Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 06.06.2017 (суддя Шевчук О.Б.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2017 (колегія суддів у складі: суддя Чередко А.Є. - головуючий, судді Коваль Л.А., Пархоменко Н.В.), у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи такі рішення, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що ні на дату звернення позивача з позовом у даній справі, ні на дату вирішення спору у справі дванадцятимісячний строк, встановлений ч. 1 ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" та п. 4.5.1. Статуту ТОВ "Валентина-Сервіс" для виплати товариством вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, не сплинув згідно поданої позивачем заяви про вихід від 20.02.2017, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі з урахуванням поданих уточнень позивач просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 06.06.2017, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2017 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування касаційної скарги позивач стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 33, 34, 54 ГПК України, ст.ст. 15, 16, 328, 386 ЦК України. На думку позивача, поданий ним позов є позовом про превентивний захист права власності і обґрунтований ч. 2 ст. 386 ЦК України, згідно якої власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, тобто відповідачем, може звернутися з вимогою до суду про вчинення ТОВ "Валентина-Сервіс" певних дій для запобігання такому порушенню. При цьому, касатор зазначив про те, що аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України в постанові від 19.11.2014 № 6-180цс14. Касатор вказує на те, що суд апеляційної інстанції не відобразив у своїй постанові, що ст. 54 ГПК України не передбачає обов'язку позивача вказувати у позовній заяві правові норми, які регулюють предмет та підстави позову. Позивач стверджує, що з дати подання ним заяви про вихід з числа учасників ТОВ "Валентина-Сервіс" він набув право власності на належну йому частку в майні, грошових коштах та доходах товариства, тоді як з 20.02.2017 у ТОВ "Валентина-Сервіс" виникло грошове зобов'язання розрахуватися з позивачем, однак відповідач ухиляється від складення балансу та визначення вартості майна в грошовому виразі. Крім того, позивач вважає, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню на підставі ст. - 111-10 ГПК України, оскільки ним 10.07.2017 було направлено до апеляційного суду заяву про перенесення судового засідання на іншу дату у зв'язку з перебуванням позивача на лікарняному, однак господарський суд апеляційної інстанції прийняв оскаржувану постанову 13.07.2017 без його участі, що є порушенням його процесуальних прав на участь у судовому засіданні.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2017 та рішення господарського суду першої інстанції від 06.06.2017 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Відповідач зазначає про те, що ні на дату звернення позивача з позовом, ні на даний час товариство ніяким чином не порушило права позивача або норми чинного законодавства щодо виплати позивачу частки майна ТОВ "Валентина-Сервіс".

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги з огляду на таке:.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- державну реєстрацію ТОВ "Валентина-Сервіс" як юридичної особи проведено 02.07.2002;

- на момент створення цього товариства його учасниками відповідно до Установчого договору були - ОСОБА_5 та ОСОБА_2;

- відповідно до Статуту ТОВ "Валентина-Сервіс", затвердженого рішенням засновників цього товариства від 24.09.2006 (протокол № 20), державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 09.10.2006, учасниками товариства є: ОСОБА_2, розмір вкладу якого до статутного капіталу товариства становить 5 040,00 грн., що відповідає 36% статутного капіталу та 36 голосам на зборах товариства; ОСОБА_5, розмір вкладу якої до статутного капіталу товариства становить 5 040,00 грн., що відповідає 36% статутного капіталу та 36 голосам на зборах товариства; ОСОБА_6, розмір вкладу якого до статутного капіталу товариства становить 1 120,00 грн., що відповідає 8% статутного капіталу та 8 голосам на зборах товариства; ОСОБА_7, розмір вкладу якого до статутного капіталу товариства становить 2 800,00 грн., що відповідає 20% статутного капіталу та 20 голосам на зборах товариства;

- за рахунок внесків учасників створено статутний капітал ТОВ "Валентина-Сервіс" в розмірі 14 000, 00 грн., який складається із вартості вкладів учасників (пункт 5.8.1. Статуту);

- скориставшись своїм правом на вихід з ТОВ "Валентина-Сервіс", позивач підготував заяву про вихід з товариства, засвідчивши справжність свого підпису нотаріально, та направив таку заяву на адресу ТОВ "Валентина-Сервіс";

- відповідач отримав від ОСОБА_2 цінний лист з заявою про вихід із ТОВ "Валентина-Сервіс" 28.02.2017;

- після отримання заяви ОСОБА_2 про вихід із товариства та з метою її розгляду відповідач скликав позачергові загальні збори учасників ТОВ "Валентина- Сервіс";

- 30.03.2017 загальними зборами учасників ТОВ "Валентина-Сервіс" було прийнято рішення, оформлене протоколом № 3 від 30.03.2017;

- відповідно до вказаного рішення загальні збори вирішили прийняти заяву про вихід ОСОБА_2 від 20.02.2017 з учасників ТОВ "Валентина-Сервіс", затвердити вихід ОСОБА_2 з учасників ТОВ "Валентина-Сервіс" з виплатою вартості частини майна, пропорційно частці ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ "Валентина-Сервіс" відповідно до вимог Статуту товариства та чинного законодавства України;

- в подальшому відповідачем були зареєстровані відповідні зміни до Статуту ТОВ "Валентина-Сервіс".

Вищий господарський суд України погоджується з висновками господарських судів про передчасність заявлених позовних вимог виходячи з такого:

Статтею 88 ГК України передбачено право учасника господарського товариства на вихід з його складу в передбаченому установчими документами порядку, що кореспондується з нормами ст. 10 Закону України "Про господарські товариства".

