Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2017 у справі № 910/1613/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017, позов задоволено: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проскан" на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум" заборгованість за кредитним договором № 26/КЛ/13 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії від 04.07.2013 в розмірі 99.617.329,45 грн., в т.ч. заборгованість за кредитом - 56.859.259,77 грн., заборгованість за процентами - 16.892.381,87 грн., пеня - 25.791.936, 17 грн. та штраф - 73.751, 64 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що суди попередніх інстанції неповно з'ясували обставини, які мають значення для справи, а також порушили норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 192, 526, 610, 611, 612 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 43 ГПК України. На думку скаржника, позивач не довів того, що: станом на дату звернення до господарського суду з позовом саме права Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум" порушені і товариство як банківська установа, а не Фонд фонду гарантування вкладів фізичних осіб, наділене правом на отримання боргу за спірним кредитним договором на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії; позивач має право на отримання грошових коштів за кредитним договором в сумі заборгованості, яка розрахована в іноземній валюті; відповідач має можливість перерахувати борг на рахунок банку, який обліковується в системі електронних платежів, але ухиляється від виконання цього обов'язку з незалежних від нього причин.

Також скаржник вважає, що:

- суди прийняли оскаржувані рішення та постанову щодо прав та обов'язків ТОВ "А-ПОІНТ" та Крикуненка Сергія Володимировича (поручителів за зобов'язаннями ТОВ "Проскан"), яких не було залучено до участі у справі;

- суди не врахували того, що в даному випадку має місце подвійне стягнення спірної заборгованості як з ТОВ "Проскан", так і з ТОВ "А-ПОІНТ" (поручителя), в т.ч. в межах виконавчих проваджень, відкритих Святошинським районним відділом ДВС міста Києва ГУЮ у місті Києві, щодо звернення стягнення на заставлене відповідачем та ТОВ "А-ПОІНТ" майно; на думку відповідача, вимога про стягнення боргу, непокритого заставою, може бути заявлена лише після фактичного звернення стягнення на предмет застави;

- позивач всупереч умовам кредитного договору не повідомив відповідачу номерів рахунків, на які підлягала сплаті прострочена заборгованість за процентами, чим відмовився прийняти належне виконання відповідачем зобов'язання;

- позивач неправомірно нараховував відповідачу проценти, починаючи з 10.02.2016, оскільки з цього часу в позивача було відкликано банківську ліцензію;

- одночасне застосування штрафу та пені за одне і теж порушення грошового зобов'язання є протиправним;

- суди безпідставно відмовили відповідачу у призначенні судової економічної експертизи;

- суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до вирішення Святошинським судом міста Києва пов'язаної з нею справи № 759/9222/17;

- місцевий суд неправомірно прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог (якою збільшено розмір заявленої до стягнення пені), оскільки вказана заява була підписана неуповноваженою особою.

- суди безпідставно стягнули основну заборгованість та проценти у гривні, а не в доларах США.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 04.07.2013 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Преміум" (далі - банк, кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проскан" (далі - позичальник, боржник), укладено Кредитний договір № 26/КЛ/13 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії (далі - кредитний договір).

Згідно з п. 1.1 кредитного договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання шляхом відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії, а позичальник зобов'язується отримати кредит/транш кредиту, використати його за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом/траншем кредиту, комісії та інші платежі, встановлені цим договором, а також додатковими договорами до нього, що складають невід'ємну частину договору.

Згідно з п. 1.1.2 кредитного договору валюта кредиту - гривня та/або євро, та/або долар США.

Відповідно до п. 1.1.1 кредитного договору загальний ліміт мультивалютної кредитної лінії встановлюється в розмірі, еквівалентному 31.000.000,00 грн.

Протягом дії цього договору загальний ліміт мультивалютний кредитної лінії зменшується за графіком, визначеним у додатку № 1 до договору.

За умовами п. 1.1.1 кредитного договору в остаточній редакції додаткової угоди № 5 від 26.02.2015 загальний ліміт мультивалютної кредитної лінії встановлюється в розмірі 2.073.000,00 дол. США.

Пунктом 1.1.3 кредитного договору, в редакції додаткової угоди № 8 від 03.07.2015, передбачено, що термін остаточного повернення кредиту - 05.10.2015 включно, якщо такий термін (строк) не наступить раніше з підстав, передбачених умовами договору або законодавством.

