У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інкомрайс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення з відповідача 99 978,00 грн основної заборгованості за договором № 131 на закупівлю товарів за державні кошти від 24.12.2013, 76 984,09 грн інфляційних втрат та 8 661,10 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 (суддя Плотницька Н.Б.) у справі № 910/23798/16 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 (головуючий суддя - Буравльов С.І., судді - Руденко М.А., Андрієнко В.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 скасовано, прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено, присуджено до стягнення з Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомрайс" 99 978,00 грн основної заборгованості, 76 984,09 грн інфляційних втрат, 8 661,10 грн 3% річних та 2 784,35 грн судового збору за подання позовної заяви, 3 062,79 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись із прийнятою у справі постановою апеляційного суду, Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації звернулось із касаційною скаргою у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, зокрема статті 664 Цивільного кодексу України, статей 4, - 4-2 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2017, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 залишити в силі. Заявник касаційної скарги наголошує на порушенні позивачем обов'язку щодо поставки товару за договором від 24.12.2013 № 131 безпосередньо до закладів освіти, що унеможливлює проведення розрахунку за такий товар, з огляду на пункт 4.2 договору.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 27.12.2013 між Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інкомрайс" (далі - постачальник) було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти код 28.29.5 за ДКПП ДК 016-2010 "Машини посудомийні не побутові" (посудомийна машина купольна) № 131 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язався у 2013 році поставити замовнику товар: "Машини посудомийні не побутові" (посудомийна машина купольна), код 28.29.5 за ДКПП ДК 016-2010, а замовник зобов'язався прийняти і оплатити товар.

Згідно з п. 1.4 договору найменування, номенклатура, асортимент товару визначається в специфікації (додаток 1), що є невід'ємною частиною договору.

Відповідності до п. 4.2 договору оплата здійснюється на умовах відтермінування платежу за поставлений товар на два тижні (14 календарних днів), після пред'явлення постачальником рахунку на оплату товару та видаткової накладної, підписаної уповноваженою особою замовника.

Згідно з п. 10.1 договору строк дії даного договору: з дня укладання і діє до 31.12.2013.

Відповідно до додатку № 1 до договору постачальник зобов'язався поставити замовнику посудомийна машина купольна Silanos E-1000 (тар./год 720-1000) 380 В - 3 штуки загальною вартістю 99 978,00 грн.

27.12.2013 на виконання умов договору поставки, позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 99 978,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 51 від 27.12.2013, підписаною сторонами без зауважень та скріплена їх печатками.

27.12.2013 позивач направив на адресу Управління освіти рахунок № 40 для оплати поставленого товару, а також копію видаткової накладної № 51 від 27.12.2013, що підтверджується описом вкладення у цінний лист.

Однак, відповідач не оплатив товар у визначений договором поставки строк.

27.12.2013 між Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інкомрайс" було укладено договір відповідального зберігання № 6-2013, відповідно до умов якого, Управління освіти передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання товар у кількості, асортименті, на термін зберігання та інших обов'язкових умов договору, що визначаються договором, специфікацією та актом приймання-передачі, що є невід'ємними частинами договору.

Спір у справі, що переглядається, виник у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору від 27.12.2013 щодо своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 99 978,00 грн, на яку позивачем також нараховано 76 984,09 грн інфляційних втрат та 8 661,10 грн 3% річних.

Місцевий господарський суд, керуючись приписами статей 11, 509, 655, 656, 662, 664 Цивільного кодексу України, статті 265 Господарського кодексу України, з огляду на встановлені судом обставини перебування згаданого майна у позивача на підставі договору відповідального зберігання товару від 27.12.2013 № 6-2013, що свідчить про невиконання позивачем умов договору щодо поставки товару, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Натомість, апеляційний господарський суд, повторно розглядаючи справу, керувався приписами статей 509, 526, 530, 610, 655, 663, 692, 712 Цивільного кодексу України, статті 181 Господарського кодексу України, враховуючи які та з огляду на встановлені судом обставини приймання відповідачем товару за видатковою накладною № 51 від 27.12.2013, що свідчить про виникнення у нього обов'язку з оплати цього товару, а також оскільки відповідач від виконання цього обов'язку ухиляється, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим, рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 було скасовано.

