Товариство з обмеженою відповідальністю "Промоснова" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № 01-2014 від 12.05.2014 в розмірі 117248,68 грн., з яких 41901,68 грн. - неустойки в розмірі 0,1% з суми орендної плати за кожен день прострочення за період оренди з 12.05.2014 по 31.12.2014 року та 75347,00 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.06.2017 (суддя Чистякова І.О.) в задоволені позову відмовлено. Рішення суду мотивовано безпідставністю позовних вимог, оскільки зобов'язання відповідача щодо сплати орендної плати за договором припинилося з 13.05.2014.

Постановою колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 у складі: Хачатрян В.С., Гетьман Р.А., Россолов В.В. рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

ТОВ "Промоснова" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, положень Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) .

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Господарськими судами при розгляді справи встановлено, що 12.05.2014 між ТОВ НВП "Укроснова" (орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 01-2014.

24.10.2016 відбулась зміна найменування ТОВ НВП "Укроснова" на ТОВ "Промоснова", про що в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідні відомості про державну реєстрацію змін найменування юридичної особи за № 14801050025003802.

Відповідно до п.1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове оплатне користування нежитлове приміщення, загальною площею 445,20 кв.м., розташоване на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1, а також і нежитлове приміщення загальною площею 407,50 кв.м., розташоване на другому поверсі за адресою: АДРЕСА_2. Орендар зобов'язується вносити орендну плату в розмірах і в строки визначені договором.

За актом приймання-передачі від 12.05.2014 позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове оплатне користування нежитлове приміщення, загальною площею 445,20 кв.м., розташоване на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1, а також і нежитлове приміщення загальною площею 407,50 кв.м., розташоване на другому поверсі за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно п.2.1. договору його укладено на термін з 12 травня 2014 по 03 квітня 2017 включно.

Згідно п.3.3. договору орендар зобов'язується вносити орендні платежі у строки встановлені п.4.2. цього договору.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. договору орендна плата за договором становить 25581,00 грн. за повний календарний місяць. Оплата здійснюється в порядку передоплати не пізніше 1 (першого) числа кожного місяця шляхом перерахування орендної плати в розмірі, визначеному п.4.1. договору, на розрахунковий рахунок орендодавця або іншим не забороненим законом способом.

Згідно з п.4.3.орендна плата починає нараховуватися з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта оренди. Орендна плата за неповний місяць сплачується пропорційно кількості днів місяця, протягом яких, Орендар користувався об'єктом оренди.

Відповідно до п.6.3. договору за прострочення орендарем внесення орендних платежів, встановлених цим договором, орендарю може нараховуватися неустойка в розмірі 0,1 відсотка з суми орендної плати за кожний день прострочення, а у разі неповної оплати щомісячної орендної, за умови, якщо недоплата склала більше половини суми щомісячної орендної плати, зазначена неустойка також може нараховуватися з суми орендної плати.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення № 01-2014 від 12.05.2014 щодо сплати орендної плати, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача неустойки та 3% річних.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною першою ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положення ст. 759 Цивільного кодексу України, які кореспондують із ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України передбачають, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору (ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України).

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч.1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.3, ч.4 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (435-15) .

Згідно ч.2, ч.3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.1, ч.2, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарські суди попередніх інстанцій на підставі вищенаведених норм права дійшли висновку про відмову в позові, встановивши, що 12.05.2014 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди нежилого приміщення № 01-2014 від 12.05.2014, відповідно до п.1 якої сторони, дотримуючись умов договору оренди нежилого приміщення № 01-2014 від 12.05.2014, домовились про розірвання зазначеного договору достроково з 13.05.2014. Відповідно до акту приймання-передачі до договору оренди № 01-2014 від 12.05.2014 орендар передав, а орендодавець прийняв нежитлові приміщення загальною площею 445,20 кв.м., розташовані на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1, а також нежитлові приміщення загальною площею 407,50 кв.м., розташоване на другому поверсі за адресою: АДРЕСА_2. Вказаний акт підписаний між сторонами.

