У жовтні 2016 року Комунальне підприємство "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 6" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 40 436 грн. заборгованості за використання точок розміщення телекомунікаційного обладнання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 не виконує зобов'язання згідно договору № 107 про участь у витратах на утримання і ремонт будинків щодо сплати Комунальному підприємству "ВЖРЕП № 6" плати за розміщення телекомунікаційного обладнання, яке використовується включно для підключення абонентів до мережі Інтернет.

Водночас, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було подано зустрічний позов до Комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 6" про визнання недійсним договору № 107 від 01 квітня 2014 року про участь у витратах на утримання і ремонт будинку.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 зазначав, що в порушення положень ч. 6, 7 ст. 31 Закону України "Про телекомунікації", договір №107 про участь у витратах на утримання і ремонт будинків від 01.04.2014 підписано неуповноваженою особою, тобто - директором КП "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 6", тоді як власником комунальних (неприватизованих) квартир є Житомирська міська рада.

Ухвалою господарського суду від 12.01.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Житомирську міську раду.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 21.02.2017, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.04.2017, первісний позов задоволено та стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 6" 40 436 грн. заборгованості за розміщення точок телекомунікаційного обладнання, а також 1378,00 сплаченого судового збору. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, та винести нове рішення, яким визнати недійсним договір № 107 про участь у витратах на утримання і ремонт будинку від 01.04.2014 року та відмовити в задоволені позову комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 6" Житомирської міської ради про стягнення 40436,00 грн. та 1378,00 грн.

Скаржник вказує на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема частин 6, 7 статті 31 Закону України "Про телекомунікації". На думку скаржника, позивач за первісним позовом не є уповноваженою власником організацією, з якою може бути укладено спірний договір.

У запереченнях Комунальне підприємство "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 6" просить касаційну скаргу відхилити, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 року залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним частково задовольнити касаційну скаргу, враховуючи наступне.

При розгляді даного спору суди встановили, що 01 квітня 2014 року між Комунальним підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 6" (далі - позивач за первісним позовом) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (далі- відповідач за первісним позовом) укладено договір № 107 про участь у витратах на утримання і ремонт будинку, відповідно до умов якого позивач за первісним позовом для реалізації жителями житлових будинків, передбачених у пункті 1.2 Договору права на отримання телекомунікаційних послуг від відповідача за первісним позовом, у будинках, які знаходяться на балансі позивача за первісним позовом, надає відповідачу за первісним позовом можливість розміщення телекомунікаційного обладнання, яке використовуватиметься виключно для підключення абонентів до мережі Інтернет, а Відповідач за первісним позовом прийматиме участь у витратах Позивача за первісним позовом на утримання та ремонт будинків, як це і передбачено пунктом 1.1 Договору.

Житловими будинками, у яких розміщується телекомунікаційне обладнання Відповідача за первісним позовом, є житлові будинки, що знаходяться за адресами згідно додатку № 1.

Згідно приписів пункту 3 Договору Відповідач за первісним позовом сплачує Позивачу за первісним позовом грошову суму в розмірі 50 грн. з ПДВ на місяць, за кожну точку розміщення. Перелік адрес та кількість точок розміщення, зазначена у додатках. Перелік адрес та кількість точок може бути розширено за згодою сторін Договору шляхом внесення нових додатків.

В свою чергу, Позивач за первісним позовом до 10 числа місяця наступного за розрахунковим, на підтвердження належним чином виконаних зобов'язань, надає Відповідачу за первісним позовом акт та рахунок на оплату відшкодування. Оплата відшкодування повинна бути здійснена Відповідачем за первісним позовом на розрахунковий рахунок Позивача за первісним позовом до 15 числа кожного місяця, наступного за звітним.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що останній набуває чинності одразу після його підписання обома сторонами і діє протягом одного року. Договір вважається продовженим на наступний рік із збереженням діючих умов, жодна з сторін не повідомила у письмовому вигляді про його розірвання за 30 днів до закінчення Договору.

На виконання умов договору Позивачем за первісним позовом виставлено рахунки за період з квітня 2014 по вересень 2016, а також підписано акти виконаних робіт.

У зв'язку із тим, що умови Договору Відповідачем за первісним позовом були виконані частково (не в повному обсязі) та виникла заборгованість в сумі 40 436 грн. за період з серпня 2014 року по вересень 2016 року, Позивач за первісним позовом надіслав останньому претензію від 25 квітня 2016 року № 317, з проханням сплатити заборгованість.

