У січні 2017 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "МТС Україна" про виселення з приміщення та стягнення 262 529,54 грн., з яких: 720,91 грн. - збитки у вигляді недоотриманої плати до державного бюджету та 261 808,63 грн. - неустойка за безпідставне користування майном.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що відповідач після припинення дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-2806-ОД від 27 грудня 20016 року, продовжує користуватися нежитловими приміщеннями, які йому не належать, та в порушення вимог зазначеного договору не повернув орендоване майно балансоутримувачу, внаслідок чого заподіяв позивачу збитки у вигляді недоотриманого доходу від орендної плати у сумі 720,91 грн. за період з жовтня 2011 по вересень 2016 року, які має відшкодувати, а також за неповернення майна з орендного користування відповідно до ст. 785 ЦК України має сплатити неустойку за безпідставне користування майном у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01 лютого 2017 року за позовною заявою Регіонального відділення ФДМУ по Дніпропетровській області порушено провадження у справі № 910/1563/17, позовну заяву прийнято до розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27 лютого 2017 року матеріали справи № 910/1563/17 направлено за територіальною підсудністю до господарського суду Дніпропетровської області.

У березні 2017 року третя особа - Дніпропетровський транспортно-економічний коледж звернулася до господарського суду Дніпропетровської області в межах справи № 910/1563/17 з позовом до Приватного акціонерного товариства "МТС Україна", в якому просила змінити його процесуальний статус з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, на третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, а також просив стягнути з відповідача 2 821,74 грн. недоотриманої орендної плати з урахуванням пені за період з 14 вересня 2011 року по 01 грудня 2015 року та 43 875,88 грн. неустойки за неповернення майна з орендного користування та безпідставне користування майном.

Вимоги Дніпропетровського транспортно-економічного коледжу обґрунтовані тим, що він є балансоутримувачем нерухомого майна, яке орендує відповідач, та має право вимагати від відповідача сплати орендної плати та неустойки за неповернення майна з орендного користування та безпідставне користування майном в частині сум, які підлягають сплаті відповідачем балансоутримувачу за договором оренди нерухомого майна № 12/02-2806-ОД від 27 грудня 20016 року.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року позовну заяву Дніпропетровського транспортно-економічного коледжу прийнято до розгляду, замінено його статус з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача на третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2017 року матеріали справи № 910/1563/17 надіслано за територіальною підсудністю до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11 квітня 2017 року справу № 910/163/17 прийнято судом до провадження та призначено до розгляду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04 травня 2017 року (суддя: Демидов В.О.) позов Регіонального відділення ФДМУ по Дніпропетровській області задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "МТС Україна" на користь Регіонального відділення ФДМУ по Дніпропетровській області до Державного бюджету України неустойку у розмірі 62 985,67 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позов Дніпропетровського транспортно-економічного коледжу задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "МТС Україна" на користь Державного вищого навчального закладу "Дніпропетровський транспортно-економічний коледж" неустойку у розмірі 43 070,94 грн. В іншій частині позовних вимог Дніпропетровського транспортно-економічного коледжу відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив з того, що договір оренди припинив свою дію 01 грудня 2015 року. Цей факт було встановлено судовим рішенням в іншій господарський справі, а тому позовні вимоги про стягнення неустойки підлягають задоволенню частково за період з 01 грудня 2015 року. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків та виселення, суд виходив з того, що доказів завдання відповідачем збитків у вигляді недоотриманої орендної плати як позивачу, так і третій особі із самостійними вимогами відсутні в матеріалах справи, а вимоги про виселення є передчасними.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2017 року (склад колегії суддів: Сітайло Л.Г. - головуючий, Пашкіна С.А., Баранець О.М.) рішення господарського суду міста Києва від 04 травня 2017 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позов Регіонального відділення ФДМУ по Дніпропетровській області задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "ВФ Україна", який є правонаступником ПАТ "МТС Україна", на користь Регіонального відділення ФДМУ по Дніпропетровській області до Державного бюджету України неустойку у розмірі 62 985,67 грн. Виселено ПАТ "ВФ Україна" з приміщення загальною площею 26,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Трудових Резервів, 6 та перебуває на балансі Дніпропетровського транспортно-економічного коледжу. В іншій частині позовних вимог Регіонального відділення ФДМУ по Дніпропетровській області відмовлено.

Позов Дніпропетровського транспортно-економічного коледжу задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "ВФ Україна" на користь Державного вищого навчального закладу "Дніпропетровський транспортно-економічний коледж" неустойку у розмірі 43 070,94 грн. В іншій частині позовних вимог Дніпропетровського транспортно-економічного коледжу відмовлено.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для часткового стягнення з відповідача неустойки та відсутності підстав для стягнення збитків у вигляді недоотриманої орендної плати, однак не погодився з висновками суду щодо передчасності позовної вимоги про виселення відповідача із займаних ним приміщень, які належить до державної власності, та задовольнив цю вимогу оскільки встановив, що відповідач користується таким майном з 01 грудня 2015 року без належних на те підстав, після припинення дії договору оренди та без укладення відповідного договору на новий строк.

