Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумифітофармація" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 171287,08 грн. збитків та понесених витрат. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 1 від 11.02.2016 про надання транспортно-експедиторських послуг при перевезенні вантажів в міжнародному автомобільному сполученні в частині взятих на себе зобов'язань щодо збереження товару (його цілісності та схоронності), внаслідок чого позивачу заподіяно збитки у вигляді 145739,64 грн вартості пошкодженого товару, 199,60 грн. відсотків на компенсацію у зв'язку із частковим пошкодженням вантажу та 25347,84 грн. витрат за послуги компанії SGS з фіксації факту пошкодження вантажу.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, посилаючись на приписи статей 614, 917 Цивільного кодексу України, статей 17, 23, 30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів; зазначав, що відповідальність за неналежне упакування вантажу лежить саме на відправникові; письмової заяви одержувача про пошкодження товару перевізнику у 7-денний термін не направлено; позивач не обґрунтував ринкову ціна пошкодженого товару.

17.05.2016 фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумифітофармація" про стягнення 88443,60 грн. заборгованості за надані послуги перевезення вантажу та 2339,17 грн. пені за прострочення оплати послуг. Зустрічний позов мотивовано порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Сумифітофармація" умов договору № 1 від 11.02.2016 про надання транспортно-експедиторських послуг при перевезенні вантажів в міжнародному автомобільному сполученні в частині взятих на себе зобов'язань стосовно оплати вартості наданих послуг за договором.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 08.08.2016 (судді: Твардовський А.А. - головуючий, Мельник П.А., Яремчук Ю.О.) первісний позов задоволено; стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумифітофармація" 145739,64 грн. вартості пошкодженого товару, 199,60 грн. відсотків на компенсацію у зв'язку із частковим пошкодженням вантажу, 25347,84 грн. витрат за послуги компанії SGS при проведенні фіксації факту пошкодження вантажу та 2659,30 грн. витрат зі сплати судового збору. Зустрічний позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумифітофармація" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 75177,66 грн. заборгованості, 1988,29 грн. пені та 1171,30 грн. витрат зі сплати судового збору. Відмовлено в задоволені зустрічного позову в частині стягнення 13266,54 грн. заборгованості та 350,88 грн. пені.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 (судді: Філіпов Т.Л. - головуючий, Василишин А.Р., Дужич С.П.) рішення місцевого господарського суду скасовано в частині стягнення за первісним позовом 25347,84 грн. витрат за послуги компанії SGS при проведенні фіксації факту пошкодження вантажу; прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено у стягненні 25347,84 грн. витрат за послуги компанії SGS при проведенні фіксації факту пошкодження вантажу. Резолютивну частину рішення викладено в такій редакції: "Первісний позов задовольнити частково. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумифітофармація" 145739,64 грн. вартість пошкодженого товару, 199,60 грн. відсотків компенсації у зв'язку із частковим пошкодженням вантажу та 2 265,76 грн. витрат зі сплати судового збору. В частині стягнення 25347,84 грн. витрат за послуги компанії SGS при проведенні фіксації факту пошкодження вантажу відмовити." В іншій частині рішення Господарського суду Вінницької області залишено без змін. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумифітофармація" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 432,89 грн. витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову у справі в частині задоволення первісного позову та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити повністю, зустрічний позов задовольнити у повному обсязі. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неврахування та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме статей 22, 614, 615, 623, 917 Цивільного кодексу України, статей 17, 23, 30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, пункту 5.3 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (2658-14) , статей 4, 326, 338 Митного кодексу України. Скаржник звертає увагу, що відправник не забезпечив належне упакування товару з урахуванням обраного типу транспортного засобу, не заперечував проти обраного типу транспортного засобу, а перевізник, вживаючи всі необхідні заходи для виконання взятих на себе зобов'язань, при всій обачності не міг забезпечити захист товару від впливу зовнішніх факторів; в порушення статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази фіксування факту пошкодження вантажу, докази надіслання заяв про пошкодження вантажу перевізнику в 7-денний строк з дня отримання вантажу, що суди не взяли до уваги, а відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної вантаж прийнято одержувачем без будь-яких застережень. Також заявник зазначав, що суди не дослідили наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, протиправність поведінки та вину перевізника не встановили; збитки стягнуто з розрахунку контрактної вартості товару, а не за поточними ринковими цінами. Крім того, скаржник вказав, що суди необґрунтовано відмовили у задоволенні зустрічного позову в частині стягнення повної вартості оплати перевізнику, не врахувавши положень укладеного сторонами договору.

