Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:

Удовиченка О.С.

суддів:

Катеринчук Л.Й., Погребняка В.Я.

розглянувши касаційну скаргу

Миргородської об 'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області

на постанову

Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2017

у справі

№ 23/11 господарського суду Полтавської області

за заявою

Приватного акціонерного товариства "Гадяцьке бурякогосподарство"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миргородм 'ясопром "

про визнання банкрутом

ліквідатор

Чупрун Євген Вікторович

в судовому засіданні взяли участь представники :

Миргородської об 'єднаної ДПІ Головного управління ДФС у Полтавській області

Рубан І.В.

ліквідатор ТОВ "Миргородм 'ясопром "

Чупрун Є.В.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 13.06.2017 (суддя Ореховська О.О.), зокрема,

5) заяву Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області від 18.03.2016 за № 695/10/16-20-10-19 (вх.№ 3633 від 23.03.2016) про збільшення кредиторських вимог до боржника задоволено;

6) визнано кредиторські вимоги Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області у сумі 235802,17 грн., з яких: заявлені вимоги у сумі 233046,17 грн. (основний борг) (підлягають включенню до першої черги); судовий збір у сумі 2756,00 грн. (підлягають включенню до першої черги);

7) зобов'язано ліквідатора Чупруна Є.В. включити вимоги Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області у вищевказаному розмірі та черговості до реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Миргородм'ясопром".

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 (колегія суддів: Пуль О.А., Лакіза В.В., Шевель О.В.) пункти 5, 6, 7 ухвали господарського суду Полтавської області від 13.06.2017 скасовано, прийнято в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні заяви Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області від 18.03.2016 за № 695/10/16-20-10-19 (вх.№ 3633 від 23.03.2016) про збільшення кредиторських вимог до боржника на суму 233046,17 грн.

Миргородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - ОДПІ) звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2017, залишити в силі ухвалу господарського суду Полтавської області від 13.06.2017.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваної постанови.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 15.03.2010 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Миргородм'ясопром" на підставі ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 06.12.2011 визнано грошові вимоги, у тому числі і Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції у розмірі 26143,57 грн. основного боргу, які включено до третьої черги, 10574,10 грн. пені та штрафних санкцій, які включено до шостої черги.

Постановою господарського суду Полтавської області від 05.07.2012 ТОВ "Миргородм'ясопром" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором підприємства-банкрута призначено арбітражного керуючого Матлаша В.М. Отже, до боржника застосовуються норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , в редакції, до внесення змін Законом України № 4212-VІ від 22.12.2011 (4212-17) .

Судами встановлено, що ОДПІ 23.03.2016 звернулася до господарського суду Полтавської області із заявою (вх. № 3633 від 23.03.2016 про збільшення кредиторських вимог до боржника на суму 233046,17 грн. (а.с.119-133, том 40).

Кредиторські вимоги виникли на підставі самостійно визначеного платником-банкрутом податкового зобов'язання по орендній платі за землю з юридичних осіб. Нарахування податкового зобов'язання здійснено за період з 02.03.2013 по 30.01.2014.

Задовольняючи заяву ОДП про збільшення кредиторських вимог до боржника, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОДПІ обґрунтовані та підтверджені належними доказами. Посилаючись на ст. 2, 21, 22 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 2, 96 Земельного кодексу України, суд першої інстанції зазначив, що приписами Податкового кодексу України (2755-17) не передбачено самостійного корегування податковим органом сум, задекларованих платником податків, а земельне законодавство не пов'язує визнання особи банкрутом з припиненням зобов'язань зі сплати орендної плати за землю, тому відповідну орендну плату за землю слід вважати витратами пов'язаними з ліквідаційною процедурою. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що обмеження, передбачені ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", не стосуються вимог ОДПІ, якою заявлено вимоги з орендної плати за землю державної та комунальної власності.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції та, посилаючись на ст. 1, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", виходив з того, що заявлені ОДПІ вимоги у розмірі 233046,17 грн. є заборгованістю з оплати орендної плати за землю для юридичних осіб, що виникла у період з 02.03.2013 по 30.01.2014, після визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури постановою господарського суду Полтавської області від 05.07.2012. Тому, вимоги Миргородської ОДПІ не мають характеру поточних у розумінні статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки виникли після винесення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури, під час якої не виникає будь-яких нових зобов'язань, що можуть бути заявлені в порядку частини першої статті 23 Закону про банкрутство.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 1.3 Податкового кодексу України (2755-17) передбачено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , з банків, на які поширюються норми розділу V Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Статтею 9 Податкового кодексу України до загальнодержавних податків і зборів віднесено плату за землю (пункт 9.1.10 статті 9 Податкового кодексу України, в редакції, чинній на період нарахування податкових зобов'язань 02.03.2013 - 30.01.2014 ).

Отже, за своєю правовою природою плата за землю є податковим зобов'язанням, яке виникає з адміністративних правовідносин та регулюється Податковим кодексом України (2755-17) , а в окремих випадках, щодо боржників, які перебувають у процедурах банкрутства, можливість його виникнення та процедура стягнення регулюється Законом про банкрутство. Плата за землю, задекларована як податкове зобов'язання, не має правової природи орендних правовідносин та не є орендною платою за землю, яка виникає з цивільних правовідносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), повернення коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута.

Таким чином, з дня винесення постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у боржника не можуть виникати нові зобов'язання із сплати податків і зборів, в тому числі земельного податку/орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, як різновид економічних санкцій, виникнення яких прямо заборонено Законом про банкрутство. Нові зобов'язання у банкрута можуть виникати виключно у випадках, прямо передбачених Законом, і порядок їх виконання визначений нормами Закону. Відповідно до ч. 9 ст. 30 Закону про банкрутство, такими випадками є зобов'язання з оплати поточних комунальних і експлуатаційних витрат та інших витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Доводи скаржника про те, що самостійно задекларована у ліквідаційній процедурі "плата за землю" є, фактично "орендною платою за користування землею" та повинна включатися до витрат ліквідаційної процедури, передбачених частиною 1 статті 23 Закону про банкрутство у зазначеній редакції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає необґрунтованими з огляду на положення статті 9 Податкового кодексу України, якими визначено правову природу такого зобов'язання, як загальнодержавного податку, що виключає можливість його ототожнення з цивільно-правовим зобов'язанням з орендної плати за землю, оскільки боржником в спірному випадку задекларовано податкове зобов'язання на суму 233 046, 17 грн. (том 40, а.с. 124).

Доводи скаржника про те, що він зобов'язаний був заявити спірні вимоги у ліквідаційній процедурі, так як боржник їх самостійно задекларував як свої податкові зобов'язання, не спростовують правильності висновків апеляційного суду, який розглянувши такі грошові вимоги по суті, визнав їх необґрунтованими та відмовив у їх визнанні та включенні до реєстру вимог кредиторів на стадії ліквідаційної процедури.

З правовою позицією про те, що в ході ліквідаційної процедури у боржника не виникає жодних нових зобов'язань погодився Верховний Суд України у Постановах № 14/013 від 08.04.2014 у справі 6/108-09, № 14/010 від 18.03.2014 у справі № 6/108-09, № 14/009 від 18.03.2014 у справі № 14/009, № 04/153 від 06.04.2004 у справі № 17/124.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оскаржувана постанова Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 є законною та обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями - 111-5, - 111-7, - 111-9-- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 у справі № 23/11 залишити без змін.