Звертаючись з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував його тим, що 03.10.2013 загальні збори ТОВ "Білгород-Дністровська Паляниця" вирішили встановити обов'язкове погодження умов третейських угод (третейських застережень) із загальними зборами та заборонили директору товариства укладати третейські угоди (третейські застереження) без попереднього погодження на такі дії з загальними зборами. Оскільки договір застави, який містить третейське застереження, підписано ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності від 13.05.2014, посвідченої приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу за реєстровим № 763, без погодження з загальними зборами товариства, третейська угода має бути визнана недійсною у судовому порядку на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України у зв'язку із відсутністю у особи, яка її уклала зі сторони позивача, повноважень на такі дії.

Відповідач проти позову заперечував посилаючись на те, що третейське застереження відповідає вимогам чинного законодавства України, загальними зборами товариства було погоджено укладення третейської угоди, а тому відсутні підстави для визнання її недійсною.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.03.2017 (суддя Курдельчук І.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 (колегія суддів у складі: суддя Андрієнко В.В. - головуючий, судді Буравльов С.І., Власов Ю.Л.), у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи такі рішення, господарські суди виходили з того, що оспорювана третейська угода була укладена за наявності відповідного погодження загальними зборами учасників товариства, а тому підстави для визнання її недійсною відсутні.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 21.03.2017, постанову апеляційного суду від 11.05.2017 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування касаційної скарги позивач стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 32- 36, 43 ГПК України, ст. 12 Закону України "Про третейські суди", ст.ст. 203, 207, 215, 237, 238, 244 ЦК України, ст.ст. 19, 55, 64 Конституції України. Так, касатор зазначив, що господарські суди не звернули уваги на факт перевищення повноважень директора в момент укладення оспорюваного правочину, оскільки не надали оцінки протоколу загальних зборів від 03.10.2013.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Білгород-Дністровська Паляниця" від 06.06.2014 № 10/06/14, загальні збори погодили проекти договорів іпотеки, застави, поруки, які є додатками до цього протоколу (додатки №№ 1-3) та надали директору товариства ОСОБА_5 (або іншої уповноваженої за дорученням особи) повноваження на підписання договорів іпотеки, застави, поруки та інших документів, пов'язаних з підписанням вказаних договорів;

- 11.06.2014 ТОВ "Білгород-Дністровська Паляниця" (заставодавець) та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (заставодержатель, нове найменування ПАТ "Сбербанк") укладено договір застави б/н в забезпечення виконання зобов'язань, які випливають з договору про відкриття кредитної лінії № 17-В/10, укладеного ПАТ "Одеський коровай" і заставодержателем та договору про відкриття кредитної лінії № 18-В/10, укладеного ПАТ "Одеський коровай" і заставодержателем, з усіма змінами та доповненнями, укладеними протягом строку його дії;

- від імені ТОВ "Білгород-Дністровська Паляниця" договір застави був підписаний представником ОСОБА_4 на підставі довіреності від 13.05.2014 № 763, яку видано ТОВ "Білгород-Дністровська Паляниця" в особі директора ОСОБА_5, в тому числі ОСОБА_4 надано повноваження і на підписання договорів застави;

- договір застави набуває чинності з моменту його укладення в письмовій формі і діє до моменту повного виконання усіх зобов'язань за кредитними договорами (п. 9.1 договору застави);

- відповідно до п. 9.5 договору застави усі спори, розбіжності або вимоги, що виникають з цього договору чи у зв'язку з ним, в тому числі, що стосуються його укладення, виконання, зміни, порушення, розірвання, визнання недійсним повністю або частково, або визнання неукладеним, а також з будь-яких інших питань, що стосуються Договору застави, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України", місцезнаходження якого: 03142, м. Київ, вул. Заболотного, буд. 150, корпус А, офіс 25 (свідоцтво від 15.03.2013 про реєстрацію постійного діючого третейського суду, видане Держаною реєстраційною службою України), згідно з регламентом зазначеного третейського суду, який є невід'ємною частиною даної третейської угоди та знаходиться у відкритому доступі на сайті суду http://arbitrate.com.ua/; спір розглядається одноособово суддею, призначеним головою Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" з списку суддів, що знаходиться у відкритому доступі на сайті вказаного суду http://arbitrate.com.ua/; при цьому, сторони договору застави підтверджують, що вони ознайомлені з регламентом Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України", добре розуміють положення цього регламенту; сторони домовились, що рішення постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" є остаточними і обов'язковими з дати його винесення; умови договору застави, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди; місце і дата укладення третейської угоди відповідають місцю і даті укладення цього договору.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог виходячи з такого:

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи у правовідносини з третіми особами. Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ст. 97 ЦК України). Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Частиною 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 145 ЦК України, ч. 1 ст. 58 Закону України "Про господарські товариства" загальні збори учасників товариства є вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю.

Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства. Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

Враховуючи зазначені вимоги закону та встановлені господарськими судами обставини справи, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо наявності у директора позивача обсягу повноважень, необхідного для укладення договору застави від 11.06.2014, у п. 9.5. якого міститься третейське застереження.

Ствердження позивача у справі про те, що господарськими судами не надано оцінки протоколу загальних зборів ТОВ "Білгород-Дністровська Паляниця" від 03.10.2013, яким встановлено обов'язкове погодження умов третейських угод (третейських застережень) із загальними зборами та заборонено директору товариства укладати третейські угоди (третейські застереження) без попереднього погодження на такі дії із загальними зборами, відхиляються Вищим господарським судом України з огляду на наступне:

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Білгород-Дністровська Паляниця" від 06.06.2014 № 10/06/14, тобто загальних зборів, які були скликані пізніше ніж збори 03.10.2013, загальні збори погодили проекти договорів іпотеки, застави, поруки, які є додатками до цього протоколу (додатки №№ 1-3) та надали директору товариства ОСОБА_5 (або іншої уповноваженої за дорученням особи) повноваження на підписання договорів іпотеки, застави, поруки та інших документів, пов'язаних з підписанням вказаних договорів. При цьому, відповідно до проекту договору застави, який є додатком до протоколу загальних зборів від 06.06.2014, у п. 9.5 міститься відповідне третейське застереження, яке є ідентичним п. 9.5 укладеного сторонами договору застави від 11.06.2014.

Отже, є обґрунтованим висновок господарських судів попередніх інстанцій про те, що оспорюваний договір застави від 11.06.2014 б/н було підписано уповноваженою на те особою, яка на момент укладення спірного правочину, у відповідності до ч. 2 ст. 203 ЦК України, мала необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Щодо доводів позивача про невідповідність третейського застереження вимогам ст. 12 Закону України "Про третейські суди", то у даному випадку Вищий господарський суд України вважає за необхідне зауважити на такому:

Згідно з ст. 2 Закону України "Про третейські суди" третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

У відповідності до ч. 1 ст. 5 Закону юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Частинами першою, четвертою-сьомою статті 12 Закону визначено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Отже, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що третейське застереження, викладене у п. 9.5 договору застави відповідає вимогам ст. 12 Закону України "Про третейські суди".

Крім того, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Водночас, гарантуючи судовий захист з боку держави, норми Конституції України (254к/96-ВР) визнають право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів реалізації вказаного права є звернення до третейського суду, який не віднесено до судів загальної юрисдикції, але який за приписами Закону України "Про третейські суди" (1701-15) є недержавним незалежним органом захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері цивільних і господарських відносин. При цьому, здійснюючи передбачену ст. 3 Закону України "Про третейські суди" функцію захисту, третейські суди розглядають спір сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 ст. 55 Конституції України.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного .ч 5 ст. 55 Конституції України (п. 4.5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі про завдання третейського суду від 10.01.2008 № 1-рп/2008 (v001p710-08) ).

В ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус судів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Крім того, п. 4.2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 (v0018600-11) роз'яснено, що господарському суду слід мати на увазі, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Отже, з урахуванням наведеного, право на звернення до суду за захистом своїх прав передбачене Конституцією України (254к/96-ВР) не може бути заперечене, а розгляд спору в третейському суді є правом сторін та реалізується шляхом взаємного погодження вказаного питання між сторонами.

Враховуючи викладене, позивачем не доведено наявності наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, з огляду на що суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у позові.

Відповідно до ст. - 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, Вищий господарський суд України вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки досліджених судами доказів, а згідно ч. 2 ст. - 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, Вищий господарський суд України вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами, на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.