Пунктом 3 ч. 1 ст. 116 ЦК України також передбачено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом вийти у встановленому порядку з товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 148 ЦК України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Справжність підпису на заяві про вихід з товариства підлягає нотаріальному засвідченню.

Згідно з ч. 2 ст. 148 ЦК України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Згідно з ч. 1 ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Пунктом 4.5.1. Статуту ТОВ "Валентина-Сервіс" передбачено, що учасник може вийти з товариства за власною заявою або може бути виключеним з товариства за рішенням його вищого органу. При виході учасника з товариства виплата вартості частини майна товариства пропорційно його частці у статутному капіталі здійснюється грошовими коштами протягом 12 місяців після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства.

В пункті 4.5.2. Статуту ТОВ "Валентина-Сервіс" його учасники обумовили, що вартість частини майна товариства для здійснення виплати учаснику, що виходить, розраховується, як пропорційна його частці у статутному капіталі у процентному відношенні частина вартості чистих активів товариства (за виключенням зобов'язань), які обліковуються у даних бухгалтерського обліку за наслідками року, в якому учасник вийшов із товариства.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Господарські суди врахували вказані вимоги закону та фактичні обставини справи і правильно зауважили на тому, що положення Статуту ТОВ "Валентина-Сервіс" та чинне законодавство України зобов'язують відповідача виплатити ОСОБА_2 вартість частини майна ТОВ "Валентина-Сервіс" протягом 12 місяців з дня виходу позивача з товариства, тоді як ні законом, ні Статутом товариства не передбачено зобов'язання відповідача здійснити розрахунок з позивачем саме в день виходу його з товариства, або раніше наведеного строку.

Отже, ні на дату звернення позивача з позовом у даній справі, ні на дату вирішення спору у даній справі дванадцятимісячний строк, встановлений ч. 1 ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" та п. 4.5.1. Статуту ТОВ "Валентина-Сервіс" для виплати товариством вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, не сплинув згідно з поданою позивачем заявою про вихід від 20.02.2017.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Законодавчо визначенні способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Так, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 1 ГПК України), право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

Згідно з ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить здійснити захист його права, зокрема, шляхом стягнення у судовому порядку вартості його частки в майні товариства та коштів, тоді як таке зобов'язання товариства щодо виплати ОСОБА_2 вартості частини майна ТОВ "Валентина-Сервіс" встановлено законом та Статутом товариства протягом 12 місяців з дня виходу позивача з товариства

Враховуючи, що правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 1 ГПК України), право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути тільки порушено у майбутньому і щодо якого невідомо буде воно порушено чи ні, висновок господарських судів щодо відсутності підстав для задоволення позову є правильним.

Крім того, Вищий господарський суд України відхиляє доводи касатора, що поданий позов є позовом про превентивний захист права власності, який обґрунтований в тому числі ч. 2 ст. 386 ЦК України, з огляду на те, що в даному випадку спір виник з корпоративних відносин між юридичною особою та її учасником, який вибув, і пов'язаний з правами та обов'язками учасника такої особи, що прямо передбачено п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України.

Доводи позивача про те, що ст. 54 ГПК України не передбачає обов'язку позивача вказувати у позовній заяві правові норми, які регулюють предмет та підстави позову, відхиляються Вищим господарським судом України, оскільки у п. 5 ч. 2 ст. 54 ГПК України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Ствердження касатора у касаційній скарзі про те, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню на підставі ст. - 111-10 ГПК України, оскільки ним 10.07.2017 було направлено до апеляційного суду "заяву про перенесення судового засідання на іншу дату" у зв'язку з перебуванням позивача на лікарняному, однак господарський суд апеляційної інстанції прийняв оскаржувану постанову 13.07.2017 без його участі, що є порушенням його процесуальних прав на участь у судового засіданні, відхиляються Вищим господарським судом з огляду на наступне:

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) роз'яснено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної ст. 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2017 призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 13.07.2017.

Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з ідентифікатором внутрішнього поштового відправлення під № 4900053870738 підтверджує, що дана ухвала була отримана позивачем 27.06.2017, тобто судом апеляційної інстанції дотримано вимог ст.ст. 64, 87 ГПК України.

Однак, у матеріалах справи відсутнє клопотання позивача від 10.07.2017 про "перенесення судового засідання" призначеного на 13.07.2017 на іншу дату, а відповідно до запиту з офіційного сайту УДППЗ "Укрпошта", отриманого з on-line сервісу "Відстеження пересилання поштових відправлень", рекомендоване повідомлення з ідентифікатором внутрішнього поштового відправлення під № 2500627720610 (адресоване позивачем Дніпропетровському апеляційного господарському суду) вручено адресату 14.07.2017, тобто після дати судового засідання, у зв'язку з чим у господарського суду апеляційної інстанції були відсутні підстави на час розгляду апеляційної скарги позивача у судовому засіданні 13.07.2017 для відкладення розгляду справи.

Відтак доводи касаційної скарги про те, що справу розглянуто судом апеляційної інстанції з порушенням вимог процесуального права, спростовуються наведеними вище обставинами.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. - 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішеннях попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що господарські суди з дотриманням вимог ст.ст. 4-3, 4-7, 43, 99, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін та дійшли обґрунтованих висновків, а доводи касаційної скарги щодо порушень господарськими судами попередніх інстанцій вказаних норм матеріального та процесуального права спростовуються наведеним вище.