Не погодившись із зазначеними рішенням та постановою, Приватне акціонерне товариства "ВФ Україна" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2017 року, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27 грудня 2006 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (орендодавець, позивач) та Закритим акціонерним товариством "Український мобільний зв'язок", яке було перейменовано в Приватне акціонерне товариство "МТС Україна", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна" (орендар, відповідач), укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-2806-ОД (далі за текстом - договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно: нежитлове вбудоване приміщення в учбовому корпусі № 3, площею 26,7 кв.м, розміщене за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Трудових ресурсів, 6 на шостому поверсі 6-поверхового будинку, що знаходиться на балансі Дніпропетровського транспортно-економічного технікуму (третя особа із самостійними вимогами на предмет спору, далі за текстом - балансоутримувач), вартість якого згідно з незалежною оцінкою становить 73 660,00 грн.

Згідно з п. 1.2. договору майно передається в оренду з метою розміщення та експлуатації обладнання стільникового зв'язку.

Відповідно до п. 2.2. договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

В пунктах 3.1., 3.2. договору сторони встановили на підставі Методики розрахунку та використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою КМУ № 786 від 04 жовтня 1995 року (786-95-п) зізмінами та доповненнями, розмір орендної плати - 613,83 грн./базова за листопад місяць 2006 року, без ПДВ, та визначили, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування сплати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до п.п. 3.3., 3.4. договору орендна плата перераховується таким чином: 50% - до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки, відкриті відділенням казначейства - у розмірі 306,92 грн.; 50% - балансоутримувачу - у розмірі 306,91 грн. та сплачується орендарем щомісяця у термін не пізніше 12 числа наступного місяця на відкриті рахунки державного казначейства, згідно з кодом бюджетної класифікації - плата за оренду державного майна бюджетних установ і не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря.

Додатковою угодою від 13 квітня 2007 року про внесення змін до договору оренди сторони змінили розмір орендної плати та встановили її у розмірі 1 858,08 грн./базова за грудень місяць 2006 року, без ПДВ, який коригується на індекс інфляції, починаючи з січня місяця 2007 року, а також встановили порядок її перерахунку: 50% - до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки відкриті відділеннями казначейства - у розмірі 929,04 грн.; 50% - балансоутримувачу - у розмірі 929,04 грн.

В пункті 10.1. договору сторони визначили, що договір діє з 27 грудня 2006 року до 01 грудня 2007 року включно та передбачили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну його умов протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, за умови повної оплати за договором і надання інформації щодо виконання умов цього договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу або декларації наданої органами державного пожежного нагляду та узгодження балансоутримувача, договір за заявою орендаря щодо продовження терміну дії може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені у договорі.

Додатковою угодою від 31 серпня 2009 року до зазначеного договору, сторони змінили строк дії договору та встановили, що договір діє до 01 жовтня 2011 року.

Жодних інших додаткових угод до договору оренди щодо строку його дії між сторонами не укладалось.

Згідно з п.п. 10.5., 10.8. договору він припиняє дію у разі:

- невиконання орендарем взятого на себе зобов'язання щодо страхування орендованого майна протягом одного місяця з дати укладення договору та зобов'язання щодо отримання дозволу або декларації органами державного пожежного нагляду.

- закінчення строку, на який його було укладено;

- загибелі орендованого майна;

- достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням господарського суду;

- банкрутства орендаря;

- у разі приватизації об'єкту оренди;

- в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.

Згідно з п. 5.6. договору орендар зобов'язаний у разі припинення або розірвання договору, повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання-передачі у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

На виконання умов договору оренди Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, за узгодженням з Дніпропетровським транспортно-економічним коледжем, за актом приймання-передачі від 27 грудня 2006 року передав відповідачу передбачене договором майно.

