на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2015 по справі № 910/5931/15-г за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 5 932,96 грн.,-

У березні 2015 ТОВ "МАРКС.КАПІТАЛ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою в якій просило стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України 5 932,96 грн. страхового відшкодування, мотивуючи свої позовні вимоги неможливістю сплати зазначених коштів Приватним акціонерним товариством "Українська екологічна страхова компанія" в силу банкрутства останнього та положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) .

доповідач - суддя Ткаченко Н.Г.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2015 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача шкоду в розмірі 5 932,96 грн. та судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 апелційну скаргу відповідача було залишено без задоволення, а рішення місцевого господарського суду від 20.04.2015 - без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.08.2015 частково задоволено касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України. Судові рішення скасовано, а справу № 910/5931/15-г направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2015 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 рішення суду першої інстанції від 14.09.2015 залишено без змін.

В касаційній скарзі ТОВ "МАРКС.КАПІТАЛ" просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 по справі № 910/5931/15-г, посилаючись на те, що вони постановлені з порушенням норм процесуального права, прийнявши нове рішення про задоволення позову.

Представники сторін в судове засіданні не з'явились, про день та час розгляду справи повідомленні належним чином.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що між Закритим акціонерним товариством "Українська екологічна страхова компанія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Папірус Інвест" було укладений договір страхування, що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АА/0379759, згідно з п. 6 якого застраховано транспортний засіб - Opel Astra OTGF 69, номерний знак НОМЕР_1.

Даним полісом, зокрема, передбачено, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

22.06.2011 в місті Києві по вул. Кільцева дорога відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля Opel Astra OTGF 69 під керуванням ОСОБА_2, а також автомобіля KIA, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3

Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, що підтверджується довідками, виданими ОСОБА_3 та ОСОБА_2 інспектором ВОМДТП підпорядкованого УДАІ ГУ МВС України у місті Києві.

Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 21.07.2011 винним у вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу адміністративних правопорушень України, визнано ОСОБА_2 (водія автомобіля Opel Astra, державний номерний знак НОМЕР_1), при цьому останній, відповідно до наказу про прийняття на роботу № 14 від 09.03.2010, був працівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Папірус Інвест" і зазначений автомобіль Opel Astra був закріплений за ОСОБА_2, згідно наказу про закріплення відповідального за транспортним засобом № 1-ТЗ від 10.01.2011.

Під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 виконував свої трудові обов'язки, що підтверджується подорожнім листом службового легкового автомобіля серії НОМЕР_3.

У зв'язку із настанням страхового випадку Товариство з обмеженою відповідальністю "Папірус Інвест" звернулось до Приватного акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія" із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від страхувальника.

В подальшому, ОСОБА_3 відповідно, також звернулась до ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія" із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

Відповідно до страхового акту № 09-11/2306 від 28.09.2011 ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія" прийняло рішення визнати страховим випадком дорожньо-транспортну пригоду, що відбулась 22.06.2011 та виплатити ОСОБА_3 страхове відшкодування в розмірі 5 932,96 грн.

Проте, страхове відшкодування згідно вказаного вище страхового акту в розмірі 5 932,96 грн. виплачене ОСОБА_3 не було, про що 07.08.2012 складено довідку № 244.

15.10.2012 ОСОБА_3 та фізична особа-підприємець ОСОБА_4 уклали договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, за умовами якого цедент відступив цесіонарію, а цесіонарій прийняв і зобов'язався оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента, у зв'язку із фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля Opel Astra, державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, відповідальність якого застрахована згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 17.03.2011 року, номер полісу АА/0379759, в страховій компанії ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія".

Відповідно до п. 1.1 договору цесії, внаслідок укладення цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі права одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) страхового бюро України, в передбачених законом випадках.

Пунктом 1.2 договору цесії передбачена характеристика права вимоги, що передається цесіонарію цедентом за цим договором: загальна сума боргу (страхове відшкодування), право вимоги сплати якого передається цедентом, складає 5 932,00 грн.

Згідно з п. 1.3.2, 1.3.3 договору цесії, зобов'язаними особами (боржниками) є ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія" та Моторне (транспортне) страхове бюро України.

В подальшому, 15.10.2012, ФОП ОСОБА_4 та Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" уклали договір про надання фінансових послуг факторингу № 1/15-10/2012.

Відповідно до п. 1.1 договору факторингу, в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договору про відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування від 15.10.2012.

Згідно з п. 1.2 договору факторингу, в силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях які виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойки у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За приписами ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Згідно з ч. 2 ст. 350 Господарського кодексу України, загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України (435-15) , цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Статтею 1079 Цивільного кодексу України встановлено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України (4495-17) (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", фінансовими вважаються, зокрема, такі послуги: залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій та поручительств; переказ коштів; факторинг.

Відповідно до п. 3.2 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ", затвердженого протоколом загальних зборів учасників товариства № 1-15 від 03.02.2015 предметом діяльності товариства, створеного згідно з цим статутом є: факторинг; переказ коштів; надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів; залучення фінансових активів від юридичних осіб із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; надання гарантій та поручительств; надання позик; надання послуг фінансового лізингу.

