01.03.2016 Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 подав господарському суду позов в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області та фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування розпоряджень Березанської районної державної адміністрації № 482 від 22.05.2007 про затвердження проекту землеустрою та відведення приватному підприємцю ОСОБА_4 в оренду на 49 років для комерційного використання під розміщення туристичного готелю земельної ділянки площею 0,5420 га із земель державної власності (запасу) відкритих земель без рослинного покриву, в тому числі 0,5420 га піски, за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області; визнання недійсним на майбутнє укладеного 23.05.2007 відповідачами договору оренди землі № 1008 щодо земельної ділянки площею 0,5420 га з кадастровим номером НОМЕР_2, яка знаходиться за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області; витребування від приватного підприємця ОСОБА_4 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації вказаної земельної ділянки, площею 0,5420 га нормативною грошовою оцінкою 387433,31 грн з кадастровим номером НОМЕР_2, що знаходиться за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Обґрунтовуючи позов, заступник прокурора вказав про незаконне відведення не уповноваженим державою органом фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 спірної земельної ділянки прибережної захисної смуги в порушення вимог статей 61, 122, 149, 152 Земельного кодексу України, статей 88, 90 Водного кодексу України, статей 203, 215, 257, 261, 388, 391 Цивільного кодексу України, право власника витребувати майно.

Також прокурор вважав, що ним не порушено позовну давність, визначаючи порядок її перебігу з моменту, коли позивачу стало відомо про порушення права.

Відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_4 у відзиві проти позову заперечив, просив припинити провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської РДА від 22.05.2007 № 482; також подав до суду заяву про застування позовної давності до позовних вимог та просив відмовити повністю у їх задоволенні.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2016 (суддя Фролов В.Д.) позов задоволено повністю; визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області № 482 від 22.05.2007 про затвердження проекту землеустрою та відведення приватному підприємцю ОСОБА_4 в оренду на 49 років для комерційного використання під розміщення туристичного готелю земельної ділянки площею 0,5420 га із земель державної власності (запасу) відкритих земель без рослинного покриву, у тому числі 0,5420 га піску, за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки № 1008, укладений 22.05.2007 Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області та приватним підприємцем ОСОБА_4 щодо земельної ділянки 0,5420 га з кадастровим номером НОМЕР_2, яка знаходиться за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області; зобов'язано приватного підприємця ОСОБА_4 повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,5420 га нормативною грошовою оцінкою 387433,31 грн. з кадастровим номером НОМЕР_2 за межами населеного пункту в межах території Рибаківської Березанського району сільської ради Миколаївської області; стягнуто з Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області на користь прокуратури Миколаївської області грошові кошти на відшкодування витрат на оплату судового збору в сумі 4283, 75 грн.; стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_4 на користь прокуратури Миколаївської області грошові кошти на відшкодування витрат на оплату судового збору в сумі 4283,75 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 (судді: Лисенко В.А. - головуючий, Ліпчанська Н.В., Ярош А.І.) рішення господарського суду скасовано, прийняте нове рішення про відмову в позові; здійснено перерозподіл судового збору.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, заступник прокурора Одеської області подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення господарського суду залишити в силі. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: суд в порушення вимог статті 19 Конституції України, статей 3, 61, 149, 152 Земельного кодексу України, статей 88, 90 Водного кодексу України, статей 21, 203, 215, 257, 261 Цивільного кодексу України, статей 34, 35, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, невірно застосував практику Європейського суду з прав людини та дійшов помилкового висновку про недоведеність правомірності втручання держави у право користування відповідача; суд не врахував, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини особу може бути позбавлено її права власності в інтересах суспільства у разі дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника, що підтверджується наведеною скаржником практикою Верховного Суду України, а з матеріалів справи вбачається, що правовідносини з вибуття в користування земель комунальної власності становлять суспільний інтерес; суд не врахував вимог частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 Земельного кодексу України та статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" щодо перебування під особливою охороною держави землі як національного багатства та водних ресурсів, які є об'єктом права власності українського народу та неправомірного розпорядження такою земельною ділянкою не уповноваженим органом державної влади.

Сторони не скористались процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції своїх представників; представник прокуратури у судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника прокуратури, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевий господарський суд встановив, що 22.05.2007 Березанська районна державна адміністрація прийняла розпорядженням № 482, яким: затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Приватному підприємцю ОСОБА_4 для комерційного використання під розміщення туристичного готелю в оренду терміном на 49 років загальною площею 0,5420 га із земель державної власності (запасу) відкритих земель без рослинного покриву, у тому числі 0,5420 га піски, за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області; надала громадянину України ОСОБА_4 в оренду терміном на 49 років земельну ділянку для комерційного використання під розміщення туристичного готелю площею 0,5420 га із земель державної власності (запасу) відкритих земель без рослинного покриву, у тому числі 0,5420 га піски, за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області; запропонувала землевпорядній організації здійснити встановлення в натурі (на місцевості) межі земельної ділянки у відповідності з проектом відведення; рекомендувала громадянину України ОСОБА_4 укласти договір оренди земельної ділянки відповідно до чинного законодавства.