Представник скаржника в судових засіданнях вимоги касаційної скарги підтримав.

Відзив на касаційну скаргу не надано, однак в судових засіданнях представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумифітофармація" а первісним позовом проти задоволення касаційної скарги заперечував, просив постанову у справі залишити без змін як законну та обґрунтовану.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судових засіданнях, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій, 11.02.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумифітофармація" (замовник) та фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (виконавець) уклали договір № 1 про надання транспортно-експедиторських послуг при перевезенні вантажів в міжнародному автомобільному сполученні (договір), предметом якого є порядок взаємовідносин, які виникли між замовником та виконавцем при плануванні, здійсненні і оплаті транспортно-експедиційних послуг при перевезенні вантажів в міжнародному автомобільному сполученні, а також додаткових послуг по страхуванню, складування вантажів.

Відповідно до пункту 2.3 договору підтвердженням факту надання послуг являється оригінал товарно-транспортної накладної встановленого зразку (СМR) з відміткою вантажовідправника, перевізника (експедитора), одержувача вантажу.

Виконавець зобов'язаний здійснювати перевезення по заявкам замовника в суворій відповідності з виданими підтвердженням прийняття замовлення до виконання. Виконавець зобов'язаний подавати під завантаження необхідний тип рухомого складу в технічно справному стані, забезпечений усіма необхідними для виконання перевезення документами, випадок відсутності необхідних документів прирівнюється до неподачі рухомого складу під завантаження. Виконавець зобов'язаний доставити ввірений замовником вантаж в зазначений пункт призначення і здати його уповноваженій особі в цілості й схоронності, згідно товарно-транспортної накладної та переданим на місці навантаження і митного оформлення документами. Виконавець зобов'язаний негайно інформувати замовника про всі проблеми, що виникають в процесі завантаження, транспортування, розвантаження вантажу і проходження митних формальностей (пункти 4.1.1.- 4.1.4. договору).

Відповідно до пункту 4.2.4. замовник зобов'язаний забезпечувати упаковку і кріплення вантажу по нормам, які гарантують збереження вантажу під час транспортування. Замовник несе відповідальність перед виконавцем за шкоду, спричинену представниками, обладнанню або транспортним засобам останнього при вантажно - розвантажувальних операціях, а також за пошкодження транспортного засобу, викликані дефектами упаковки вантажу чи не правильним або недостатнім кріпленням вантажу (пункт 4.2.5 договору).

Згідно з пунктом 5.2. договору підставою для оплати фрахту замовником являється рахунок виконавця та акт виконаних робіт, відправлений факсимільним зв'язком, з послідуючою досилкою оригіналів по пошті протягом 2-ох місяців. Пунктом 5.3. договору встановлено, що оплата повинна бути здійснена в 10-денний строк, при умові отримання замовником документів по факсимільному зв'язку документів, вказаних у пункті 5.2. договору. Відповідно до пункту 5.6. договору замовник зобов'язаний оплатити перевізнику всі суми у визначений термін без вирахування будь-яких претензій чи заліків, якщо сторонами додатково не погоджено інше. Пунктом 5.7 договору сторони погодили, що у випадку пред'явлення претензії до виконавця за неналежне виконання своїх зобов'язань згідно з параграфом 6 цього договору, їх сума може утримуватись замовником під час оплати визначеного перевезення тільки у випадку письмової згоди на це виконавця. Відповідальність сторін за договором погоджена сторонами пунктом 4 вказаного договору.

Суди встановили, що замовник на виконання умов договору 11.02.2016 подав виконавцю заявку № 1 на здійснення конкретного перевезення товару - кора крушини в кількості 15,5 тон за маршрутом Суми (Україна) - м. Жерона (Іспанія) на адресу компанії Amoros Nature S.L. (17450 Hostairic-Girona-Spain). Заявка являється невід'ємним додатком до вище зазначеного договору; обов'язковою умовою заявки є те, що кузов машини повинен бути сухим протягом усього часу перевезення;

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 прийняв заявку до виконання, про що свідчить підпис виконавця, скріплений його печаткою; на виконання заявки виконавець перевезення 15.02.2016 для завантаження подав вантажний автомобіль марки "Рено", державний номер НОМЕР_1 з причепом № НОМЕР_2 під управлінням водія ОСОБА_13.