З огляду на викладене, суди зробили висновок, що договір оренди припинився з 13.05.2014.

При цьому, суди не взяли до уваги наявну в матеріалах справи копію додаткової угоди № 2 від 12.05.2014 до договору оренди № 01-2014 від 12.05.2014, згідно п. 1 якої сторони домовились про розірвання зазначеного договору достроково з 02.02.2015, а також акт приймання-передачі від 02.02.2015 до договору оренди № 01-2014 від 12.05.2014, згідно якого спірне приміщення повернуто позивачу.

Судом апеляційної інстанції також зазначено, що позивачем не обґрунтовано та не доведено того, що договір оренди № 01-2014 від 12.05.2014 діяв саме до 02.02.2015 як і не спростованого того, що відповідач повернув спірне нежитлове приміщення саме 12.05.2014, а не 02.02.2015. Тобто, стверджувати, що саме додаткова угода № 2 від 12.05.2014 є належною та такою, що виконувалась сторонами підстави відсутні і не містять таких обставин і матеріали справи.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.1, ч. 2 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Згідно ч.1 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними правами.

Колегія суддів зазначає, що, в даному випадку суди порушили вищенаведені норми процесуального законодавства, оскільки надали перевагу доказам відповідача (додатковій угоді № 1 до договору оренди нежилого приміщення № 01-2014 від 12.05.2014, відповідно до п.1 якої сторони домовились про розірвання зазначеного договору достроково з 13.05.2014 та акту приймання-передачі до договору оренди № 01-2014 від 12.05.2014, за яким орендар передав, а орендодавець прийняв орендоване майно) та не врахували і не оцінили докази позивача (додаткову угоду № 2 від 12.05.2014 до договору оренди № 01-2014 від 12.05.2014, згідно п. 1 якої сторони домовились про розірвання зазначеного договору достроково з 02.02.2015, а також акт приймання-передачі від 02.02.2015 до договору оренди № 01-2014 від 12.05.2014, згідно якого спірне приміщення повернуто позивачу).

При цьому висновки судів щодо подання відповідачем належним чином засвідчених документів та неподання позивачем належно засвідчених документів є суперечливими, оскільки копія додаткової угоди № 1 до договору оренди нежилого приміщення № 01-2014 від 12.05.2014 та акту приймання-передачі до договору оренди № 01-2014 від 12.05.2014, засвідчені відповідачем, а копія додаткової угоди № 2 від 12.05.2014 до договору оренди № 01-2014 від 12.05.2014 та акту приймання-передачі від 02.02.2015 до договору оренди № 01-2014 від 12.05.2014 засвідчені позивачем.

З огляду на викладене, а також те, що позовна вимога подана саме на підставі договору оренди нежилого приміщення № 01-2014 від 12.05.2014 з додатковими угодами, колегія суддів вважає, що справа розглянута судами не в повному об'ємі без оцінки всіх доказів, наданих сторонами та встановлення обставин, необхідних для вирішення спору.

З огляду на те, що в силу статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутнє право встановлювати або вважати доведеними обставини справи, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, так само як і надавати їм власну юридичну оцінку, колегія суддів зазначає про наявність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій у даній справі і передачі її на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Враховуючи викладене та беручи до уваги доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час здійснення якого суду необхідно врахувати вищезазначені обставини, які стали підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, і повністю встановивши фактичні обставини справи, підтверджені належними та допустимими доказами, з наданням їм обґрунтованої юридичної оцінки, вирішити спір з приводу наявності чи відсутності підстав для задоволення позову із застосуванням до спірних правовідносин відповідних норм матеріального права.

Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промоснова" задовольнити частково.

Постанову від 18.07.2017 Харківського апеляційного господарського суду у справі № 922/1115/17 господарського суду Харківської області та рішення від 01.06.2017 господарського суду Харківської області скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.