Переглядаючи справу у касаційному порядку, колегія суддів вважає висновки судів як про відмову у задоволенні позову, та і про наявність підстав для його задоволення передчасними з огляду на таке.

Як встановлено судами, між Управлінням освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інкомрайс" було укладено договір від 27.12.2013 № 131 про закупівлю товарів за державні кошти.

Надаючи правову оцінку наведеному договору, ні місцевий господарський суд, ні суд апеляційної інстанції не з'ясували, які саме правовідносини виникли між сторонами: поставки чи купівлі-продажу.

За приписами статті 655 Цивільного кодексу України з договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Враховуючи наведені норми, судами не досліджено обсяг обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомрайс" за договором від 27.12.2013 № 131 - лише передати товар покупцеві - Управлінню освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації чи поставити його третім особам. Судами не надано належної оцінки розділу V договору "Терміни та місце поставки", додатку № 2 до договору (арк. 19 на звороті). Відтак, судами достеменно не з'ясовано, чи відбулась поставка товару чи ні.

Колегія суддів не може погодитись із висновком судів першої та апеляційної інстанцій стосовно підтвердження обставин поставки товару видатковою накладною № 51 від 27.12.2013.

Так, первинні документи оформлюються у порядку, передбаченому Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (996-14) та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Мінфіну від 24.05.1995 № 88 (z0168-95) (далі - Положення № 88).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 цього закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відтак, за своєю природою видаткова накладна є первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції, у даному випадку продаж та придбання майна за договором.

Поряд з цим, оскільки до предмету договору входить не тільки продаж товару, а і його поставка третім особам, виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Інкомрайс" взятих на себе обов'язків не може бути підтверджено лише видатковою накладною.

Як визначено у частині 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, а також надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, саме на позивача покладається обов'язок довести, що товар було доставлено ним до місця виконання, обумовленого договором та вручено представникам покупця.

Встановлення коли саме товар було поставлено та чи було це здійснено взагалі є обов'язковим, з огляду на визначений сторонами порядок оплати за договором.

Так, як унормовано статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судами пунктом 4.2. договору сторони визначили, що оплата здійснюється на умовах відтермінування платежу за поставлений товар на два тижні (14 календарних днів), після пред'явлення постачальником рахунку на оплату товару та видаткової накладної, підписаної уповноваженою особою замовника.

Судами залишено поза увагою пункт 4.3 договору, яким визначено, що до рахунка додаються: видаткова накладна, інші документи, оформлені належним чином. Які інші документи мають бути додані - акт прийому майна особами, визначеними в додатку №2 до договору, торгово-транспортні накладні тощо, судами не з'ясовувалось.

Відтак, оскільки судами достеменно не встановлено дату здійсненої поставки, тобто коли саме закладами освіти отримано "машини посудомийні не побутові", стягувати кошти за договором та нараховувати інфляційні втрати та 3 % річних є передчасним.

Одночасно, колегія суддів звертає увагу судів на положення частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, яким суду надано право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Так, як встановлено судами між сторонами за однією датою укладено 2 договори щодо одного і того ж предмету - договір від 27.12.2013 № 131 про закупівлю товарів за державні кошти та договір відповідального зберігання від 27.12.2013 6-2013. Водночас, судами не досліджувались правовідносини сторін, які виникли за договором відповідального зберігання. Якими мотивами керувались сторони укладаючи договір зберігання товару, який мав бути поставлений. Чи не свідчить це про те, що укладені правочини не були спрямовані на досягнення правових наслідків обумовлених цими правочинами.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків.

У силу вимог статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті - 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на вищезазначене, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Керуючись статтями - 111-5, - 111-7, - 111-9 - 111-11, - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 у справі № 910/23798/16 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 у справі № 910/23798/16 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі № 910/23798/16 - скасувати.