У березні 2017 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом до Приватного Закарпатського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Закарпаттурист" про стягнення суми 66 480, 70 грн. заборгованості, в тому числі 52 000, 00 грн. - основного боргу, 12 453, 79 грн. - інфляційних втрат, 2 026, 91 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконання договору комплексного абонентського обслуговування, укладеного сторонами у справі.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 15.05.2017 року у справі № 907/269/17 (суддя - Ремецькі О.Ф.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Приватного Закарпатського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Закарпаттурист" на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 66 480, 70 грн. заборгованості, в тому числі 52 000, 00 грн. - основного боргу, 12 453, 79 грн. - інфляційних втрат, 2 026, 91 грн. - 3% річних, а також 1 600, 00 грн. відшкодування судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2017 року у справі № 907/269/17 (головуючий суддя - Юрченко Я.О., суддя - Дубник О.П., суддя - Скрипчук О.С.) здійснено заміну відповідача - Приватне Закарпатське обласне акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Закарпаттурист" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпаттурист" (далі - ТОВ "Закарпаттурист"). Апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення господарського суду Закарпатської області від 15.05.2017 року у справі № 907/269/17 змінено, викладено в наступній редакції:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаттурист" на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 52 000, 00 грн. основного боргу, 10 940, 34 грн. інфляційних втрат, 2 026, 91 грн. 3% річних та 1 563, 58 грн. відшкодування витрат по сплаті судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаттурист" 40, 06 грн. судового збору за перегляд судового рішення апеляційною інстанцією.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Закарпатської області від 15.05.2017 року та з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2017 року у справі № 907/269/17, ТОВ "Закарпаттурист" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові акти скасувати частково та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги на суму 34 000,00 грн.

У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 6, 11, 177, 525, 526, 627, 901, 903 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), ст. 173, 193 Господарського кодексу України (алі - ГК України (436-15) ), ст. ст. 32, 33 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) .

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/269/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя -Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Поляков Б.М. (протокол автоматизованого розподілу від 03.10.2017 року в матеріалах справи).

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 10.10.2017 року № 08.03.-04/4847, у зв'язку з перебуванням судді Полякова Б.М. у відпустці, відповідно до п. 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено автоматичну зміну складу колегії у справі № 907/269/17 (розпорядження в матеріалах справи).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/269/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Панова І.Ю., суддя - Катеринчук Л.Й., (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.10.2017 року в матеріалах справи).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.10.2017 року у справі № 907/269/17 прийнято касаційну скаргу ТОВ "Закарпаттурист" до провадження. Призначено розгляд касаційної скарги у засіданні колегії суддів Вищого господарського суду України на 07.11.2017 року.

Колегія суддів Вищого господарського суду України у зазначеному вище складі, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 18.03.2014 року Приватним Закарпатським обласним акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Закарпаттурист" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір комплексного абонентського обслуговування (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконувати комплекс юридичних послуг та робіт (діяльність у сфері права) на умовах абонентського обслуговування.

У розділі 2 договору сторони погодили обов'язки виконавця та передбачили, що після виконання кожного найменування послуг (робіт) за запитом замовника, виконавець зобов'язаний передати замовнику усі матеріали та документи про виконання робіт, а також документи замовника, пов'язані із виконанням замовлення.

У п. 3.1 договору сторони передбачили обов'язок замовника проводити розрахунки за цим договором в обумовлених розмірах та у встановлені строки.

Розділом 5 договору сторонами визначено вартість послуг та порядок розрахунків та визначено, що абонентська плата встановлюється сторонами у розмірі 3 000 грн. за один розрахунковий період, який дорівнює календарному місяцю. Сплата абонентської плати здійснюється замовником до 20 числа поточного розрахункового періоду.

П. 9.8 договору визначено, що цей договір набуває чинності з 18.03.2014 року і діє до його припинення, п. 9.5 договору сторонами узгоджено, що зацікавлена сторона вправі в односторонньому порядку розірвати договір, письмово попередивши про це іншу сторону за 5 календарних днів до розірвання договору.

Судами встановлено, що за період дії договору, а саме з 18.03.2014 року по 15.11.2016 року, позивачем надано послуги відповідачу на загальну суму 96 000, 00 грн., за які останній розрахувався частково, в розмірі 44 000, 00 грн., отже, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 52 000, 00 грн. за період з червня 2015 року по листопад 2016 року.

Крім того, судами встановлено, що акти приймання-передачі наданих послуг з квітня 2014 року по серпень 2016 року включно підписані обома сторонами та скріплені печатками, акти приймання-передачі наданих послуг, за період з вересня по 15.11.2016 року підписані лише позивачем.

При цьому, відповідач визнає надання послуг з квітня 2014 року по травень 2016 року включно, та з урахуванням оплат на загальну суму 44 000, 00 грн. вважає, що його заборгованість становить 34 000, 00 грн.

Вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції встановив факт неналежного виконання відповідачем обов'язку з оплати за договором комплексного абонентського обслуговування, при цьому місцевий господарський суд виходив з того, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем, є вірним, обґрунтованим та відповідає умовам договору. Також суд визнав правомірним стягнення з відповідача 3% та інфляційних втрат.

Апеляційний господарський суд, погодився з висновками місцевого господарського суду про неналежне виконання відповідачем умов договору комплексного абонентського обслуговування від 18.03.2014 року, однак здійснивши перерахунок, колегія суддів встановила, що інфляційні втрати за липень-листопад 2014 року нараховані невірно.

Погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з такого.

У відповідності до положень ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Спірні правовідносини є відносинами з надання послуг, тому, права і обов'язки сторін регулюються, зокрема, положеннями глави 63 ЦК України (435-15) .

Згідно ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У ч. 2 цієї статті також зазначено, що її положення застосовуються до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Договір про надання послуг характеризується особливим об'єктом, який, по-перше, має нематеріальний характер, а по-друге, нероздільно пов'язаний з особистістю послугонадавача. Тобто, у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця немає матеріального змісту, як це має місце при виконанні роботи, а полягає у самому процесі надання послуги.

Згідно договору про надання послуг важливим є не сам результат, а дії, які до нього призвели. З урахуванням наведених особливостей слід зазначати, що ст. 177 ЦК України серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача та синхронність надання й одержання послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, у п. 5.1 договору сторони погодили суму абонентської плати у розмірі 3 000 грн. за один розрахунковий період, який дорівнює календарному місяцю. Сплата абонентської плати здійснюється замовником до 20 числа поточного розрахункового періоду (п.5.2 договору).

Як встановили суди, у договорі сторони не встановили яким чином буде фіксуватись факт надання послуг, проте у п. 2.3 договору передбачили, що після виконання кожного найменування послуг (робіт) за запитом замовника, виконавець зобов'язаний передати замовнику усі матеріали та документи про виконання робіт, а також документи замовника, пов'язані із виконанням замовлення.

Також суди встановили, що матеріали справи не містять жодних запитів відповідача щодо надання послуг, жодних заперечень щодо вчасності, повноти та кваліфікації наданих послуг, хоча відповідач з огляду на положення п. 9.5 договору, у разі неналежного виконання позивачем своїх обов'язків, вправі був розірвати в односторонньому порядку договір. Угода про припинення дії договору була надіслана 15.11.2016 року позивачем відповідачу.

Крім того, судами встановлено, що консультаційні послуги надаються на вимогу замовника та можуть вчинятись у письмовій та в усній формі.

Поряд з тим, сторони у договорі не передбачили обов'язковості надсилання рахунків, складення актів приймання-передачі робіт, а лише передбачили фіксовану щомісячну оплату в розмірі 3 000, 00 грн.

Отже, з умов договору випливає, що суть абонентської плати за договором комплексного абонентського обслуговування полягає в обов'язку її сплати відповідачем в незалежності від обсягу наданих послуг та їх документального оформлення.

Відхиляючи доводи відповідача про те, що частина актів виконаних робіт підписана не керівником товариства, суди встановили, що акти виконаних робіт за період червень - серпень 2016 року,включно, скріплені, крім підпису, також і печаткою товариства. Доказів втрати печатки товариства, службового розслідування з даного приводу відповідачем не надано.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені законодавчі положення колегія суддів погоджується із висновками попередніх судових інстанцій про підставність задоволення вимог позивача в частині стягнення 52 000, 00 грн. основної заборгованості.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом першої інстанції повністю задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 12 453, 79 грн. інфляційних втрат та 2 026, 91 грн. 3% відсотків річних за період з 21.03.2014 року по 13.03.2017 року.

Перевіривши розрахунки позивача, суд другої інстанції погодився з правомірністю задоволення 3 % річних в сумі 2 026, 91 грн., однак здійснивши перерахунок інфляційних втрат, з урахуванням п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) , в якому вказано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені, дійшов до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 10 940, 34 грн. інфляційних втрат, розрахунок долучено до матеріалів справи.

Крім того, встановивши зміни організаційно-правової форми позивача з Приватного акціонерного товариства на Товариство з обмеженою відповідальністю, апеляційний господарський суд здійснив процесуальне правонаступництво з Приватного Закарпатського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Закарпаттурист" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Закарпаттурист".

Отже, виходячи з фактичних обставин справи та наведених норм законодавства, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про правомірність задоволення позову в редакції, що викладена у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2017 року у справі № 907/269/17.

Відповідно до ч. 2 ст. - 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, крім того їм вже була надана оцінка судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду, вони визнані безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до ст. - 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Виходячи з викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України рішення господарського суду Закарпатської області від 15.05.2017 року (зі змінами, внесеними постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2017 року) та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2017 року у справі № 907/269/17 ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями - 111-7, - 111-9 - 111-12 ГПК, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаттурист" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 15.05.2017 року (зі змінами, внесеними постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2017 року) та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2017 року у справі № 916/269/17 залишити без змін.