Для перевірки придатності до перевезення поданого виконавцем автомобіля комісія в складі водія та представників замовника здійснила його огляд, про що склала акт від 15.02.2016, відповідно до змісту якого борта і підлога в причепі та автомобілі в деяких місцях мали сліди намокання (внаслідок перевезення води, згідно з поясненнями водія); пошкодження цілісності тенту візуально виявлено не було.

Крім того, водій ОСОБА_13 надав замовнику розписку від 15.02.2016 про відсутність будь-яких зауважень щодо кількості товару, цілісності упаковки, розміщення вантажу, його кріплення. У розписці перевізника (в особі водія) було попереджено про відповідальність за збереження вантажу та про обов'язок вимагати у вантажоотримувача здійснення належного прийняття вантажу, а в разі його пошкодження або недостачі, чи інших обставин, які можуть привести до спорів - належної фіксації таких фактів з обов'язковим залученням незалежних повноважних організацій (торгово-промислової палати або інших).

Відправник вантажу здійснив страхування ризиків, що виникають при перевезенні лікарсько-рослинної сировини, спецій та прянощів водним, автомобільним та залізничним транспортом відповідно до укладеного з ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" Генерального договору страхування вантажів № 40-1411-00085 від 25.08.2015.

Суди також з'ясували, що 29.02.2016 при прийнятті товару в місці призначення виявлено намокання частини товару, про що складено письмовий документ - звіт про вхідний вантаж, датований 29.02.2016. В документі вантажоодержувач Amoros Nature S.L. підтверджує отримання 620 тюків кори крушини, вагою нетто 15500 кг. При цьому згідно з приміткою вантажоодержувача 94 (2350 кг нетто) з 620 отриманих тюків були намоклі та не можуть бути використанні компанією Amoros Nature S.L. Факт пошкодження товару підтверджено фотознімками, зробленими в момент прийняття товару 29.02.2016 в присутності представника виконавця - водія ОСОБА_14, на яких зафіксовано сліди намокання вантажу та розриву деяких тюків з товаром.

Ці обставини підтверджуються також сертифікатом № 16032104Е4 від 17.03.2016 візуального огляду вантажу на складі вантажоодержувача, складеним представництвом компанії SGS Espanola de Control, S.A., з якого вбачається, що 94 мішки кори крушини мають явні ознаки намокання.

23.03.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумифітофармація" звернулось до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з претензією про відшкодування збитків, розрахованих відповідно до контрактної та страхової вартості пошкодженого товару у сумі 145739,64 грн.

Задовольняючи первісний позов, місцевий господарський суд дійшов висновку, що виконавець, прийнявши товар в пункті завантаження без будь-яких зауважень у товарно-транспортних документах, несе повну матеріальну відповідальність за його пошкодження; належними та допустимими доказами доведено неналежне виконання умов договору, протиправність поведінки виконавця, чим заподіяно замовнику матеріальні втрати у вигляді вартості пошкодженого товару за контрактом.

Переглядаючи справи за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду щодо покладення вини за псування товару на перевізника та вказав, що пошкодження (намокання) вантажу сталось під час його перевезення; відмова одержувача від прийняття та послідуюча відмова від оплати частини вантажу, а також подалі дії, спрямовані на проведення незалежної інспекції пошкодженого вантажу, підтверджують сам факт його пошкодження; звіт про вхідний вантаж від 29.02.2016 є належним доказом на підтвердження вказаних обставин, а перевізник не довів, що пошкодження сталося не з його вини. Водночас, суд дійшов висновку про витрати замовника за послуги СЖС Еспаньола де контрол у розмірі 25347,84 грн. за проведення фіксації факту пошкодження вантажу, не є такими, що пов'язані з відновленням порушеного права, а носять додатковий характер, та не є доказом, на підставі якого можна встановити факт пошкодження майна при перевезенні; проведення незалежної інспекції та підтвердження факту пошкодження вантажу сертифікатом, який складено за результатами цієї інспекції, не передбачено положеннями Конвенції та договору міжнародного автомобільного перевезення, який укладено сторонами.