Відповідно до п. 1.1.4 кредитного договору процентна ставка за користування кредитом/траншем кредиту - 23,5 % річних у валюті кредитування гривні, 13 % річних у валюті кредитування доларах США, 12,8 % річних у валюті кредитування євро, та може бути змінена при видачі кожної з частин кредиту/траншу кредиту, в межах кредитної лінії.

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору кредитодавець відкриває позичковий рахунок № 20631010106067 (далі - позичковий рахунок), на якому буде враховуватися кредит/транш кредиту, наданий за цим договором, погашення кредиту/траншу кредиту, а також дострокове погашення кредиту/траншу кредиту, якщо таке буде. Такий позичковий рахунок є для позичальника обов'язковим для обліку руху сум, які позичальник повинен повернути кредитодавцю.

Згідно з п. 2.1 кредитного договору, в редакції додаткової угоди № 8 від 03.07.2015, кредитодавець відкриває позичковий рахунок № 20621001006067, на якому буде враховуватися кредит/транш кредиту, наданий за цим договором, погашення кредиту/траншу кредиту, а також дострокове погашення кредиту/траншу кредиту, якщо таке буде. Такий позичковий рахунок є для позичальника обов'язковим для обліку руху сум, які позичальник повинен повернути кредитодавцю.

Згідно з п. 2.7 кредитного договору проценти за користування кредитом/траншем кредиту нараховуються кредитодавцем наступним чином:

- пункт 2.7.1 кредитного договору - проценти за користування кредитом/траншем кредиту нараховується з дня перерахування коштів з позичкового рахунку до моменту фактично повернення кредиту/траншу кредиту, в тому числі і за період прострочення терміну/строку остаточного погашення кредиту/траншу кредиту, зазначеного в пункті 1.1.3 договору;

- пункт 2.7.2 кредитного договору - проценти за користування кредитом/траншем кредиту, нараховуються виходячи з розміру процентної ставки, встановленою згідно з пунктом 1.1.4 цього договору;

- пункт 2.7.6 кредитного договору - проценти за користування кредитом/траншем кредиту нараховуються у тій валюті, в якій надано кредит/транш кредиту;

- пункт 2.7.8 кредитного договору - нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день настання терміну/строку остаточного повернення кредиту/траншу кредиту, зазначеного в пункті 1.1.3 цього договору, а у випадку, якщо позичальник не поверне загальну заборгованість за кредитом/траншем кредиту в такий день або здійснить дострокове повернення загальної заборгованості за кредитом/траншем кредиту, то нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення загальної заборгованості за кредитом/траншем кредиту.

Відповідно до п. 2.8 кредитного договору проценти за користування кредитом/траншем кредиту сплачуються наступним чином: проценти, нараховані за місяць відповідно до п. 2.1 цього договору, позичальник зобов'язаний сплачувати на рахунок № 2068601106067, відкритий у кредитодавця, щомісяця, не пізніше 15-го календарного від дня місяця, наступного за тим, за яким вони нараховані.

Відповідно до п. 2.8.4 кредитного договору проценти за користування кредитом/траншем кредиту сплачуються в тій валюті, в якій надано кредит/транш кредиту.

Згідно з п. 1 кредитного договору в редакції додаткової угоди № 3 від 30.01.2015:

- погашення нарахованих та несплачених процентів за листопад 2014 року в сумі 44.124, 17 дол. США має бути здійснено до 01.03.2015 включно;

- погашення частини нарахованих та несплачених процентів за грудень 2014 року в сумі 27.651,15 дол. США - до 01.03.2015 включно;

- погашення нарахованих та несплачених процентів за грудень 2014 року сумі 17.943,83 дол. США - до 20.03.2015 включно;

- погашення процентів за користування кредитними коштами за січень 2015 року - до 20.03.2015 включно;

- погашення процентів за користування кредитними коштами за лютий 2015 року - до 01.04.2015 включно.

Згідно з п. 1 кредитного договору в редакції додаткової угоди № 6 від 30.04.2015:

а) позичальник зобов'язується погасити частину нарахованих та несплачених процентів розмірі 166.015,54 дол. США в строк до 02.05.2015 включно;

б) позичальник зобов'язується погасити проценти, що будуть нараховані за квітень 2015 року в строк до 20.05.2015 включно.