На виконання розпорядження № 482 від 22.05.2007 Березанська районна державна адміністрація (орендодавець) та приватний підприємець ОСОБА_4 (орендар) 23.05.2007 уклали Договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,5420 га кадастровий номер НОМЕР_2, державна реєстрація якого відбулась в Березанському районному окрузі Миколаївської регіональної філії ДП "Центр Державного земельного кадастру" за № 040700700033 від 24.05.2007.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 43293 грн. 06 коп. згідно з витягом з технічної документації про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, виданого Березанським районним відділом земельних ресурсів 22.05.2007 № 01-6-0022 (пункт 3 договору).

Згідно з пунктом 7 договору орендна плата за земельну ділянку справляється виключно у грошовій формі (у гривнях). Розмір орендної плати становить на період будівництва 4329 грн. 30 коп., а після введення в експлуатацію 21646 грн. 53 коп. за рік відповідно до розрахунку, проведеного Березанським районним управлінням економіки від 23.05.2007 розпорядженням № 484, як за земельні ділянки для комерційного призначення приймається ставка 50% нормативної грошової оцінки землі одиниці ріллі по області, що становить 3992 грн. 32 коп./га.

Відповідно до пункту 18 договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у строк три доби після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Сторони Договору підписали акт приймання-передачі земельної ділянки б/н та б/д; передача земельної ділянки в користування не оспорюється.

В подальшому представник ТОВ "Обласний земельно-кадастровий центр", начальник відділу земельних ресурсів у Березанському районі Миколаївської області та приватний підприємець ОСОБА_4 підписали акт про передачу-приймання межових знаків під охорону та зберігання, в якому зафіксовано встановлення в натурі меж земельної ділянки, відведеної приватному підприємцю ОСОБА_4 для комерційного використання під розміщення туристичного готелю в довгострокову оренду терміном на 49 років, площею 0,5420 га відкритих земель без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом, в тому числі 0,5420 піски, із земель державної власності (запасу) в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

З моменту укладення договору ОСОБА_4 належним чином виконував взяті на себе зобов'язання, в тому числі і щодо сплати орендної плати.

Суд також встановив, що спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту в межах Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку, що розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 482 від 22.05.2007 прийняте в порушення вимог чинного законодавства, виділена вказаним рішенням земельна ділянка на час прийняття рішення перебувала у державній власності, знаходилась за межами населеного пункту та надавалася для потреб, не передбачених частиною третьою статті 122 Земельного кодексу України, відтак повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою належали виключно Миколаївській обласній державній адміністрації, також при наданні земельної ділянки для комерційного використання не було змінено її цільове призначення, не враховано правовий режим, а, відтак, договір оренди земельної ділянки від 23.05.2007 укладений відповідачами всупереч чинного законодавства та є недійсним в силу приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведене, керуючись вимогами статей 216, 236 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення і вимоги позивача щодо повернення земельної ділянки у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації в порядку реституції.

Також суд визнав поважними причини пропуску позовної давності позивачем, який не був обізнаний з прийняттям спірного рішення, відсутнього у загальному доступі, та захистив порушене право відповідно до приписів частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України.

Переглядаючи справу в повному обсязі відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду, що Березанська районна державна адміністрація не мала повноважень щодо прийняття оскаржуваного розпорядження та передачу земельної ділянки в оренду, оскільки надана відповідачу в довгострокову оренду для комерційного використання під розміщення туристичного готелю спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту, а тому відповідні повноваження щодо розпорядження нею належать виключно до компетенції Миколаївської обласної державної адміністрації.

Суд апеляційної інстанції погодився, що дії Березанської районної державної адміністрації щодо прийняття спірного розпорядження та укладання на його підставі договору оренди землі здійснені з перевищенням наданих повноважень, водночас, посилаючись на відповідну практику Європейського суду з прав людини, дійшов висновку про відсутність доказів порушення спірним правочином суспільного інтересу, як підстави для втручання держави у право власності відповідача, що обов'язково має враховуватися при дотриманні принципу пропорційності, враховуючи, що спірна земельна ділянка з державної власності не вибувала; помилки органів державної влади щодо розподілу компетенції не повинні впливати на права набуті фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4

Судова колегія зазначає, що у відповідності до змісту статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до приписів частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Згідно з пунктом "а" частини першої статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, зокрема, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За статтею 4 Водного кодексу України та частини першої статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду, серед іншого, належать землі, зайняті прибережними захисними смугами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Відповідно до положень статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право на землі водного фонду, передбачене статтею 59 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачає можливість передачі громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування земельних ділянок прибережних захисних смуг із земель водного фонду на умовах оренди (частина четверта статті 59 цього Кодексу).

