Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" (позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" (відповідач) про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами за договором № 001-УП від 05.01.2015 у сумі 424 009, 98 грн, 3% річних у сумі 11 598, 32 грн та інфляційних втрат у сумі 72 455, 05 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2017 (суддя Петренко І.В.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" 401 659,37 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 10 987, 09 грн відсотків річних, 19 406,22 грн інфляційних втрат; в решті позовних вимог - відмовлено.

Суд дійшов висновку, що відповідач несвоєчасно оплати отриманий за договором товар, у зв'язку з чим, на підставі норм ст. 536 Цивільного кодексу України та пункту 8.3. договору поставки на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування чужими грошовими коштами, з врахуванням виконаного судом розрахунку; 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України та з урахуванням перевірки судом відповідних розрахунків.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 (судді: Коваль Л.А., Верхогляд Т.А., Чередко А.Є.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2017 скасовано.

Прийнято нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Апеляційна інстанція не погодилася з висновками місцевого господарського суду в частині процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України, та, витлумачивши у сукупності зміст пунктів 5.3. та 8.3. Договору, дійшла висновку, що сторонами обумовлено сплату процентів за користування чужими грошовими коштами саме як відповідальність (санкцію) покупця за прострочення виконання зобов'язань по оплаті поставленого товару, тобто як захід відповідальності за порушення грошового зобов'язання (ч. 2 ст. 625 ЦК України), а не плату за користування чужими грошовими коштами (ст. 536 ЦК України), а, відтак, вказала, що у пунктах 5.3. та 8.3. Договору не йде мова про встановлення сторонами розміру процентів за користування чужими грошовими коштами у відповідності до ст. 536 Цивільного кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Скаржник доводить, що суд апеляційної інстанції неправомірно порівняв проценти за користування чужими грошовими коштами, що передбачені ст. 536 Цивільного кодексу України з річними процентами, що передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки умовами договору сторонами було погоджено саме розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, тому відмова апеляційного господарського суду у стягненні процентів за користування чужими грошовими коштами є неправомірною.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.10.2017 у складі колегії: головуючий, суддя - Яценко О.В., судді - Бакуліна С.В., Ходаківська І.П. касаційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 09.11.2017.

Учасників судового процесу відповідно до статті - 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05.01.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" (покупець) уклали договір поставки № 001-УП (далі - Договір), відповідно до умов якого (пункт 1.1.) постачальник зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити продукцію, а саме матеріали для гнучкої упаковки (далі по тексту - товар) у кількості, номенклатурі, ціні та в строки згідно з усіма умовами даного Договору поставки та додатковими угодами до нього, які є невід'ємною частиною Договору.

Між сторонами підписано специфікації до Договору, якими погоджено найменування товару, його кількість, ціну, порядок та строки оплати, умови та строки поставки товару.

На виконання умов укладеного між сторонами Договору протягом березня 2015 року - жовтня 2016 року позивач поставив, а відповідач отримав від позивача товар, що підтверджується підписаними зі сторони позивача та відповідача видатковими накладними.

Відповідач отриманий товар оплатив у повному обсязі, що підтверджується виписками по банківському рахунку позивача та реєстрами платіжних документів відповідача, однак несвоєчасно, у зв'язку з чим позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача на свою користь проценти за користування чужими грошовими коштами, 3% річних та інфляційні втрати.

Господарські суди дійшли протилежних висновків про правомірність нарахування позивачем, зокрема процентів за користування чужими грошовими коштами, що є предметом перевірки судом касаційної інстанції в межах даного провадження.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального права у спірних правовідносинах, касаційна інстанція приходить до висновку про невірність висновків апеляційного господарського суду та правильність висновків господарського суду першої інстанції з огляду на наступні мотиви.

Пунктом 5.3. Договору передбачено, що у разі прострочення оплати товару, строк якого вказано в п. 5.2. Договору, покупець зобов'язується сплатити постачальнику суму заборгованості за поставлений товар, а також сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожний день користування чужими грошовими коштами. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами покупець сплачує постачальнику по день остаточного погашення заборгованості за поставлений товар. Сплата процентів здійснюється в строк протягом трьох банківських днів після їх нарахування.

Пунктом 8.3. розділу 8 Договору передбачено, що у разі несвоєчасного погашення покупцем заборгованості за товар у відповідності з умовами Договору, з дати виникнення простроченої заборгованості на суму заборгованості нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,3%.

Відповідно до норм ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

У розумінні наведеної норми ст. 536 Цивільного кодексу України проценти за користування чужими грошовими коштами не є відповідальністю, а платою за правомірне користування грошовими коштами.

При цьому, слід вказати, що передбачені умовами договору проценти підпадають під визначення пені, оскільки їх обчислення передбачено у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України), що відповідає саме правовій природі пені.

За нормою ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановлене наведеною нормою нарахування, зокрема процентів річних є спеціальним видом відповідальності за прострочення грошового зобов'язання та способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора у вигляді плати за користування грошовими коштами, належними кредитору.

Слід зазначити, що закон не містить обмежень у можливості одночасного застосування пені, що в спірному випадку слід ототожнювати з передбаченою договором платою за користування чужими грошовими коштами, та трьох процентів річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК).

Отже, апеляційний господарський суд, ототожнивши обумовлену умовами договору сплату процентів за користування чужими грошовими коштами з відповідальністю за порушення грошового зобов'язання у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, безпідставно відмовив у стягненні передбачених договором процентів за користування чужими грошовими коштами, не врахувавши їх правової природи (пені), та процентів річних від простроченої суми (ч. 2 ст. 625 ЦК України), одночасне стягнення яких законом не заборонено.

Згідно ст.- 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 6 ст. - 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Враховуючи вищевикладені мотиви, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з доводами касаційної скарги, у зв'язку з чим постанову апеляційного господарського суду скасовує, рішення господарського суду першої інстанції залишає в силі.

Відповідно до ст. 49 ЦПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони.

Таким чином, витрати по сплаті судового збору позивачем за касаційний перегляд судового рішення суд покладає на сторону відповідача.

Керуючись ст.ст. 108, - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-10, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 у справі № 904/2868/17 Господарського суду Дніпропетровської області скасувати.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2017 залишити в силі.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" 9145 (дев'ять тисяч сто сорок п'ять) грн 14 коп. судового збору за касаційний перегляд судового рішення.