на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2017 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2017 по справі № 904/10337/16 за позовом Заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради, м. Дніпро до ТОВ "Ренессанс-Клуб", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ПП "Цесія", ТОВ "Регіонінвестгрупп", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради, ТОВ "Агентство з питань нотаріату та банкрутства" про витребування майна,-

У листопаді 2016 заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради м. Дніпро до ТОВ "Ренессанс-Клуб" про витребування у відповідача на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради м. Дніпро майна, а саме нежитлове приміщення № 9, знаходяться за адресою : м. Дніпро, вул. Іларіонівська, 19.

доповідач - суддя Ткаченко Н.Г.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2017 по справі № 904/10337/16 позов задоволено та витребувано у ТОВ "Ренессанс-Клуб" на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради м. Дніпро нежитлове приміщення № 9, знаходяться за адресою : м. Дніпро, вул. Іларіонівська, 19.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2017 по справі № 904/10337/16 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2017 залишено без змін.

В касаційній скарзі ТОВ "Ренессанс-Клуб" просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2017 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2017 по справі № 904/10337/16 посилаючись на те, що вони постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, направивши справу на новий судовий розгляд.

У відзиві прокуратура Дніпропетровської області проти поданої касаційної скарги заперечує та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2017, у зв'язку з відпусткою судді Куровський С.В, склад колегії змінений і визначено склад колегії суддів: Ткаченко Н.Г./головуючий - доповідач/, Катеринчук Л.Й., Панова І.Ю.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представника Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ст. 20 ГК України передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Відповідно до ст. ст. 12, 15, 16, 20 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі ст. ст. 319, 321, 658 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

Ст. 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, у разі якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який в подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України.

При цьому, чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами наявності у відчужувача за останнім договором у ряді цивільно-правових договорів, які укладалися щодо спірного майна, права на його відчуження; визнання недійсними результатів торгів (аукціону) на виконання рішення суду про грошове стягнення є підставою для витребування власником майна від добросовісного набувача за ст. 388 ЦК України, оскільки майно вибуло від власника поза його волею іншим шляхом - шляхом проведення публічних торгів іншою особою на виконання судового рішення про стягнення коштів.

Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України згідно постанови від 03.10.2011 року у справі № 51/232 та постанови від 17.10.2011 року у справі № 5002-8/5447-2010.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Ч. ч. 5, 8 ст. 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності; об'єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Отже, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.

Ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. ст. 22 - 23 Закону про банкрутство (в редакції до внесення змін 19.01.2013 року) у випадках, передбачених законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом. Ст. 26 Закону про банкрутство передбачено передачу певного майна боржника в комунальну власність місцевої громади.

Отже, законодавством про банкрутство не встановлюється порядок реалізації майна боржника виключно шляхом його продажу та не виключається можливість передачі майна боржника, в тому числі комунального підприємства, за наявності відповідного рішення місцевої ради, на баланс іншого комунального підприємства, зокрема, за рішенням суду про зобов'язання вчинити такі дії. Також, постанову суду першої інстанції про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки даним судовим актом вводиться особлива процедура банкрутства боржника, а сама реалізація майна боржника або передача майна, яке перебувало у нього на праві власності чи повного господарського відання, здійснюється з урахуванням положень законодавства, що регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників.

Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій, Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Дніпропетровської обласної ради № 232-10/ХХІV від 23.10.2003 року "Про підвищення ефективності управління майном спільної власності територіальних громад області" в частині передачі обласних комунальних підприємств до власності територіальної громади м. Дніпропетровська затверджено розпорядження Голови Дніпропетровської обласної ради № 159-р від 18.08.2003 року "Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства "Лівобережжя".

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19.11.2003 року "Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств "Південне", "Центральний", "Лівобережжя", до комунальної власності прийнято житлово-комунальне підприємство "Лівобережжя" з майном, будівлями і спорудами, що перебували на його балансі, відповідно до акту приймання-передачі від 18.08.2003 року.

Територіальна громада міста набула право власності на об'єкти нерухомого майна з часу затвердження актів приймання-передачі, а саме з 18.08.2003 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, рішенням Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011 року передано об'єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема, комунальне житлово-експлуатаційне підприємство "Лівобережжя" на баланс комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю".

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.08.2012 року ухвалою господарського суду Дніпропетровської області порушено провадження у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради.

На час порушення провадження у справі про банкрутство рішення сесії Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011 року в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно продовжувало обліковуватися на балансі комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012 року у справі № 38/5005/6636/2012 визнано банкрутом комунальне житлово-експлуатаційне підприємство "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ліквідатором комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради було призначено арбітражного керуючого Барановського О.М., яким нежитлове приміщення № 9, вул. Іларіонівська, 19 в м. Дніпропетровську, загальною площею 73,00 кв. м. було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" торгів з продажу нежитлового приміщення, оформлених протоколом № 4 від 27.12.2012 та переможцем яких було визнано Приватне підприємство "ЦЕСІЯ".

На підставі зазначеного протоколу 30.05.2013 між комунальним житлово-експлуатаційним підприємством "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради в особі ліквідатора Саричевої Н.В. та приватним підприємством "ЦЕСІЯ" укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення №9, що розташоване за адресою: вул. Іларіонівська, 19 в м. Дніпропетровську, загальною площею 73,00 кв.м., який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 713, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В подальшому спірне нежитлове приміщення було продано 25.10.2013 ТОВ "РЕГІОНІНВЕСТГРУПП" за договором купівлі-продажу № 5085. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Батовою Л.Г.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що набувач майна ТОВ "РЕГІОНІНВЕСТГРУПП" відчужив його на користь ТОВ "Ренессанс-Клуб" за договором купівлі-продажу 27.07.2016, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 року у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Лівобережжя" задоволено скаргу прокуратури області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об'єктів нерухомого майна комунальної власності, його продажу з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу, укладені на їх підставі.