Колегія суддів відзначає, що за змістом частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до статті 623 цього Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з частиною другою статті 306, частиною першою статті 307 Господарського кодексу України суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 308 цього Кодексу визначено, що вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

За частиною першою статті 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Враховуючи, що спір між сторонами виник щодо правовідносин, пов'язаних з виконанням договору міжнародного перевезення вантажів, до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (995_234) , вчиненої 19 травня 1956 р. в м.Женеві, яка за приписами статей 9 Конституції України та 19 Закону України "Про міжнародні договори України" (1906-15) , є частиною національного законодавства і застосовується у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Частиною першою статті 1 Конвенції встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.

Згідно з частиною першою статті 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки, а згідно з частиною другою цієї ж статті Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його пошкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи в наслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути. Тягар доказування того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику (частина перша статті 18 Конвенції), втім за оцінкою судів попередніх інстанцій відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б вказували на підстави для звільнення його від відповідальності за пошкодження вантажу.

Надавши оцінку доводам перевізника про те, що пошкодження вантажу сталося у зв'язку з неналежним упакуванням вантажу відправником-замовником, суди попередніх інстанцій мотивовано відхилили їх, як такі, що спростовуються матеріалами справи та власними діями перевізника, який прийняв вантаж для перевезення без зауважень, що вбачається зі змісту міжнародної товарно-транспортної накладної СМR, а також розписки водія ОСОБА_13; не заповнення перевізником розділу 18 товарно-транспортної накладної СМR "зауваження та застереження перевізника" також підтверджує той факт, що товар перевізник прийняв у належному стані. При цьому суди обґрунтовано посилались на приписи частини другої статті 9 Конвенції, відповідно до якої якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані з моменту прийняття вантажу перевізником і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.

Отже, суди вірно вказали, що відповідач, прийнявши товар в пункті завантаження без будь - яких зауважень в товарно-транспортних документах, в тому числі без зазначення недоліків, пов'язаних з порушенням умов завантаження продукції, несе повну матеріальну відповідальність за псування вантажу під час його транспортування.

За статтею 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із статтею 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відтак, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Відповідно до статті 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення. Вартість вантажу визначається на підставі біржового котирування чи, за відсутності такого, на підставі поточної ринкової ціни, чи, за відсутності біржового котирування або поточної ринкової ціни, на підставі звичайної вартості товару такого ж роду і якості. Розмір відшкодування не може, однак, перевищувати 25 франків за кілограм відсутньої ваги брутто. "Франк" означає золотий франк вагою 10/31 грама проби 0,900. Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов'язані з перевезенням вантажу, цілком у випадку втрати всього вантажу й у пропорції, що відповідає розміру збитку, при частковій втраті; інший збиток відшкодуванню не підлягає.

За змістом статті 25 Конвенції у випадку пошкодження вантажу перевізник сплачує суму, що відповідає знеціненню вантажу, яке обчислюється з вартості вантажу, яка встановлена відповідно до пунктів 1, 2 і 4 статті 23, що також узгоджується з приписами статті 924 Цивільного кодексу України, відповідно до якої перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди; за приписами частини третьої статті 314 Господарського кодексу України відповідальність перевізника у разі пошкодження вантажу визначається у розмірі суми, на яку зменшилась його вартість.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості розміру заявлених до стягнення збитків.

Крім того, для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

Суди попередніх інстанцій встановили, в чому полягає протиправність поведінки перевізника (незабезпечення цілісності та схоронності вантажу), наявність майнових втрат позивача, причинно-наслідковий зв'язок між цими втратами та протиправною поведінкою перевізника, відсутність вини останнього не доведено, чим спростовуються доводи касаційної скарги щодо не встановлення судами попередніх інстанцій наявності складу цивільного правопорушення.

Також, заперечуючи проти первісного позову, відповідач зазначав про відсутність належних доказів фіксування факту пошкодження вантажу, доказів надіслання заяв про пошкодження вантажу перевізнику в 7-денний строк з дня отримання вантажу, яка передбачена частиною першою статті 30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, аналогічні доводи містить і касаційна скарга.