Звертаючись з позовами у даній справі, Регіональне відділення ФДМУ по Дніпропетровській області та Дніпропетровський транспортно-економічний коледж зазначили про те, що договір оренди припинив свою дію 01 жовтня 2011 року, проте відповідач після припинення дії договору майно з орендного користування не повернув та продовжував ним користуватися, у зв'язку з чим має бути виселеним із займаних ним приміщень та сплатити збитки у вигляді недоотриманої орендної плати до державного бюджету у розмірі 720,91 грн. та балансоутримувачу у розмірі 2 821,74 грн., а також неустойку за безпідставне користування майном у розмірі подвійної плати за користування майном за весь час прострочення у розмірі 261 808,63 грн. за період прострочення з жовтня 2011 року по вересень 2016 року до державного бюджету та у розмірі 43 875,88 грн. на користь балансоутримувача - за період з грудня 2015 року по січень 2017 року. Виселення та стягнення зазначених сум є предметом спору у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України визначено зміст права власності, частиною 1 якої передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст. 319 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За вказаною статтею власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння. Відтак, до істотних обставин, що підлягають встановленню судами в межах такого спору та доводяться сторонами належними та допустимими доказами відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК належать обставини справи щодо змісту майнових прав позивача на спірне майно, а також щодо перебування спірного майна у володінні відповідача, підстави, за якої здійснюється таке володіння.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, нежитлове вбудоване приміщення в учбовому корпусі № 3, площею 26,7 кв.м, розміщене за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Трудових ресурсів, 6 на шостому поверсі 6-поверхового будинку, яке було предметом договору оренди, укладеного між сторонами у справі, належить до державної власності, та перебуває на балансі Дніпропетровського транспортно-економічного коледжу.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини щодо оренди державного майна, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Судами встановлено, що додатковою угодою від 31 серпня 2009 року про внесення змін до договору оренди встановлено строк дії договору - до 01 жовтня 2011 року.

Однак, господарськими судами у справі № 904/2512/16 (рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2016 року та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09 листопада 2016 року) встановлено, що укладений між сторонами договір оренди від 27 грудня 2006 року припинив свою дію 01 грудня 2015 року.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що встановлені господарськими судами в іншій справи обставини щодо припинення дії договору оренди з 01 грудня 2015 року є приюдиційними для даної справи та не підлягають доведенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно з п. 5.6. Договору орендар зобов'язаний у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання-передачі у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати /повної або часткової/ орендованого майна з вини орендаря.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, встановивши те, що укладений між сторонами у справі договір оренди припинив свою дію 01 грудня 2015 року, а відповідач займані ним приміщення після припинення дії договору не звільнив, не повернув їх балансоутримувачу та продовжує користуватися нежилим приміщенням, яке йому не належить, дійшов правильного висновку про відсутність у відповідача правових підстав для користування таким майном з 01 грудня 2015 року - після припинення дії договору оренди без укладення відповідного договору на новий строк, у зв'язку з чим правильно та обґрунтовано задовольнив позовну вимогу Регіонального відділення ФДМУ по Дніпропетровські області про виселення відповідача з приміщення.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Пунктом 9.1. договору оренди передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Частиною другою статті 785 ЦК України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Суди попередніх інстанцій, встановивши те, що відповідач після припинення 01 грудня 2015 року дії договору в порушення положень закону та умов договору, зокрема п. 5.6., не повернув майно з орендного користування та продовжував його використання, дійшли правильного висновку про те, що відповідач за невиконання договірного обов'язку з повернення майна після припинення дії договору має сплатити неустойку. При цьому суди правильно визначили, що розрахунок неустойки має бути проведений саме з 01 грудня 2015 року - з дати припинення договору оренди, у зв'язку з чим правильно відмовили у стягненні неустойки, нарахованої до зазначеної дати.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що розмір неустойки було визначено судами без урахування сплачених ним сум грошових коштів є безпідставним, оскільки зазначені кошти були сплачені відповідачем як орендна плата за користування майном, а сплата неустойки є мірою цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов'язань, яка полягає в покладенні на боржника додаткового зобов'язання за невиконання основного обов'язку, внаслідок чого боржник несе невигідні майнові наслідки за порушення зобов'язання.

Перевіривши розрахунок неустойки, проведений позивачем та третьою особою, суди встановили, що неустойка була розрахована ними виходячи з розміру орендної плати в межах належних кожному з них сум, однак неправильно були визначені періоди її нарахування, у зв'язку з чим суди правильно та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 62 985,67 грн. неустойки за період з 01 грудня 2015 року по 01 вересня 2016 року (в межах заявленого позивачем періоду) та на користь третьої особи 43 070,94 грн за період з грудня 2015 року по січень 2017 року.

Крім того, суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків у вигляді недоотриманої орендної плати, оскільки в матеріалах справи відсутні докази завдання відповідачем таких збитків позивачу та третій особі, натомість наявні докази (платіжні доручення), які свідчать про внесення відповідачем орендної плати за користування майном протягом періоду після припинення дії договору оренди.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на порушення судами норм процесуального права щодо підсудності даної справи, оскільки, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, спір у даний справі ґрунтується на невиконанні відповідачем договірного зобов'язання як щодо сплати орендних платежів, так і щодо повернення орендованого майна у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди, а відповідно до ч. 2 ст. 15 ГПК України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а твердження скаржника про порушення і неправильне їх застосування апеляційним господарським судом під час прийняття оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту відсутні.