розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.05.2017 року у справі № 906/140/17 за позовом публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімресурс ВС" про стягнення заборгованості,

У лютому 2017 року позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до відповідача про повернення передоплати в сумі 5 708 276,30 грн. та стягнення пені в сумі 297 409,78 грн. у зв'язку з порушенням зобов'язання з поставки товару на підставі договору купівлі-продажу від 19.08.2016 року № 510-09/16.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 30.03.2017 року (суддя Маріщенко Л.О.) позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 5 708 276,30 грн. попередньої оплати, а в решті позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.05.2017 року (судді: Демянчук Ю.Г., Тимошенко О.М., Юрчук М.І.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення в частині відмови в позові про стягнення пені скасувати, та позов в цій частині задовольнити.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 19.08.2016 року між ПАТ "Аграрний фонд" (покупець) та ТОВ "Агрохімресурс ВС" укладено договір купівлі-продажу № 510-09/16, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві товарно-матеріальні цінності (далі - ТМЦ), а саме: гречку врожаю 2016 року загальною кількістю 1000 тонн 2 та 3 класів, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити ТМЦ.

Відповідно п. 2.1 договору ціна договору складається з загальної вартості ТМЦ, що передаються згідно цього договору та становить 16 300 000 грн.

Розрахунок між покупцем та продавцем за договором здійснюється в безготівковій формі у гривнях шляхом перерахування покупцем продавцю 100% вартості ТМЦ зазначеної у п. 2.1 впродовж 3 банківських днів після підписання договору (п. 3.2 договору).

Додатковими угодами № 1 від 30.09.2016 року та № 2 від 31.10.2016 року сторони змінювали терміни передачі у власність покупцю ТМЦ.

Згідно з п. 4.3 договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 31.10.2016 року), продавець в термін до 01.12.2016 року, передає у власність покупцю ТМЦ та складський документ і картку аналізу зерна або посвідчення.

За п. 4.4 договору сторони підтверджують передачу та приймання ТМЦ шляхом складання Акту приймання-передачі, кожен примірник якого повинен бути підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками сторін.

Крім того, за положенням п. 5.4 договору покупець має право вимагати у продавця, зокрема, повернення коштів, оплачених за ТМЦ згідно розділу 3 цього договору та/або сплати пені відповідно п. 8.4 цього договору у випадку порушення продавцем умов даного договору щодо передачі ТМЦ (п. 4.3-4.4 цього договору).

Пунктом 5.5 договору встановлено обов'язок покупця на вимогу покупця повернути кошти, оплачені за ТМЦ згідно розділу 3 цього договору та/або сплатити пеню відповідно п. 8.4 цього договору у випадку порушення продавцем умов даного договору щодо передачі ТМЦ (п. 4.3-4.4 цього договору).

Відповідно до п. 8.4 договору за порушення продавцем умов даного договору щодо передачі ТМЦ, продавець виплачує покупцю пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, діючої за період її обчислення, від вартості ТМЦ зазначеної в п. 2.1 договору, за кожен день прострочення виконання умов п. 4.3-4.4 цього договору.

19.08.2016 року та 22.08.2016 року позивач перерахував на рахунок відповідача кошти в сумі 16 300 000 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Відповідач свої зобов'язання виконав частково, здійснивши поставку товару на загальну суму 10 591 723,70 грн. (61,110 тонн гречки 2 класу врожаю 2016 року на суму 996 093 грн. та 588,689 тонн гречки 3 класу врожаю 2016 року на суму 959 5630,70 грн.).

05.01.2017 року на адресу відповідача позивачем була надіслана вимога № 02-08/3/22 про повернення перерахованих коштів в сумі 5 708 276,30 грн. та 113 541,67 грн. пені до 16.01.2017 року.

Предметом даного судового розгляду є вимоги покупця до продавця про повернення передоплати та стягнення пені в зв'язку з порушенням строків поставки товару на підставі договору.

Суди обох інстанцій задовольняючи позов в частині вимог про повернення передоплати виходили з доведеності обставин порушення відповідачем умов договору щодо строків поставки товару.

Разом з тим, відмову в позові в частині стягнення пені судами обгрунтовано тим, що оскільки повернення суми попередньої оплати не є грошовим зобов'язанням, а тому на нього можуть нараховуватися лише проценти, передбачені ст. 536 Цивільного кодексу України, тоді як позивачем нараховано пеню за прострочення поставки товару.

Рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції в частині позову про повернення передоплати в касаційному порядку не оскаржуються, а тому судом касаційної інстанції в цій частині не перевіряються.

За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення містяться й у статтях 525, 526 ЦК.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 655 Цивільного кодексу визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, за ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).

Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК (436-15) та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (435-15) (частина перша статті 199 ГК).

Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

За змістом положень частини четвертої статті 231 ГК розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду України від 08.02.2017 року у справі № 910/29/752/15.

Так, як було зазначено вище, п. 5.5 договору визначено обов'язок покупця на вимогу покупця повернути кошти, оплачені за ТМЦ згідно розділу 3 цього договору та/або сплатити пеню відповідно п. 8.4 цього договору у випадку порушення продавцем умов даного договору щодо передачі ТМЦ.

Втім, суди обох інстанцій дійшовши висновку про те, що негрошовий характер зобов'язання унеможливлює нарахування пені за прострочення його виконання, не врахували вимог законодавства та не навели правової оцінки умовам п.п. 5.4, 5.5 та 8.4 договору та доводам позивача щодо можливості застосування договірної штрафної санкції за порушення строку виконання господарського зобов'язання одночасно із поверненням попередньої оплати.

За таких обставин, оскаржені судові рішення в частині відмови в позові про стягнення пені не можна визнати законними й обгрунтованими, а тому вони в наведеній частині підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.05.2017 року та рішення господарського суду Житомирської області від 30.03.2017 року в частині відмови в позові про стягнення пені в сумі 297 409,78 грн. та розподілу судових витрат скасувати, і справу № 906/140/17 в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.