Згідно з п. 1 кредитного договору в редакції додаткової угоди № 7 від 29.05.2015:

а) позичальник зобов'язується погасити частину нарахованих та несплачених процентів в розмірі 185.473,04 дол. США в строк до 30.06.2015 року включно;

б) позичальник зобов'язується погасити проценти, що будуть нараховані за травень, червень 2015 року, в кінці строку дії цього кредитного договору.

Згідно з п. 2 кредитного договору в редакції додаткової угоди № 8 від 03.07.2015 позичальник зобов'язується погасити нарахування та несплачені проценти в сумі 180.949,04 дол. США, а також нараховані проценти в сумі 43.405, 83 дол. США в такі строки:

- погашення нарахованих процентів сумі 40.000,00 дол. США - до 31.07.2015;

- залишок нарахованих процентів, в тому числі процентів, що будуть нараховані за період з 01.07.2015 по 04.10.2015, до 05.10.2015 включно.

Згідно з п. 1 кредитного договору в редакції додаткової угоди № 9 від 30.09.2015 позичальник зобов'язується погасити нарахування та несплачені проценти в сумі 19.794,24 дол. США до 05.10.2015 включно.

В оскаржуваних рішенні та постанові суди відзначили, що згідно з поясненнями позивача, викладеними у позовній заяві, банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кошти в розмірі та на умовах, передбачених вищезазначеним договором.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що позичальник скористався кредитними коштами, свої зобов'язання за кредитним договором не виконав в повному обсязі та в строки, визначені договором щодо повернення кредиту/траншу кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, комісій та інших платежів.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що відповідачем порушено виконання своїх зобов'язань з повернення кредитних коштів та зі сплати процентів за користування кредитними коштами за кредитним договором у визначених банком сумах.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм матеріального права з огляду на таке.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Вимогами ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Вимогами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а саме як сплата неустойки так і відшкодування збитків.

Як зазначалось вище, в оскаржуваних рішенні та постанові суди відзначили, згідно з поясненнями позивача, викладеними у позовній заяві, що банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кошти в розмірі та на умовах, передбачених зазначеним вище договором.

При цьому ані місцевий суд, ані суд апеляційної інстанції зовсім не встановлювали того, які саме суми кредитних коштів та в які періоди були наданні банком відповідачу. Рішення місцевого суду, як і постанова суду апеляційної інстанції, не містить відомостей щодо вказаних обставин, як і посилань на докази, які б їх підтверджували.

Разом з тим, суди, враховуючи відсутність відповідних заперечень відповідача, встановили, що кошти за кредитним договором були надані відповідачу доларах США та ЄВРО.

З огляду на часткове погашення відповідачем заборгованості позивач згідно з розрахунком, наведеним у позовній заяві, стверджував про наявність у відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2.073.000,00 доларів США та за процентами в розмірі 615.869,92 доларів США, з чим погодились суди попередніх інстанцій.

При цьому суди, задовольняючи позов та стягуючи вказану заборгованість, зовсім не врахували такого.

Згідно з ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України). Частина 3 ст. 533 ЦК України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

За п. 3.3 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Положення ч. 2 ст. 533 ЦК України та ч. 2 ст. 198 ГК України містять однакові за змістом приписи про необхідність виконання грошового зобов'язання між резидентами України виключно у валюті України (валюта платежу), крім випадків отримання стороною цього зобов'язання відповідної ліцензії Національного банку України відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) .

Відтак, вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України).

Аналогічні положення наведені у п. 8.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (v0014600-13) .

Згідно з розрахунком, наведеним у позовній заяві, позивач застосував офіційний курс долара США станом на 23.01.2017.

Однак суди, дійшовши висновку про те, що спірна заборгованість має бути стягнута в національній валюті, зовсім не досліджували того, за яким курсом долара США та на яку дату вона повинна бути перерахована.

У свою чергу відповідач стверджує, що внаслідок невстановлення судами зазначених обставин суди без належної перевірки застосували при розгляді справи невірний розрахунок заборгованості, наданий позивачем, у зв'язку з чим з відповідача в гривневому еквіваленті було стягнуто надмірну суму заборгованості, що зумовлено курсовою різницею долара США.

