05.12.2016 рішенням господарського суду міста Києва (суддя Грєхова О.А.), залишеним без змін 23.05.2017 постановою Київського апеляційного господарського суду (судді Гаврилюк О.М., Іоннікова І.А., Майданевич А.Г.) позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбілрос" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Донецький завод будівельних матеріалів "Астор" 85 546,04 грн. основного боргу та судові витрати.

У касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбілрос" не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, просили їх скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обгрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, позивач за період з 09.07.2014 по 17.07.2014 відвантажив відповідачу товарний бетон загальною вартістю 197 137,32 грн., що підтверджується видатковими накладними № 3333 від 09.07.2014 на суму 121 490,88 грн., № 3359 від 11.07.2014 на суму 32 236,80 грн. та № 3375 від 17.07.2014 на суму 43 409,64 грн., належним чином засвідчені копії яких наявні у матеріалах справи. Зазначені накладні містять посилання на договір № Б2/20 від 30.04.2014, проти факту укладення якого відповідач заперечував.

Зі змісту оскаржуваних рішень убачається, що в зв'язку з окупацією м. Донецьк, на території якого знаходився позивач та відповідно вся його документація, у якості належного доказу існування договору поставки № Б2/20 від 30.04.2014, судом узято видаткові накладні № 3333 від 09.07.2014, № 3359 від 11.07.2014 та № 3375 від 17.07.2014; податкові накладні № 132 від 09.07.2014, № 162 від 11.07.2014, № 174 від 17.07.2014, а також листи відповідача № 13/06 від 13.06.2014, № 20/06 від 20.06.2014, № 25/06 від 25.06.2014 про зміну призначення платежу.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містить і ст. 526 Цивільного кодексу України

Статтею 526 ЦК України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач надсилав відповідачу претензію № 0508/1-16 від 05.08.2016 про необхідність проведення остаточного розрахунку за отриманий товар, яку останній залишив без відповіді, як і не спростував факт отримання товару згідно видаткових накладних № 3333 від 09.07.2014, № 3359 від 11.07.2014 та № 3375 від 17.07.2014. Доказів повної оплати за поставлений позивачем бетон згідно вказаних накладних відповідачем суду не надано. Отже вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 85 546,04 грн. підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та відповідає чинному законодавству.

Зазначені висновки господарських судів попередніх інстанцій колегія суддів касаційної інстанції визнає законними, обгрунтованими та такими, що відповідають вимогам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам. Доводи касаційної скарги про наявну переплату у спірний період не знайшли свого підтвердження та спростовані судом апеляційної інстанції.

За вимогами ст. - 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п.1 ст.- 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог є об'єктивним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбілрос" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 у справі № 910/16519/16 господарського суду міста Києва - без змін.