Статтею 30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що якщо одержувач приймає вантаж без належної перевірки його стану разом з перевізником або не робить заяви перевізнику, яка вказує на загальний характер втрат або пошкоджень, щонайпізніше в момент прийняття вантажу у випадку, коли втрата або пошкодження є очевидними, і не пізніше семи днів від дня отримання вантажу, виключаючи недільні та святкові дні, у випадку, коли втрата або пошкодження не є очевидними, то факт отримання ним вантажу є первинним доказом того, що він отримав вантаж у такому стані, який описано у вантажній накладній. У випадку втрати або пошкодження, які не є очевидними, відповідна заява повинна бути зроблена у письмовій формі.

Відповідно суди вказали, що у Конвенції (995_234) вказано про заявлення перевізнику на місці тримання товару під час очевидного пошкодження, що і мало місце у даному випадку; а, відтак, суди взяли до уваги фото-фіксацію в присутності представника виконавця - водія ОСОБА_14, на котрій видно автомобіль з пошкодженим товаром, звіт про вхідний вантаж та сертифікат № 16032104Е4 візуального огляду зафіксованого представництвом компанії SGS Espanola de Control, S.A.; надіслання письмової заяви перевізнику не пізніше семи днів від дня отримання вантажу передбачена частиною першою статті 30 Конвенції у випадку, коли пошкодження вантажу було не очевидним.

Враховуючи викладене, а також те, що постанова суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні первісного позову щодо стягнення витрат за послуги СЖС Еспаньола де контрол у розмірі 25347,84 грн. фактично не оскаржується, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності підстав для скасування постанови, прийнятої за наслідками розгляду первісного позову.

Задовольняючи зустрічний позов не у повному обсязі, а частково, господарські суди послалися на приписи частини першої статті 615 Цивільного кодексу України, як такі, що надають замовнику право відмовитись від оплати послуг у частині їх неналежного виконання, а відтак а тому вимоги виконавця підлягають задоволенню в сумі 75177,06 грн. пропорційно до кількості доставленого не замоклого вантажу. Крім того, встановивши, що розмір пені, погоджений сторонами в пункті 6.10. договору, перевищує граничний розмір, встановлений Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , а також врахувавши суму заборгованості, яка встановлена судом, місцевий господарський суд визначив її в розмірі 1988,29 грн.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення зустрічних позовних вимог, апеляційний господарський суд зазначав про те, що, враховуючи встановлений факт неналежного виконання перевізником своїх зобов'язань, розмір заборгованості за договором перевезення судом обґрунтовано визначено пропорційно кількості доставленого непошкодженого вантажу.

Судова колегія зазначає, що відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вже зазначалось, сторонами у даній справі було укладено договір № 1 про надання транспортно-експедиторських послуг при перевезенні вантажів в міжнародному автомобільному сполученні; правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України (436-15) , главою 64 Цивільного кодексу України (435-15) , Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненою 19.05.56 в м. Женеві (Швейцарія), до якої Україна приєдналась Законом від 01.08.2006.

За приписами статті 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом; реалізація права на односторонню відмову, передбачену договором або законом, спричиняє припинення зобов'язання, зміст якого складають права кредитора, що відмовляється від зобов'язання, та обов'язки боржника.

Отже, зміст цієї статті надає право стороні на односторонню відмову від зобов'язання, у тому числі внаслідок порушення однією із сторін його умов, лише у разі, якщо це встановлено договором або законом.

Однак суди попередніх інстанцій, посилаючись на приписи статті 615 Цивільного кодексу України, не навели ані умов договору, ані положень законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та які б надавали вантажовідправнику (замовнику) право на односторонню відмову від договору перевезення вантажу, а також не врахували положення договору про надання транспортно-експедиторських послуг щодо порядку здійснення розрахунків (пункти 5.6, 5.7 договору) та наслідки порушення зобов'язання сторін (розділ 6 договору), відтак висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні зустрічного позову в частині стягнення 13266,54 грн. заборгованості та 350,88 грн. пені є передчасними, та такими, що не ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини другої статті - 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності, не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази та акти законодавства, що регулюють спірні правовідносини, у зв'язку з чим їх висновки за наслідками вирішення спору у відповідній частині не є законними та обґрунтованими.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні зустрічного позову в частині стягнення 13266,54 грн. заборгованості та 350,88 грн. пені з передачею справи в цій частині для нового розгляду до господарського суду першої інстанції.