Однак, вищевказана претензія залишена Відповідачем за первісним позовом без відповіді та без задоволення, що стало підставою для звернення до суду з первісним позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 40 436 грн. заборгованості за використання точок розміщення телекомунікаційного обладнання.

Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Нормами статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання згідно статті 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як зазначалося вище, доказами у справі підтверджено, що внаслідок неналежного виконання Відповідачем за первісним позовом своїх договірних зобов'язань, за останнім утворилась заборгованість за використання точок розміщення телекомунікаційного обладнання, доказів оплати якої не надано.

При цьому судами установлено і факт отримання Відповідачем усіх документів, необхідних для оплати вищевказаної заборгованості.

Виходячи з встановленої судами заборгованості, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 заборгованості за Договором в сумі 40 436 грн. та відповідно задоволення первісного позову.

Щодо доводів касаційної скарги в частині зустрічних позовних вимог, то вони також не можуть бути підставою для скасування рішення та постанови у даній справі.

Як зазначалася вище, предметом зустрічного позову є визнання недійсним договору № 107 від 01 квітня 2014 року про участь у витратах на утримання і ремонт будинку, з підстав його укладення не правомочною особою.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Приписи статті 203 Цивільного кодексу України містить вичерпний перелік вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно абзацу 1 частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до статті 237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Приписами статті 238 Цивільного кодексу України передбачено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Водночас, як встановлено статтею 239 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Судами встановлено, що на виконання розпорядження міського голови Житомирської міської ради від 03 грудня 2012 року № 678, між Житомирською міською радою та ОСОБА_6 було укладено контракт про призначення ОСОБА_6 на посаду директора Комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 6" в термін з 06 грудня 2012 року по 06 грудня 2014 року.

За приписами пункту 1.1 вказаного контракту власником Комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 6" Житомирської міської ради є територіальна громада м. Житомир в особі Житомирської міської ради.

При цьому, пунктом 1.4 контракту визначено, що керівник, який уклав цей контракт, є повноважним представником підприємства під час реалізації прав, повноважень, функцій, обов'язків підприємства, передбачених чинним законодавством, статутом підприємства, іншими обов'язковими для підприємства документами, а також є уповноваженою особою власника підприємства при проведенні колективних переговорів, вирішення колективних трудових спорів.

Відповідно до пунктів 2.3.1 та 2.3.2 контракту, керівник має право від імені підприємства без довіреності у взаєминах з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, також укладати господарські та інші договори в порядку та на умовах, визначених статутом підприємства.

Судами встановлено і те, що розпорядження голови Житомирської міської ради від 03 грудня 2012 року № 678 та контракт від 03 грудня 2012 року є діючими та дійсними, і ніким в судовому порядку не оспорювалися.

Як вбачається із з матеріалів справи та було встановлено судами попередніх інстанцій спірний договір № 107 про участь у витратах на утримання і ремонт будинку, укладений 01 квітня 2014 року, а контракт з керівником комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство № 6" укладений з 06 грудня 2012 року та тривав до 06 грудня 2014 року, що як вірно визначено судами попередніх інстанцій свідчить про укладення спірного договору № 107 на законних підставах, відповідно до чинного законодавства та уповноваженою на те особою.

Крім того, повноваження ОСОБА_6 як начальника КП "ВЖРПЕ № 6" ЖМР на укладення спірного договору підтверджуються Положенням про порядок використання житлових будинків, будівель громадського призначення і споруд комунальної власності м. Житомира затвердженого рішенням Виконавчого комітету Житомирської міської ради № 385 від 27 травня 2010 року та листом Житомирської міської ради.

Судами встановлено і те, що в матеріалах справи наявні оплачені Відповідачем рахунки за розміщення обладнання в період з серпня 2014 року по вересень 2016 року, що в свою чергу підтверджує те, що Відповідачем визнано факт укладення Договору про участь у витратах на утримання і ремонт будинку.

Отже, з викладеного слідує, що спірний договір № 107 укладений уповноваженою на те особою, а тому відсутні підстави для визнання такого договору недійсним.

Доводи касаційної скарги, які фактично зводяться до необхідності переоцінки наявних у справі доказів, яким вже було надано оцінку господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, не спростовують висновків господарських судів про наявність підстав для задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову.

Оскільки порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, котрі встановлюють правила доказування, розподілу обов'язків доказування, належності й припустимості доказів, порядку збирання і дослідження доказів, судом не виявлено, то колегія суддів визнає судові рішення такими, що відповідають чинному законодавству України та обставинам справи, підстави для скасування яких відсутні.