В п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Колегія суддів відзначає, що невстановлення судами того, за яким курсом долара США та на яку дату повинна бути перерахована у гривневий еквівалент спірна заборгованість, а, відповідно, невстановлення її належного розміру, виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правомірність стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в розмірі 56.859.259,77 грн. та за процентами розмірі 16.892.381,87 грн.

Колегія суддів також відзначає, що в межах даного позову позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за кредитним договором (із змінами і доповненнями) щодо своєчасного погашення кредиту та сплати процентів за його користування, просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 25.791.936,17 грн. та штраф у розмірі 73.751,64 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суди виходили з того, що станом на момент вирішення спору відповідачем порушено виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредитних коштів та зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, а тому згідно умов кредитного договору наявні обумовлені законом і договором підстави для застосування до відповідача штрафних санкцій, а саме: пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань з сплати процентів за користування кредитом (п. 4.2 кредитного договору), а також штрафу за встановлений судом і підтверджений документально випадок неналежного виконання зобов'язань за договором (п. 4.3 кредитного договору).

Суди також зазначили, що ними було здійснено перевірку наданих позивачем розрахунків пені та штрафу щодо сум, строків та ставок нарахувань.

Разом з тим, суди в оскаржуваних рішенні та постанові не навели жодного обгрунтування заявлених до стягнення пені та штрафу (із зазначенням сум, строків та ставок нарахувань), в той час, як відповідач заперечував проти правильності розрахунку, наданого позивачем, та надав свій контррозрахунок, який був відхилений судами без жодних обґрунтувань з посиланням виключно на те, що такий контррозрахунок не узгоджується з матеріалами справи.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що, наприклад, штрафи були нараховані відповідачу за різні порушення, передбачені договором, різні епізоди для нарахування таких санкцій та із застосуванням різних ставок.

Крім того відповідно до п. 4.2 кредитного договору у разі не своєчасного погашення кредиту/траншу кредиту, сплати процентів та комісії визначених цим договором, позичальник сплачує кредитодавцю пеню в розмірі подвійної процентної ставки, визначено в п. 1.1.4 цього договору, від суми відповідного непогашеного платежу за кожен день прострочення виконання, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. У разі надання кредиту/траншу кредиту в іноземній валюті оплата здійснюється в національній валюті за офіційним курсом НБУ на дату платежу.

Як визначено п. 1.1.4 договору, процентна ставка за користування кредитом/траншем кредиту - 23,5% річних у валюті кредитування гривні; 13,0% річних у валюті кредитування доларах США; 12,8% річних у валюті кредитування євро та може бути змінена при видачі кожної з частин кредиту в межах кредитної лінії.

Пунктом 4.3 кредитного договору передбачено, що у разі порушення позичальником вимог п.п. 3.3.2 - 3.3.15, 3.3.17 - 3.3.18 договору позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 0,1 % від суми заборгованості за договором, за кожен випадок порушення за реквізитами та у день, вказаний кредитодавцем.

Відповідно до п. 4.6 кредитного договору при розрахунку санкцій, зазначених у п. 4.2 цього договору, приймаються: календарна кількість днів у році (або 360 днів у році - для кредиту в іноземній валюті) та календарна кількість днів у місяці.

Згідно з п. 4.9 кредитного договору сторони, керуючись ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України, погодили, що строк позовної давності, який застосовуватиметься до стягнення штрафних санкцій (неустойки, пені, штрафу) за договором, складатиме 3 роки. Сторони дійшли згоди, що штрафні санкції за договором нараховуються без обмеження шестимісячним строком, встановленим частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України, та підлягають стягненню у межах строку, встановленого першим абзацом даного пункту договору.

У п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Колегія суддів відзначає, що невстановлення судами відповідних конкретних порушень кредитного договору та штрафних санкцій, які підлягають застосуванню за наявності таких порушень, невстановлення відповідних періодів та випадків для нарахування таких санкцій та їх конкретних розмірів (ставок) виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність розрахунку заявлених до стягнення пені та штрафу та, відповідно, про обгрунтованість стягнення з відповідача пені у розмірі 25.791.936,17 грн. та штрафу у розмірі 73.751,64 грн. Адже під час перевірки, зокрема, заявленої до стягнення суми пені судам слід було дослідити як порядок нарахування, так і взяти до уваги положення п. 4.2 та 1.1.4 кредитного договору і врахувати правові позиції, висловлені в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14 (3-29гс15).