Зокрема, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області визнано неправомірними дії ліквідатора комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Лівобережжя" арбітражного керуючого щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення № 9, за адресою: вул. Іларіонівська,19 в м. Дніпропетровську, загальною площею 73,00 кв. м. та продажу його з відкритих біржових торгів, визнані недійсними результати біржових торгів, проведених 27.12.2012 товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" з продажу нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення № 9, вул..Іларіонівська, 19 в м. Дніпропетровську, загальною площею 73,00 кв. м., оформлених протоколом № 14 від 27.12.2012., визнано недійсним договір купівлі-продажу № 713 від 30.07.2013., зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В., укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н.В. та ПП "Цесія" з відчуження нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення № 9 по вул. Іларіонівська, 19 в м. Дніпропетровську, загальною площею 73,00 кв. м.

Ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 року, залишена без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 року у справі № 38/5005/6636/2012.

Ст. 124 Конституції України встановлена обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення. Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

З урахуванням того, що у справі № 38/5005/6636/2012 було встановлено факт недійсності договору купівлі-продажу з відчуження спірного нерухомого майна, що свідчить про вибуття спірного майна з володіння законного власника - територіальної громади міста з порушенням вимог чинного законодавства, та поза його волею, судами попередніх інстанцій під час розгляду даної справи вказані обставини не встановлювалися та не доводилися знову з огляду на приписи ст. 35 ГПК.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано прийняли до уваги преюдиційність фактів, встановлених у справі № 38/5005/6636/2012, та дійшли висновків про те, що спірне комунальне майно вибуло з власності територіальної громади міста Дніпропетровська поза волею громади, інтереси якої представляє Дніпропетровська міська рада, іншим шляхом (шляхом вчинення ліквідатором боржника у справі про банкрутство дій з перевищенням повноважень, про що є відповідна ухвала суду у справі про банкрутство).

Враховуючи наведене та те, що спірне нерухоме майно вибуло з власності Дніпропетровської міської ради поза волею власника іншим шляхом, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для витребування вказаного майна у відповідача як добросовісного набувача в порядку ч. 1 ст. 388 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків про задоволення позовних вимог заступника прокурора Дніпропетровської області у повному обсязі.

Доводи скаржника про те, що в ході провадження у справі про банкрутство припиняються повноваження Дніпропетровської міської ради, як власника майна боржника та органу управління майном територіальної громади, відповідно до ст. 23 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими та такими, що суперечать положенням ст. ст. 16, 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 19, 143 Конституції України, оскільки в даному випадку провадження у справі про банкрутство здійснювалося щодо комунального підприємства, якому орган місцевої влади передав частину майна територіальної громади в господарське відання, та правовий статус такого майна повинен визначатися з врахуванням норм законодавства про місцеве самоврядування, які є спеціальними та підлягають переважному застосуванню.

Доводи скаржника про те, що недійсність правочину, на виконання якого було передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно не з її волі, з посиланням на процедуру банкрутств, рішення міської ради № 45/12 від 15.06.2011 року, № 41/22 від 28.03.2012 року, № 29/37 від 24.07.2013 року, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає необґрунтованими відповідно до ст. - 111-7 ГПК України як такі, що спрямовані на переоцінку доказів у справі. Посилання скаржника на подібну судову практику касаційного суду у постанові від 11.04.2012 року у справі № 5002-16/2989-2011 є необґрунтованими, оскільки у справі, на яку посилається скаржник, здійснювалося відчуження військового майна, правовий статус якого відрізняється від комунального майна, а отже, відносини не є подібними.

Доводи скаржника про необхідність власного дослідження у даній справі обставин відчуження спірного майна комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Лівобережжя" в ході ліквідаційної процедури, обставин обтяження спірного майна боржника, які перешкоджали виконанню рішення Дніпропетровської міської ради про передачу майна № 16/9 від 02.03.2011 року та скасування їх тільки в ході провадження у справі про банкрутство, що на думку скаржника перешкоджало ліквідатору вчинити дії з передачі комунального майна третій особі (Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю"), колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими як такі, що суперечать ст. ст. 35, 54, 22, 82, - 111-7 ГПК України про преюдиційність судових рішень та виходять за межі предмета спору у даній справі.

Твердження скаржника про відсутність правової оцінки судів на заявлене ТОВ "Ренессанс-Клуб" клопотання про застосування строків позовної давності, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції в оскаржувані постанові вказав на те, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення ЦК України (435-15) про набувальну давність (ст. 344 ЦК). А тому, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.10.2016 року у справі № 916/2129/15.

Доводи скаржника про порушення позивачем вимог ч. 9 ст. 16 та п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України на предмет виключної підсудності розгляду майнових спорів боржника у межах провадження у справі про банкрутство № 38/5005/6636/2012, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке. З позовом у даній справі про витребування майна в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся перший заступник прокурора Дніпропетровської області. Позивач та особа, в інтересах якої заявлено позов, не перебувають у процедурі банкрутства, отже вимоги ч. 9 ст. 16 та п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України в даному випадку не застосовуються.

Відповідно до ст. - 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2017 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2017 по справі № 904/10337/16 прийняті з урахуванням фактичних обставин справи, відповідають вимогам закону і підстав для їх скасування не вбачається.