Позивач звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосервісна компанія "Луцькі комунальні системи" з вимогою розірвати договір купівлі-продажу теплової енергії № 66 від 16.01.2015.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 07 березня 2017 року у справі № 903/901/16 (суддя Костюк С.В.) позов задоволено, розірвано договір купівлі-продажу постачання теплової енергії № 66 від 16.01.2015 року, укладеного між ДКП "Луцьктепло" та ТОВ "Енергосервісна компанія "Луцькі комунальні системи".

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21 червня 2017 року у справі № 903/901/16 (судді: Мамченко Ю.А. - головуючий, Огороднік К.М., Дужич С.П.) рішення Господарського суду Волинської області від 07 березня 2017 року скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою суду апеляційної інстанції, скаржник державне комунальне підприємство "Луцьктепло" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, якою просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21 червня 2017 року, а рішення Господарського суду Волинської області залишити в силі.

Доводи касаційної скарги зводяться до порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 43, 47 Господарського процесуального кодексу України, ст. 651 Цивільного кодексу України.

Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ДКП "Луцьктепло", місцевий господарський суд виходив з того, що несплата за теплову енергію поставлену за договором купівлі-продажу № 66 від 16.01.2015 року та припинення її постачання є істотним порушенням умов договору купівлі-продажу, що унеможливлює продовження дії договору в частині постачання теплової енергії.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов протилежного висновку та зазначив про недоведеність вимог позивача.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає помилковим та необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 16 січня 2015 року між ДКП "Луцьктепло" (теплопостачальна організація по договору) та ТОВ "Енергосервісна компанія "Луцькі комунальні системи" (споживач по договору) було укладено договір № 66 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії, за умовами якого теплопостачальна організація відпускає теплову енергію у вигляді гарячої води споживачу, який зобов'язаний оплатити прийняту теплову енергію та дотримуватись режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію системи теплопостачання.

Пунктом 1.6 договору передбачено максимальне теплове годинне навантаження на опалення приміщення, зазначеного в додатку № 1 до договору.

Згідно даного додатку відпуск теплової енергії проводиться на житловий будинок по пр. Перемоги, 10.

Відповідно до підпункту а) пункту 4.1 договору теплопостачальна організація може повністю або частково припинити постачання теплової енергії у разі несплати за теплову енергію протягом двох місяців підряд.

Пунктами 6.1, 6.2. договору передбачено, що договір набирає чинності 01.02.2015 року і діє безстроково. Дія даного договору припиняється: за згодою сторін; за рішенням суду; у разі відключення приміщення споживача від мереж централізованого опалення у порядку, визначеному законодавством України; у разі повної ліквідації юридичної особи споживача.

Судами обох інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Волинської області від 13 січня 2016 року у справі № 903/1252/15, яке набрало законної сили, серед іншого, було стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по договору № 66 від 16 січня 2015 року в сумі 74 741,02 грн., яка виникла за період з 01 лютого 2015 року по 30 квітня 2015 року. На виконання даного рішення 10 лютого 2016 року видано накази про примусове виконання рішення за № 903/1252/15-1 та № 903/1252/15-2, за якими здійснюються виконавчі дії. Проте на даний час заборгованість не погашена.

Факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем встановлено рішенням Господарського суду Волинської області від 13 січня 2016 року у справі № 903/1252/15 і в силу статті 35 ГПК України не потребує повторного доведення.

В свою чергу позивач, скориставшись своїм правом та керуючись пунктом 4.1. договору № 66 від 16 січня 2015 року з жовтня 2015 року ДКП "Луцьктепло" припинив постачання теплової енергії відповідачу та уклав прямі договори з мешканцями житлового будинку на надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води.

Відтак, як встановлено місцевим господарським судом, починаючи з жовтня 2015 року послуги опалення в житловий будинок 10 по вулиці Перемоги надає надає ДКП "Луцьктепло" (позивач", що підтверджується актами про обсяги переданої енергії та актом про пуск теплоносія до житлового будинку від 13.10.2016, які підписані з ОСББ "Біном".

Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що рішенням виконкому міської ради від 22.07.2015 № 412-1 попереджено товариство відповідача про необхідність сплати боргу до 01.10.2015 року, в іншому випадку ОСББ "Біном", яке управляє будинком по пр. Перемоги 10 у місті Луцьку, рекомендовано організовувати роботу по розірванню договору з відповідачем.

При цьому, згідно з актами про місячні об'єми одержаної продукції позивач поставив теплову енергію відповідача на підставі спірного договору лише по квітень 2015 року і в подальшому, як встановлено судом, не вимагав від позивача відновлення зобов'язань щодо постачання теплової енергії, чим підтвердив факт припинення договору.

У зв'язку із зазначеними обставинами, позивач, у зв'язку із грубим порушенням ТОВ "Енергосервісна компанія "Луцькі комунальні системи" договірних зобов'язань, керуючись ст.ст. 651, 653, 654 Цивільного кодексу України, ст.ст. 188, 206 Господарського кодексу України, рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради № 597-1 від 07 жовтня 2015 року листом № 5969/14 від 04 листопада 2015 року повідомило ТОВ "Енергосервісна компанія "Луцькі комунальні системи" про розірвання договору купівлі-продажу (постачання) теплової енергії № 66 від 16 січня 2015 року достроково з 08 жовтня 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Судова палата у цивільних та господарських справах Верховного Суду України ухвалила постанову у справі № 6-75цс13, в якій зробила правовий висновок про те, що оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Отже, обов'язок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

У зв'язку із зазначеним, місцевим господарським судом було враховано не тільки наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а й ту обставину, що договори на постачання теплової енергії для будинку 10 по вулиці Перемоги у місті Луцьку, укладено безпосередньо позивачем з мешканцями будинку.

Внаслідок зазначеного, колегія суддів вважає висновок суду апеляційної інстанції, таким, що не відповідає нормам матеріального права та обставинам справи.

Відповідно до ст. - 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 21 червня 2017 року підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Волинської області від 07 березня 2017 року у справі № 903/901/16 прийнята у відповідності до фактичних обставин справи та вимог чинного законодавства і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Касаційну скаргу державного комунального підприємства "Луцьктепло" задовольнити.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21 червня 2017 року у справі № 903/901/16 скасувати, рішення Господарського суду Волинської області від 07 березня 2017 року залишити в силі.