Приватне акціонерне товариство "Росава" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання такою, що припинена, поруки за договором № 85 від 10.08.2009, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" та Приватним акціонерним товариством "Росава".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2017 у справі № 910/1747/17 (суддя Лиськов М.О) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2017 (колегія суддів у складі: головуючого судді Пашкіної С.А., суддів Сітайло Л.Г., Баранця О.М.), рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2017 у справі № 910/1747/17 скасовано; позовні вимоги задоволено; визнано такою, що припинена поруку за договором № 85 від 10.08.2009, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та кредит" та Приватним акціонерним товариством "Росава".

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2017 у справі № 910/1747/17, рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2017 у цій справі залишити без змін.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник вказує на те, що суд належним чином не дослідив умови договору поруки, які визначають обсяг відповідальності поручителя, який поручився за виконання боржником зобов'язань частково, невірно застосував норми ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем не доведено збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок внесення змін до кредитного договору.

Сторони згідно з приписами статті - 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Апеляційним господарським судом під час розгляду справи встановлено, що 16.02.2009 між Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит", який є правонаступником Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", та Публічним акціонерним товариством "Київський суднобудівний-судноремонтний завод", який є правонаступником Закритого акціонерного товариства "Київський суднобудівний - судноремонтний завод", як позичальником, було укладено договір про відновлювальну кредитну лінію № 1298-09 із змінами та доповненнями, відповідно до умов якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 57317500,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти згідно графіку зниження ліміту з кінцевим терміном погашення до 15.02.2011 включно, та сплатити за користування кредитними коштами проценти, в розмірі, вказаному в п.3.1 договору.

Згідно з п. 1.1.1 кредитного договору (в редакції Додаткової угоди від 29.05.2014 до кредитного договору), надання кредитних коштів здійснюється окремими частинами (траншами) на умовах, визначених кредитним договором в межах відновлювальної кредитної лінії на загальну суму 92530000 грн., з врахуванням Графіку зниження ліміту кредитної лінії зі сплатою процентів за користування кредитними коштами.

Відповідно до Додаткових угод від 15.02.2011, 15.02.2013, 17.02.2014 до кредитного договору відстрочено строк повернення кредитних коштів, в межах загального строку повернення кредитних коштів, який визначений п. 2.5 кредитного договору, без збільшення періоду нарахування процентів за користування кредитними коштами.

Відповідно до п. 7.1 Кредитного договору за просрочку повернення кредитних коштів і/або сплати відсотків позичальник сплачує банку пеню із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми заборгованості за кожний день прострочення. Вказана пеня сплачується у випадку порушення позичальником строків платежів, передбачених п.п. 2.2., 2.5., 2.6., 3.4., З.6., З.7., 4.5., 6.1., 8.3. кредитного договору, а також будь яких інших строків платежів, передбачених даним договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов'язань по сплаті процентів за весь час фактичного користування кредитними коштами.

10.08.2009 в забезпечення виконання зобов'язань ПАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" за кредитним договором між банком та Приватним акціонерним товариством "Росава", яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства "Росава", як поручителем, було укладено договір поруки № 85, згідно із п. 1.1 якого поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань по договору про відновлювальну кредитну лінію № 1298-09 від 16.02.2009, укладеним між кредитором та боржником, у відповідності до якого боржнику відкривається кредитна лінія з лімітом в розмірі 57317500,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами, виходячи з відсоткових ставок, вказаних в п. 3.1. кредитного договору.

Відповідно до п. 1.3. договору поруки, поручитель свідчить, що він ознайомлений з кредитним договором і згоден з його умовами.

Згідно з п. 2.1 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов'язань по кредитному договору, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Як передбачено п. 2.2. договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, в т.ч. по основному боргу, оплаті щомісячних процентів і підвищених відсотків, оплаті комісійної винагороди, оплати неустойки по основному боргу і відсоткам, а також по відшкодуванню всіх збитків.

Пунктом 2.3 договору поруки передбачено, що у випадку непогашення боржником заборгованості по кредитному договору протягом 1-го банківського дня з моменту настання строку сплати відсотків, основного боргу, або комісійної винагороди, передбачених кредитним договором, у кредитора настає повне право вимоги сплати боргу в повному обсязі від поручителя.

Відповідно до п. 3.1 договору поруки, у разі невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором у встановлені договором строки, поручитель зобов'язується не пізніше 2-х банківських днів з моменту повідомлення його кредитором письмово про невиконання боржником прийнятих на себе зобов'язань, сплатити грошову суму, яку вимагає кредитор, шляхом її перерахування на рахунок кредитора у спосіб, зазначений кредитором.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що додатковою угодою від 29.05.2014 до договору про відновлювальну кредитну лінію № 1298-09 від 16.023.2009 пункт 1.1 договору змінено та викладено в наступній редакції: "1.1 Банк відкриває позичальникові відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 92530000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти згідно з графіком зниження ліміту кредитної лінії, зазначеним в п.2.4 цього договору та кінцевим строком погашення зазначеним в п.2.4 цього договору, сплатою за користування кредитним коштами процентів відповідно до розділу 3 цього договору".

Посилаючись на те, що в порушення умов договору поруки та норм чинного законодавства України сторони кредитного договору без згоди поручителя здійснили істотну зміну умов кредитного договору, збільшивши суму основного зобов'язання, відсотків за користування кредитом, строку повернення кредитних коштів, що призвело до збільшення ліміту відповідальності поручителя, позивач звернувся до суду із позовом у цій справі про визнання припиненою поруки за договором поруки на підставі ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; припинення правовідношення тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом ст.ст. 559, 598 Цивільного кодексу України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, а тому виходячи із загальних засад цивільного законодавства і господарського судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін, у разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого ст. 559 ЦК України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України (вказаний висновок викладений, зокрема у постанові Верхового Суду України від 21.05.2012 у справі № 6-20цс11).

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання. Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Статтею 559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності:

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за дії двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Зокрема, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо (відповідна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-701цс15, від 23.12.2014 № 3-196гс14, від 20.02.2013 № 6-172цс12, від 21.05.2012 № 6-18цс11).

Згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов'язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.

Врахувавши вищенаведені норми законодавства та встановивши, що без згоди поручителя додатковою угодою від 29.05.2014 до кредитного договору було змінене основне зобов'язання, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що порука Приватного акціонерного товариства "Росава" за договором поруки № 85 від 10.08.2009 припинилась на підставі ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Вказаний висновок відповідає встановленим обставинам справи та зроблений із вірним застосуванням норм матеріального права.

Матеріали справи свідчать про те, що господарським судом апеляційної інстанції в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника обґрунтованих висновків апеляційного суду не спростовують та зводяться до заперечень щодо здійсненої судом оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судом апеляційної інстанції, в той час як згідно з вимогами ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані посилання скаржника на те, що позивач поручився за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором частково і на недоведеність збільшення обсягу відповідальності, оскільки такі твердження спростовуються змістом п. 2.2 договору поруки, згідно із яким поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, в тому числі за основним боргом, сплаті щомісячних та/або щоквартальних відсотків та підвищених відсотків, сплаті комісійної винагороди, неустойки по основному боргу і процентам, а також по відшкодуванню всіх збитків.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для її зміни чи скасування.