Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія України" звернулось до Господарського суду Черкаської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпостач - Черкаси" про стягнення заборгованості за договором купівлі - продажу природного газу № 05/12 ППГ від 06.12.2016 та укладених додаткових угод до нього № 1- № 4, поставленого у січні 2017 року, яка, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, прийнятої судом до розгляду, становить 3563623,4 грн, а також про стягнення 261127,49 грн пені, 23984,16 грн інфляційних втрат та 29047,58 грн трьох відсотків річних за прострочення сплати основного боргу.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06.06.2017 у справі № 925/400/17 (суддя Пащенко А.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2017 (головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді - Баранець О.М., Пашкіна С.А.) позов задоволено, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпостач - Черкаси на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" 3563623,40 грн основного боргу, 23984,16 грн інфляційних нарахувань, 29047,58 грн 3% річних, 261127,49 грн пені, 58166,74 грн витрат на сплату судового збору. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Енергія України" із Державного бюджету України 4905,00 грн судового збору, сплаченого по платіжному дорученню № 379 від 04.04.2017.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газпостач - Черкаси" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема статей - 4-2, - 4-3, 32, 43, 83 Господарського процесуального кодексу України, 551 Цивільного кодексу України (435-15) , статті 233 Господарського кодексу України просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 06.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2017, справу направити на новий розгляд. Заявник касаційної скарги наголошує на тому, що поставлений у січні 2017 року газ не відповідає вимогам, визначеним у Кодексі газотранспортної систем, оскільки позивачем не було надано сертифікатів якості газу. Судами також безпідставно незастосовано норми матеріального права, якими суду надано право зменшити розмір заявленої до стягнення пені.

До Вищого господарського суду України надійшли заперечення ТОВ "Енергія України" (вхідний ВГС № 10740Д6/19523 від 31.10.2017, вхідний ВГС № 10740Д7/19544 від 31.10.2017), у яких позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з мотивів, у них викладених.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 06.12.2016 товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія України" (як продавець) та товариство з обмеженою відповідальністю "Газпостач - Черкаси" (як покупець) уклали договір купівлі - продажу природного газу № 05/12 ППГ (далі - Договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця природний газ, приведений до стандартних умов ((t) = 20С, тиск газу (Р) =760 мм ртутного стовпчика (101,325 кПа)), (далі - газ), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ в порядку та на умовах, визначених в Договорі (п. 1.1).

Згідно п. 3.3 Договору право власності на газ переходить від продавця до покупця в пункті передачі газу з дати підписання сторонами відповідного акту приймання - передачі газу та комерційного акту приймання - передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Відповідно до п. 4.1 Договору ціна на газ, який підлягає передачі, визначається сторонами у додаткових угодах до Договору.

Оплата за газ проводиться Покупцем грошовими коштами на банківський рахунок Продавця, зазначений у Розділі 11 цього Договору шляхом перерахування грошових коштів в порядку, визначеному Сторонами у Додаткових угодах до Договору ( п. 5.1 Договору).

Датою оплати Покупцем газу є дата зарахування грошових коштів на рахунок Продавця ( п. 5.3 Договору).

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що у разі несплати або несвоєчасної оплати за газ у строки, зазначені в пункті 5.1. Договору, Покупець, крім суми заборгованості, сплачує на користь Продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Ці ж сторони підписали Додаткові угоди від 06.12.2016 № 1, від 23.12.2016 № 2, від 04.01.2017 № 3, від 31.01.2017 № 4, яким визначили обсяги споживання природного газу, вартість газу, порядок та строки оплати за газ.

Як встановлено судами та не заперечується відповідачем, на виконання умов Договору та додаткових угод позивач передав, а відповідач прийняв 3475000 куб. м загальною вартістю 27386139,40 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання - передачі природного газу та скріпленими печатками сторін.

Натомість, відповідач за отриманий природний газ розрахувався лише частково, у сумі 23495516 грн із порушенням строків, вказаних в пункті 5.3 Договору.