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60- 62 Земельного кодексу України та статтями 1, 88- 90 Водного кодексу України. Частинами першою та третьою статті 60 Земельного кодексу України передбачено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Статтею 88 Водного кодексу України передбачено, що у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води.

Пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 № 434 (z1470-04) , визначено, що у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, з урахуванням конкретної ситуації.

З системного аналізу законодавства вбачається, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них" (486-96-п) , а сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги.

Невід'ємною особливістю прибережних захисних смуг є встановлений на їх території режим обмеженої господарської діяльності.

Статтею 89 Водного кодексу України передбачено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Відповідно до статті 85 Водного кодексу України земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися у тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами: підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Частиною третьою статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: ведення водного господарства; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва.

Відповідно до частини п'ятої статті 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно частини першої статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 20 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 цього Кодексу - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися сторони правочину, так і зазначення на учасників правочину.

Відтак, місцевий господарський суд, дослідивши матеріали справи, дійшов вірного висновку, що спірна земельна ділянка на час прийняття оскаржуваного розпорядження перебувала у державній власності, знаходилась за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради та надавалася без зміни цільового призначення для потреб, не передбачених режимом її використання, а за частиною третьою статті 122 Земельного кодексу України, повноваження щодо розпорядження даною земельною ділянкою належали виключно Миколаївській обласній державній адміністрації.

Також судова колегія відзначає, що місцевий господарський суд вірно взяв до уваги та належно обґрунтував у судовому рішенні підстави застосування приписів частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України, визнав поважними причини пропуску позовної давності, захистивши порушене право.

Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний господарський суд не врахував положень наведених норм чинного законодавства, не взявши до уваги в повному обсязі підстави, якими обґрунтовані вимоги про визнання недійсним розпорядження та договору оренди.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини є обов'язковою для застосування судами України як джерела права. Разом з тим, якщо певне рішення Європейського Суду з прав людини застосовується в подальшому національними судами при розгляді інших спорів, то сам по собі результат вирішення справи Європейським Судом з прав людини, окремі його висновки в конкретній справі, вирвані з контексту та відірвані від обставин справи, не повинні бути формальним приводом для аналогічного результату вирішення спору.

Загалом, рішення Європейського суду з прав людини це вказівка на критерії та обставини, які мають оцінюватися судом та визначення способу їх оцінки; для висновку про допустимість втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном слід з'ясувати, чи є такий захід законним, чи переслідує втручання в право власності "суспільний інтерес", чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям.

Всупереч наведеному, суд апеляційної інстанції, застосовуючи рішення Європейського суду з права людини від 24.06.2003 № 44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства", відповідні критерії не дослідив, не взяв до уваги, що невірні рішення органів державної влади чи місцевого користування не можуть мати наслідком надання ознак правомірності використання особою майна всупереч прямих законодавчих заборон, які вжиті в інтересах суспільства в цілому; особливий режим прибережних захисних смуг покликаний забезпечити збереження водного фонду країни, відновлення водних ресурсів та їх безпечне використання, а доводів, що діяльність по використанню земельної ділянки не матиме таких наслідків, суд не навів.

Разом з тим, задовольняючи вимоги про зобов'язання приватного підприємця повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації спірну земельну ділянку, місцевий господарський суд не врахував, що спірний договір не передбачав вибуття земельної ділянки із державної власності та у приватну власність не передавався, земельна ділянка не вибувала з власності держави.

Застосовуючи положення про реституцію за наслідками недійсності правочину за статтею 216 Цивільного кодексу України, суд не врахував, що реституція як спосіб захисту порушеного права не застосовується, якщо позивач не є стороною спірного правочину.

Такими чином, висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову в частині повернення земельної ділянки у власність держави не спростовуються доводами касаційної скарги, виходячи зі змісту заявленої позовної вимоги.

Відповідно до пункту 2 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини другої статті - 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до невідповідності висновків судів наведеним вище положенням законодавства та встановленим обставинам справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями - 111-5, - 111-7, пунктом 2 статті - 111-9, статті - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі №915/948/16 Господарського суду Миколаївської області скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області № 482 від 22.05.2007 та в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 1008 від 22.05.2007.

В цій частині залишити в силі рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2016.

В частині відмови у задоволенні позову про витребування від приватного підприємця ОСОБА_4 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельної ділянки, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі № 915/948/16 Господарського суду Миколаївської області залишити без змін.

Стягнути з Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області (57400, вул. Центральна, 33, смт Березанка, Миколаївська обл., код ЄДРПОУ 04056693) на користь прокуратури Одеської області (65026, вул. Пушкінська, 3, м. Одеса, код ЄДРПОУ 03528552) 1653,60 грн (одна тисяча шістсот п'ятдесят три гривні) 60 копійок відшкодування судового збору за подання касаційної скарги.