Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Іванової Л.Б.,

Козир Т.П.

за участю

ОСОБА_2

та представників:

позивача - ОСОБА_3,

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2017

та на ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 06.06.2017

у справі № 912/1024/17

за позовом ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валентина-Сервіс"

про стягнення вартості частки в майні та коштів

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Кіровоградської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валентина-Сервіс" про стягнення з відповідача ринкової вартості частки позивача в майні товариства, яка складає 36% від загальної ринкової вартості майна та коштів товариства.

Одночасно, при зверненні з позовом, позивачем подано заяву про забезпечення позову відповідно до ст.ст. 66, 67 ГПК України, в якій останній просив суд накласти арешт на нерухоме майно ТОВ "Валентина-Сервіс", а саме: на будівлю адміністративного-виробничого комплексу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і складається із будівлі дилерського центру, будівель виробничих і ремонтних майстерень та будівлі складу, інші будівлі.

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 06.06.2017 (суддя Шевчук О.Б.), залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 (колегія суддів у складі: суддя Чередко А.Є. - головуючий, судді Коваль Л.А., Пархоменко Н.В.), в задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями позивач оскаржив їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2017, ухвалу господарського суду першої інстанції від 06.06.2017 та прийняти нове рішення, яким задовольнити клопотання позивача про забезпечення позову в повному обсязі. За ствердженням касатора господарські суди попередніх інстанцій не звернули уваги на ту обставину, що поданий позов є позовом про превентивний захист права власності і обґрунтований ч. 2 ст. 386 ЦК України, згідно якої власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, тобто відповідачем, може звернутися з вимогою до суду про вчинення ТОВ "Валентина-Сервіс" певних дій для запобігання такому порушенню. При цьому, позивач зазначив про те, що аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України в постанові від 19.11.2014 № 6-180цс14. На думку позивача, оскільки після його виходу зі складу учасників товариства відповідач кредитується з невідомих джерел, це свідчить про намір відповідача обтяжити майно навмисними боргами, а тому у господарського суду не було підстав для відмови у задоволення заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 та ухвалу господарського суду першої інстанції від 06.06.2017 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Відповідач зазначає про те, що позивачем не подано доказів, які б підтверджували наявність підстав для забезпечення позову.

Заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши повноту встановлення обставин у справі та правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого:

За змістом ст. 66 ГПК України забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів позивача. Таке забезпечення полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень у справі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмету спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

У даному випадку зокрема, господарським судам необхідно встановити чи направлені заходи до забезпечення позову на фактичне забезпечення виконання судового рішення в разі задоволення позову, а також зважити одночасно як на імовірність утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів так і на недопущення порушення у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Господарські суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). У той же час саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем дій, що можуть ускладнити виконання судового рішення у разі задоволення позову, без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, позивачем, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, доказів, які свідчать про вчинення відповідачем дій, спрямованих на обтяження належного товариству майна, оскільки такі міркування ґрунтуються на припущеннях самого позивача.

Крім того, вирішуючи питання вжиття заходів до забезпечення позову, господарський суд повинен оцінити адекватність такого заходу вимогам, на забезпечення яких він вживається, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник та майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Господарські суди попередніх інстанцій у даному випадку правомірно дійшли висновку про невідповідність позовним вимогам такого заходу до забезпечення позову як накладення арешту на будівлю адміністративного-виробничого комплексу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з огляду на те, що такий захід не направлений на забезпечення виконання рішення суду у даній справі у випадку задоволення позову.

Водночас, Вищий господарський суд України вважає помилковими посилання господарських судів на те, що позивач не довів наявності порушення його прав з боку відповідача, що є підставою для відмови в позові, оскільки такі твердження є фактично вирішенням спору по суті, що є неприпустимим на стадії розгляду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, з огляду на принцип рівності сторін перед законом і судом встановлений ст. - 4-2 ГПК України.

Проте, наведена обставина не вплинула на правильність прийнятих господарськими судами судових рішень в цілому.

Крім того, Вищий господарський суд України відхиляє доводи касатора, що поданий позов є позовом про превентивний захист права власності, який обґрунтований в тому числі ч. 2 ст. 386 ЦК України, з огляду на те, що в даному випадку з огляду на предмет та підстави викладені у позовній заяві, спір виник з корпоративних відносин між юридичною особою та її учасником, який вибув, і пов'язаний з правами та обов'язками учасника такої особи, що прямо передбачено п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України.

Також, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зауважити на тому, що оскарженими рішеннями розглянуто не спір по суті, а заяву позивача про застосування заходів до забезпечення позову. У зв'язку з чим, господарські суди під час її розгляду виходили саме з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи до забезпечення позову, зокрема з вимог ст.ст. 66- 67 ГПК України.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України вважає правомірним висновок господарських судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів заявника, які б могли свідчити, що невжиття заходів до забезпечення позову може призвести до утруднення чи неможливості виконання рішення суду у даному спорі.

За таких обставин правові підстави для скасування або зміни оскарженої постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 та ухвали господарського суду Кіровоградської області від 06.06.2017 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову відсутні.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11, - 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 та ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 06.06.2017 у справі № 912/1024/17 залишити без змін.