Станом на 03.04.2017 (тобто на дату, по яку позивачем здійснено нарахування трьох процентів річних, інфляційних втрат та пені) за відповідачем рахувався борг за поставлений природний газ по Договору в січні 2017 року в сумі 3890623,40 грн. Після подання позову до суду відповідач перерахував позивачу кошти в сумі 327000,00 грн протягом квітня-травня 2017 року, у зв'язку з чим позивач зменшив суму позовних вимог на суму 327000,00 грн і таке зменшення позовних вимог прийняте судом до розгляду. Таким чином, предметом спору у справі, що переглядається є вимога про стягнення з відповідача 3563623,40 грн основного боргу, 261127,49 грн пені, 23984,16 грн інфляційних втрат, 29047,58 грн трьох відсотків річних за прострочення сплати основного боргу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, виходив з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічну норму містить частина 1 статті 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини щодо поставки ТОВ "Енергія України" газу у січні 2017 року за договором купівлі-продажу природного газу від 06.12.2016 № 05/12 ППГ та його отримання ТОВ "Газпостач - Черкаси", що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу за січень 2017 року, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками підприємств, а також відсутність доказів повної оплати поставленого природного газу, суди попередніх інстанцій, керуючись вказаними приписами законодавства визнали обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за згаданим договором у розмірі 3563623,40 грн, з чим погоджується колегія суддів касаційної інстанції.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи заявника касаційної скарги стосовно поставки позивачем йому газу неналежної якості.

Так, відповідно до частини 1 статті 268 Господарського кодексу України, якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначають у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Згідно з частиною 1 статті 675 Цивільного кодексу України, товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Як встановлено апеляційним судом, акти приймання передачі газу підписані сторонами без зауважень та заперечень.

За приписами статті 678 Цивільного кодексу України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Водночас, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, покупець не звертався до продавця із вимогами щодо поставки неякісного товару протягом розумного строку, або ж про відмову від договору у зв'язку з поставкою товару неналежної якості. Доказів виявлення недоліків (неякісного газу) відповідачем також не подано.

Натомість у касаційній скарзі відповідач посилається на частину 2 статті 688 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що якщо продавець знав або міг знати про те, що переданий покупцеві товар не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він не має права посилатися на те, що не одержав від покупця повідомлення про порушення умов договору, та на наслідки невиконання покупцем цього обов'язку, встановлені частиною першою цієї статті. На переконання скаржника, оскільки позивач не надав йому сертифікат якості поставленого газу, то такий газ апріорі є неякісним. Ненадання сертифікату, як зауважено відповідачем, свідчить про обізнаність позивача з тим, що поставлений газ є неякісним. Відтак, у силу вимог частини 2 статті 688 Цивільного кодексу України, саме позивач має доводити, що поставлений ним газ відповідає якісним характеристикам, визначеним у договорі.

Колегія суддів відхиляє наведені доводи відповідача як неспроможні. Так, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, позивач не є видобувачем газу, він лише здійснює його поставку споживачам. Умовами договору не передбачалось надання сертифікату якості кожного місяця, у якому відбувалась поставка, і оскільки, як наголошено позивачем під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, сертифікат якості газу, поставленого за договором перебуває у вільному доступі виробника газу, то, колегія суддів дійшла висновку, що ненадання такого сертифікату не може ототожнюватись з обізнаністю постачальника щодо поставки неякісного товару.

За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відтак відповідач, наголошуючи на тому, що позивач поставив йому неякісний газ, мав надати відповідні докази.

Поряд з цим, ні наведеними нормами матеріального права, ні умовами договору не встановлено право покупця взагалі не розраховуватись за поставлений йому товар у випадку поставки йому товару неналежної якості.

Задовольняючи вимоги позивача щодо стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат та пені, суди першої та апеляційної інстанцій керувались наступним.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 (v0014600-13) розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Встановивши правильність наданого ТОВ "Енергія України" розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про його відповідність обставинам справи та про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 23984,16 грн інфляційних втрат та 29047,58 грн трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

За приписами пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України обмежують граничний розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Умовами договору купівлі-продажу природного газу від 06.12.2016 № 05/12 ППГ, зокрема пунктом 6.2 договору передбачено, що у разі несплати або несвоєчасної оплати за газ у строки, зазначені в пункті 5.1. Договору, Покупець, крім суми заборгованості, сплачує на користь Продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що здійснене позивачем нарахування пені у розмірі 261127,49 грн відповідає умові пункту 6.2. Договору, а також вимогам чинного законодавства, відтак, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача і в цій частині.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи заявника касаційної скарги стосовно того, що судами безпідставно незастосовано статтю 551 Цивільного кодексу України, статтю 233 Господарського кодексу України та не зменшено розмір заявленої до стягнення пені з огляду на приписи статті 83 Господарського процесуального кодексу України, якими суду надано право, а не встановлено обов'язок зменшувати розмір пені. Таке право судом застосовується за наявності обставин, які водночас, мають підтверджуватись доказами у справі. Такі докази, як і мотивоване клопотання відповідача у справі - відсутні.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2017 у справі № 925/400/17 слід залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпостач - Черкаси" - без задоволення.