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій в ході розгляду даного спору в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності.

Окремо колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо наявності підстав для залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Товариства з обмеженою відповідальністю "А-ПОІНТ" та Крикуненка Сергія Володимировича, оскільки відповідачем не доведено, судами попередніх інстанцій не встановлено, а з матеріалів справи не вбачається, що оскаржувані рішення та постанова, з урахуванням предмету позову, можуть вплинути на їх права та обов'язки, як те передбачено ст. 27 ГПК України.

Крім того, колегія суддів вважає, що Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Преміум" станом на день подачі позову (31.01.2017) в розумінні ст. 1 ГПК України було наділене належним правом на звернення до господарського суду оскільки, як встановлено судами, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.11.2016 залишено без змін ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2016 у справі № 826/2607/16 про визнання протиправним та скасування постанови Правління Національного банку України № 68/БТ від 10.02.2016 та Рішення виконавчої Дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 134 від 10.02.2016.

На підставі вказаних судових рішень 29.11.2016 скасовано запис № 10701780014029015 від 11.02.2016 про знаходження Публічного акціонерного товариства "КБ "Преміум" у стані припинення та скасовано запис № 10701070015029015 від 11.02.2016 про зміну керівника ПАТ "КБ "Преміум" у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань. Також згідно з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.03.2016 у справі № 826/2607/16 було визнано протиправними та скасовано постанову Правління Національного банку України № 68/БТ від 10.02.2016 і рішення виконавчої дирекції Фонду № 134 від 10.02.2016, а також зобов'язано Національний банк України повернути ПАТ "КБ "Преміум" банківську ліцензію № 36 від 03.11.2011 та Генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій № 236-3 від 23.03.2015.

Поновлення процедури виведення банку з ринку відбулось лише на стадії касаційного провадження.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Як визначено ст. 111-5 ГПК України, в касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спорів у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, а також з урахуванням наведених вище процесуальних порушень, рішення та постанова підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки в сукупності з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Колегія суддів також відзначає, що в ході касаційного провадження відповідач звернувся до суду з клопотанням надіслати до органів досудового розслідування повідомлення про факт наявності в діяльності керівних осіб позивача порушення законності (ознак кримінального правопорушення), оскільки в ході розгляду справи місцевим судом від іменні позивача було подано заяву від 24.02.2017 про збільшення розміру позовних вимог, підписану неуповноваженим представником. Також відповідач просив повідомити про вказані обставини керівника позивача та повідомити Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про факт розміщення на офіційному сайті позивача недостовірної інформації про наявність у нього банківської та генеральної ліцензій.

Однак, як встановлено колегією суддів, про обставини щодо повноважень представника банку в суді першої інстанції стали відомі відповідачу після прийняття оскаржених судових рішень. А отже за своєю правовою суттю такі обставини є нововиявленими.

Разом з тим, враховуючи, що рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції у даній справі скасовані, а справу направлено на новий розгляд, колегія суддів відзначає, що дослідження таких питань, як то наявність у позивача банківської генеральної ліцензії на відповідну дату, повноваження особи, котра підписала заяву про збільшення позовних вимог, підлягають встановленню під час нового розгляду справи, на стадії якого позивач також не позбавлений права звернутись до суду з заявою про збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, оцінку правомірності якої має надати місцевий суд. У разі подальшого оскарження прийнятого у справі за результатами нового розгляду рішення до вищестоящих інстанцій відповідна оцінка зазначеним обставинам може бути надана і судом касаційної інстанції в порядку ст. 111-7 ГПК України на підставі встановлених фактичних обставин справи з метою перевірки застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, зокрема, скасування постановлених у даній справі рішення місцевого суду та постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає передбачених ст. 90 ГПК України достатніх підстав для винесення у справі окремої ухвали чи повідомлення господарського суду за наведених вище підстав.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Проскан" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 у справі № 910/1613/17 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.