 06/10-2395БО-13 про закупівлю природного газу за державні кошти, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець - прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 цього договору. Газ, що поставляється за цим договором, використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання.

За умовами п. 3.1 договору, ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 2187,2 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільчими трубопроводами - 234 грн., крім того ПДВ - 20%.

До сплати за 1 000 куб. м. природного газу з урахуванням ПДВ 2 957,93 грн.

Загальна вартість цього договору на дату його укладання становить 21405538,96 грн. без ПДВ, з ПДВ - 25 686 646,75 грн.

До вказаного договору сторонами під час його дії укладалися додаткові угоди №№ 1-6, умовами яких змінювався, зокрема, п. 3.1 договору (ціна за 1000 куб. м природного газу).

Пунктом 4.1 договору встановлено, що розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 7 Додаткової угоди № 1 від 28.01.2011 року, пункт 10.1 договору, викладено в наступній редакції: "Цей договір набирає чинності з дати його підписання повноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, діє у частині поставки газу з 01 січня 2011 р. до 31 грудня 2011 р. включно, а у частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Відповідно до розділу ХІІ "Додатки до Договору" невід'ємною частиною цього Договору є Додаток №1 та інші додатки та додаткові угоди, які будуть укладені у майбутньому.

Додатком № 1 до Договору, визначено умови поставки і обліку газу та інші права та обов'язки сторін.

Додатковою угодою № 2 від 04.04.2011 року з 01 квітня 2011 року виклали пункт 3.1 договору в наступній редакції: "3.1 Ціна за 1000 куб. м. газу становить 2 553,20 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу. До сплати за 1 000 куб.м. природного газу - 2 863,96 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 3' 436,75 грн.;

Додатковою угодою № 4 від 11.07.2011 року з 01 липня 2011 року виклали пункт 3.1 договору в наступній редакції: "3.1 Ціна за 1000 куб. м. газу становить 3 023,50 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу. До сплати за 1 000 куб.м. природного газу - 3368,97 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 4 042,76 грн.;

Додатковою угодою № 5 від 30.08.2011 року пункт 1.2 договору виклали в новій редакції; пункт 2.2 додатку № 1 до договору доповнили абзацом в новій редакцій. В пункті 4 вказаної додаткової угоди сторони визначили, що дана додаткова угода поширює свою дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 січня 2011 року.

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди № 6 від 03.10.2011 року, Договір № 06/10-2395-БО-13 від 20.12.2010 року вважати припиненим в частині поставки природного газу з 01.10.2011 року.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі. Внаслідок порушення відповідачем зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого природного газу, наявності заборгованості, позивач звертався з позовом до господарського суду Запорізької області.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.06.2012 року, яке набрало законної сили, у справі № 5009/1685/12 з відповідача стягнуто 4 705 621,41 грн. основного боргу за отриманий газ, 362 656,55 грн. пені, 386 086,64 грн. інфляційних нарахувань за період з лютого 2011 року по березень 2012 року, 234 093,88 грн. 3% річних за період з 11.02.2011 року по 28.04.2012 року та судовий збір у розмірі 63 736 грн.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.09.2015 року, яка залишена без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 30.11.2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2016 року розстрочено виконання рішення господарського суду Запорізької області від 27.06.2012 року у справі № 5009/1685/09 про стягнення 5 752 194,68 грн. на 1 рік шляхом сплати щомісячно суми 479 349,56 грн. до 16.10.2015 року, до 16.11.2015 року, до 16.12.2015 року, до 16.01.2016 року, до 16.02.2016 року, до 16.03.2016 року, до 16.04.2016 року, до 16.05.2016 року, до 16.06.2016 року, до 16.07.2016 року, до 16.08.2016 року та суми 479 349,52 грн. - до 16.09.2016 року.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 року у справі № 908/1422/14 стягнуто з відповідача 280143,51 грн. 3% річних за період з 29.04.2012 року по 24.04.2014 року включно, 122 369,07 грн. інфляційних втрат за період з квітня 2012 року по березень 2014 року, судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 8050,25 грн. та 2 041,77 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Відповідач просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що 03.11.2016 року набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) , а отже у позивача відсутні будь-які правові підстави для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків.

Предметом даного судового розгляду є вимоги продавця до покупця про стягнення 3% річних та інфляційних сум у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати поставленого природного газу на підставі договору, що встановлено рішенням господарського суду в іншій справі.

Суд першої інстанції задовольняючи позов про стягнення інфляційних сум та 3% річних виходив з доведеності порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати одержаного природного газу та наявності підстав для їх стягнення. При цьому судом зазначено, що у відповідача не виникло право на списання інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних, оскільки заборгованість за договором поставки було сплачено в повному обсязі після 30.11.2016 року - дня набрання чинності Законом України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) , крім того, для такого списання в порядку, передбаченому цим Законом, відповідач має набути статусу учасника процедури врегулювання заборгованості, тобто бути включеним до реєстру, чого ним не доведено.

Апеляційний господарський суд припиняючи провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України виходив з відсутності предмета спору, оскільки відповідач повністю розрахувався за поставлений позивачем природний газ станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом і до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) , а тому за імперативними вказівками цього Закону суми, заявлені позивачем до стягнення, підлягають списанню.

Відповідно до п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Згідно з ч. 1 ст. - 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи право позивача на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, господарський суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність факту порушення відповідачем прав позивача та прийняти відповідне рішення.

Проте, господарський суд апеляційної інстанції порушив наведену правову норму щодо прав позивача на захист свого порушеного права і не звернув увагу на те, що позивач заперечував проти списання інфляційних сум та 3% річних і наполягав на стягненні цих сум, що свідчить про наявність між сторонами неврегульованих питань та спору, і дійшов хибного висновку про відсутність предмету спору.

При цьому, суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, за наявності спору між сторонами щодо предмету позову, зробивши висновки про застосування норм матеріального права до спірних відносин, безпідставно застосував норми ст. 80 ГПК України та припинив провадження у справі, не прийнявши рішення по суті спору.

До того ж, дійшовши висновку про те, що у розумінні ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" автоматично підлягають списанню інфляційні суми та річні, нараховані на заборгованість за природний газ, погашену до набрання чинності цим Законом, тобто до 30.11.2016 року, суд апеляційної інстанції достеменно не встановив, коли ж саме така заборгованість була сплачена відповідачем, пославшись лише на постанову ВДВС від 28.12.2016 року про закінчення виконавчого провадження за наказом від 10.07.2012 року № 5009/1685/12.

Разом з тим, згідно з вимогами ч. 2 ст. - 111-5 та ч. 2 ст. - 111-7 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За вимогами п. 3 ст. - 111-9 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.

За таких обставин, оскільки оскаржену постанову прийнято із порушенням норм процесуального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і в залежності від встановленого та у відповідності із вимогами закону вирішити спір.