Пунктом 3.3 статуту передбачено, що здійснення діяльності визначеної п. 3.2 цього статуту, становить виключну діяльність товариства та здійснюється за умови дотримання вимог законодавства про фінансові послуги.

Відповідно до ч. ст. 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно зі ст. 355 Господарського кодексу України, об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України (435-15) , цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Частиною 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про страхування", страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Згідно з ч. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Таким чином, суди встановивши, зокрема, що договір про надання фінансових послуг факторингу № 1/15-10/2012 15.10.2012 має належний суб'єктний склад, відповідає усіх вимогам, що ставляться до нього законодавством, враховуючи все наведене вище прийшли до правильного та обґрунтованого висновку про те, що позивач в даному випадку набув право вимоги страхового відшкодування від ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія" на заявлену суму.

Як вбачається із матеріалів справи і було встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 15.02.2013 у справі № 5011-46/12625-2012 за заявою підприємства із стовідсотковим іноземним капіталом "ААЗ Трейдінг Ко" до ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія" про банкрутство, серед іншого, позивача визнано кредитором страхової компанії із вимогами на суму 1 644 182,94 грн., що виникли, в тому числі, і на підставі договору про надання фінансових послуг факторингу № 1/15-10/2012 від 15.10.2012.

Постановою Господарського суду міста Києва від 11.11.2013 по справі № 5011-46/12625-2012 ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Згідно з ч. 20.3 ст. 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 39.1 ст. 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Пунктом "ґ" ч. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Оскільки ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія" зобов'язання з виплати страхового відшкодування в розмірі 5 932,96 грн. на користь жодного із кредиторів не виконало, позивач звернувся до суду та просив, на підставі пункту "ґ" ч. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а також п. 1.4.2 договору факторингу, стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України грошові кошти в розмірі 5 932,96 грн.

У постанові від 11.08.2015, якою скасовано рішення місцевого господарського суду від 20.04.2015 та постанову апеляційного господарського суду від 03.06.2015 (про задоволення позову), Вищий господарський суд України, направляючи справу на новий розгляд, серед іншого, зазначив, що факт відсутності майнових активів у визнаного банкрутом боржника, та неможливість, у зв'язку з цим здійснити розрахунок за його зобов'язаннями може підтверджується ухвалою господарського суду про затвердження звіту

ліквідатора та ліквідаційного балансу, складеними за результатами закінчення ліквідаційної процедури боржника, здійснення комплексу дій щодо пошуку, інвентаризації, оцінки та продажу майна боржника та задоволення вимог кредиторів в порядку черговості, визначеної законодавством.

Так згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Частиною 1 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, зокрема, строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених цим розділом (розділ III "Ліквідаційна процедура" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) ).

Положеннями ч. 1 ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" закріплено, що організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення вимог кредиторів ліквідатор у встановленому цим Законом порядку.

Частиною 2 вищевказаної статті встановлено, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.

За приписами ч. 1 ст. 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу

ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна.

Згідно з ч. 2 вищевказаної статті, якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшли правильного висновку про те, що з огляду на положення ст. ст. 20, 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язковою умовою прийняття на себе відповідачем обов'язків страховика, що ліквідується, є недостатність у останнього коштів та/або майна для виконання свої зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності факт відсутності про що та відповідно неможливість, у зв'язку з цим здійснити розрахунок за його зобов'язаннями, підтверджується ухвалою господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, складеними за результатами закінчення ліквідаційної процедури боржника, здійснення комплексу дій щодо пошуку, інвентаризації, оцінки та продажу майна боржника та задоволення вимог кредиторів в порядку черговості, визначеної законодавством.

Відтак, судами попередніх інстанцій обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову, з посиланням на передчасність звернення позивачем з даним позовом, оскільки на момент розгляду позову доказів, з урахуванням наведеного вище, які б підтверджували недостатність у боржника коштів та/або майна для виконання його зобов'язань, суду надано не було.

Що стосується посилань скаржника на необхідність припинення провадження у даній справі у зв'язку із відсутністю предмету спору, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема у разі відсутності предмету спору.

При цьому, відповідно до п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 (v0018600-11) , приписи статей 80 і 81 Господарського процесуального кодексу України застосовуються і в судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Згідно ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Згідно ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі, апеляційний судом, серед іншого, було зазначено про те, що рішення місцевого господарського суду було прийнято без врахування інформації про сплату відповідачем суми страхового відшкодування і крім того поданий до суду примірник платіжного доручення не містить відміток банку про його виконання і виданий на перерахування коштів за рішенням суду, яке скасоване.

Враховуючи викладене, а також повноваження суду касаційної інстанції в частині переоцінки доказів, колегія суддів вважає висновки апеляційного господарського суду про відсутність підстав для припинення провадження у справі законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. - 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновки місцевого та апеляційного господарських судів та фактично зводяться до переоцінки доказів, яким в повному обсязі надана правова оцінка апеляційним господарським судом.