Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:

Барицької Т.Л.,

суддів:

Губенко Н.М.,

Картере В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Сихівського районного об'єднання осередків руху Львівської крайової громадської організації ВРУ

на постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2017

та на рішення

господарського суду Львівської області від 06.02.2017

у справі № 914/2920/16 господарського суду Львівської області

за позовом

Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку

Львівської міської ради

до Сихівського районного об'єднання осередків руху Львівської крайової громадської організації ВРУ

про зобов'язання повернути об'єкт оренди (виселити)

в судовому засіданні взяли участь представники : - позивача

Малиняк В.А., - відповідача повідомлений, але не з'явився,

Рішенням господарського суду Львівської області від 06.02.2017 у справі № 914/2920/16 (суддя: Коссак С.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 (судді: Зварич О.В., Хабіб М.І., Юрченко Я.О.), задоволений позов Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (надалі позивач/управління) до Сихівського районного об'єднання осередків руху Львівської крайової громадської організації ВРУ (надалі відповідач) про зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди.

Відповідач, не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Усіх учасників судового процесу, згідно з приписами ст. - 111-4 ГПК України, було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, проте відповідач (скаржник) не скористався своїм правом бути присутнім у судовому засіданні.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи таке.

Предметом даного спору є позовна вимога позивача про виселення відповідача з нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 24, загальною площею 94,9 кв.м.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на закінчення строку договору оренди № С-7436-10 від 02.02.2010, укладеного між позивачем (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) та повідомленням позивачем відповідача про не продовження його на новий строк.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи даний спір, погодилися із такими доводами позивача, та встановили, що відповідач був належним чином повідомлений позивачем в установлений Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) строк про припинення договору оренди та про необхідність звільнення займаного відповідачем приміщення, проте, відповідач приміщення не звільнив, у зв'язку з чим позов про зобов'язання відповідача звільнити приміщення підлягає задоволенню.

Вищий господарський суд України погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 02.02.2010 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) був укладений договір оренди, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування нерухоме майно (об'єкт оренди), загальною площею 94,9 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 24.

Пунктом 4.1. договору оренди сторони погодили, що термін договору оренди визначений на 2 (два) роки з 02.02.2010 до 02.02.2012; договір неодноразово продовжувався сторонами.

Відповідно до п. 4.3. договору оренди, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 22.01.2016 відповідач звернувся до начальника управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради із заявою про продовження договору оренди на новий термін; вказана заява підписана заступником голови відповідача ОСОБА_5

На вказане звернення відповідача, позивачем була надана відповідь (лист від 18.02.2016 № 2302-53), у якій позивач повідомив відповідача про необхідність звільнення займаного приміщення та у 15-ти денний термін повернути приміщення балансоутримувачу у належному стані, та про необхідність проведення до моменту припинення договору повного розрахунку по орендній платі. Вказаний лист позивача був отриманий Сихівським районним об'єднанням осередків руху Львівської крайової громадської організації ВРУ в особі ОСОБА_5, про що свідчить досліджений судами попередніх інстанцій витяг із журналу вихідної кореспонденції позивача, в якому міститься підпис вказаної особи.

Згідно з ч.2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Положення ч. 1 ст. 764 ЦК України визначає, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 2 ст. 291 ГК України унормовано, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Крім того, ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" від 29 травня 2013 року № 12 (v0012600-13) , зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 27 Закону України у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Розділом 9 договору оренди сторони узгодили, що повернення орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового припинення чи розірвання (п. 9.1.). Сторони повинні приступити до передачі об'єкта оренди протягом 5 днів з моменту закінчення терміну оренди. Об'єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (чи за його дорученням - балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї із подій, вказаних у п. 9.1. цього договору. Об'єкт оренди вважається переданим орендодавцю з моменту підписання акту здачі-приймання. У разі припинення або розірвання договору орендар повинен повернути орендодавцеві об'єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану об'єкта оренди з вини орендаря.

Частина 1 статті 67 Господарського кодексу України встановлює, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до статей 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування комунальним майном є договір оренди.

В даному випадку, як вказувалося вище, відповідач був належним чином повідомлений позивачем про необхідність звільнення орендованого ним приміщення після закінчення терміну дії договору, проте не звільнив його, у зв'язку з чим, суди попередніх інстанцій прийшли до правомірного висновку про задоволення позову про зобов'язання відповідача звільнити займане ними приміщення, у зв'язку з тим, що підстава, на якій він займав це приміщення припинилася (припинення договору оренди).

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі про те, що у поданій ним позивачу заяві він пропонував укласти договір оренди на п'ять років, що, як стверджує скаржник, кореспондується із приписами ч. 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а не на два роки, не підтверджується змістом вказаної заяви, адже в ній відповідачем не зазначено п'ятирічний термін договору, на який він пропонував укласти новий договір, а зазначено: "Прошу продовжити договір оренди на новий термін"; тобто, мова йдеться про продовження вже укладеного договору (ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"), а не про укладення договору на новий термін (ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Відносно доводів скаржника про те, що громадянин ОСОБА_5 не був уповноважений від імені відповідача отримувати у позивача відповідь останнього про необхідність звільнення займаного приміщення у зв'язку із закінченням договору оренди (лист від 18.02.2016 № 2302-53), адже ніколи не працював у відповідача, колегія суддів зазначає, що сам скаржник зазначає та вбачається з матеріалів справи, що заява від його імені, яка подавалася до позивача про продовження договору оренди була підписана тим же громадянином ОСОБА_5, проте з приводу цього у скаржника жодних заперечень немає, що свідчить про те, що вказана особа мала право подавати від імені відповідача документи, а відтак, і отримувати відповіді на них. Крім того, як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_5 є одним із засновників відповідача, що спростовує твердження останнього про відсутність повноважень останнього на отримання від імені відповідача будь-яких документів (листів, тощо).

Інші доводи касаційної скарги також не свідчать про порушення чи неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Крім того, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті - 111-7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до п. 1 ст. - 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані рішення та постанова відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Сихівського районного об'єднання осередків руху Львівської крайової громадської організації ВРУ залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 та рішення господарського суду Львівської області від 06.02.2017 у справі № 914/2920/16 залишити без змін.