Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2017 (суддя Якименко М.М.) у справі № 910/23525/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 (головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді - Сулім В.В., Тищенко А.І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 1, 19, 22 Закону України "Про питну воду та питне постачання", статей 1, 22, 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", статей 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2017, справу направити на новий розгляд до місцевого суду.

До Вищого господарського суду надійшов відзив Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-6", у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з мотивів, у них викладених.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 14.02.2002 між Відкритим акціонерним товариством "АК "Київводаканал" (у подальшому перейменовано на Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал"; далі по тексту - постачальник, позивач, ПАТ "АК "Київводаканал") та Житлово-будівельним кооперативом "Будівельник-6" (далі по тексту - відповідач, Абонент, ЖБК "Будівельник-6") укладено Договір № 00586/4-03 надання послуг водопостачання та водовідведення (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1. Договору) постачальник зобов'язується надавати Абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а Абонент зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 (z0165-94) (надалі Правила).

Відповідно до підпункту а) пункту 2.2. Договору абонент зобов'язаний сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг Абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.

Згідно з п. 3.1. Договору кількість води, що подається Постачальником та використовується Абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих Постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником Постачальника спільно з представником Абонента. Для абонентів із стабільним об'ємом водоспоживання ( або незначним коливанням), зняття показників може здійснюватись один раз на квартал.

Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п.21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України (п. 3.3. Договору).

Відповідно до п. 3.4. Договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує Абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи Абонента.

Згідно з п. 3.5. Договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг Абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані Постачальника вважаються прийнятими Абонентом.

Спір у справі, що переглядається виник у зв'язку з неналежним виконанням абонентом взятих на себе за договором від 14.02.2002 обов'язків щодо повної та своєчасної оплати вартості отриманих від постачальника послуг, у зв'язку з чим, у період з 01.12.2013 до 31.08.2015 включно виникла заборгованість з їх оплати в розмірі 26 596,61 грн. Позивачем також нараховано до стягнення 1 060,15 грн пені, 12 273,35 грн інфляційних втрат, 1 127,28 грн 3% річних та 2659,66 грн штрафу.

Розглядаючи позовні вимоги місцевий господарський суд, позицію якого підтримала апеляційна інстанція, керуючись приписами статей 526, 527, 530, 629, 901 Цивільного кодексу України, статтями 173, 193 Господарського кодексу України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на недоведеність позивачем факту надання ним відповідачеві послуг обумовлених договором від 14.02.2002.

Переглядаючи справу у касаційному порядку, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними.

Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а тому підпадає під правове регулювання, у тому числі, глави 63 Цивільного кодексу України (435-15) .

Так, відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 статі 903 Цивільного кодексу України (435-15) встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлені у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Статтею 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" закріплено, що споживачі питної води зобов'язані, зокрема, своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Як встановлено судами, між позивачем та відповідачем укладено договір № 00589/4-03 від 14.05.2002. За умовами даного договору позивач, за договором постачальник, забезпечує постачання питної води та приймає каналізаційні стоки, відповідач, за договором абонент, сплачує вартість наданих послуг згідно із тарифами, встановленими відповідно до чинного законодавства.

Розглядаючи позовні вимоги, як місцевий суд, так і суд апеляційної інстанції не встановили, для яких потреб відповідачем було укладено згаданий договір - для власного споживання, чи для постачання води населенню.

Апеляційним судом обґрунтовано зауважено, що у тексті договору № 00589/4-03 від 14.05.2002 не міститься посилань, що відповідач виступає, як колективний замовних послуг, та несе повну відповідальність за своєчасну сплату вартості фактично спожитих членами кооперативу комунальних послуг, що водночас не спростовує факт споживання відповідачем послуг за даним договором саме як споживачем, а не постачальником послуг населенню.

Так, судами не надано належної юридичної оцінки актам обстеження водопостачання та водовідведення об'єкту, актам опломбування, розпоряджень на реєстрацію даних щодо водолічильника та відкриття о/р (арк. 42-51), зокрема в частині встановлених лічильників та присвоєння особових рахунків.

Судами не з'ясовано у яких обсягах велось споживання послуг в частині постачання води та водовідведення за укладеним між сторонами договором. Чи виставлялись позивачем відповідачу рахунки із визначеними обсягами споживання, як це погоджено сторонами у розділі 3 договору. Чи сплачував відповідач кошти за цими рахунками, чи оскаржував обсяги споживання.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається лише на обставини укладення між ним та позивачем договору від 01.07.2014 № 183/1198-03, відповідно до пункту 1.1 якого відповідач, за договором балансоутримувач, зобов`язується забезпечити належні умови для передачі (транзиту) питної води внутрішньобудинковими мережами та скид стічних вод через внутрішньобудинкові мережі, що знаходяться у його власності або на його балансі, при наданні послуг з централізованого постачання холодної (питної) води та приймання стічних вод у системи каналізації м. Києва їх позивачем, за договором виконавцем, у житлових будинках, зазначені у переліку (дислокації), який є невід`ємною частиною цього договору; Відповідач зобов`язаний забезпечити позивача інформацією щодо кількості мешканців та поквартирного переліку фізичних осіб, що мають оформити договори на послуги водопостачання та водовідведення за встановленою формою, а також інформацією щодо нежитлових приміщень в житлових будинках із зазначенням орендарів та/або власників цих приміщень, нежитлових приміщень, що знаходяться у нього на балансі (в управлінні) окремо розташованих.

Водночас, судами не встановлено, що укладені договори від 14.05.2002 та від 01.07.2014 стосуються одного і того ж будинку, який знаходиться за адресою, м. Київ, вул. Жукова 39 А, а також те, що договір від 01.07.2014 припиняє дію договору від 14.05.2002.

Колегія суддів також звертає увагу судів на те, що судами не перевірявся поданий позивачем розрахунок позовних вимог.

Так, судами з'ясовано, що за доводами позивача у відповідача утворилась заборгованість за кодом 3-143 (постачання питної води) у розмірі 15 945, 02 грн. та кодом 3-50143 (постачання води на підігрів) у розмірі 10 651, 59 грн. При цьому, судами не досліджено, за яких підстав позивачем присвоєно відповідачу відповідні коди - 3-143 як постачання питної води та коду 3-50143 як постачання води на підігрів, та як ці коди узгоджуються із присвоєними за договором від 14.05.2002 особовими рахунками. Як уже було зауважено, обставини виникнення заборгованості з постачання питної води та водовідведення судами не перевірялись.

Відхиляючи доводи позивача стосовно наявності заборгованості із постачання холодної води, яка йде на підігрів,апеляційний суд вказав на те, що теплові пункти, з яких здійснюється постачання гарячої води, на обліку відповідача не перебувають.

Так, відповідно до п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена із систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Водночас, судами не надано належної юридичної оцінки актам зняття показань з приладу обліку, наданими позивачем, в частині розміщення приладу обліку на бойлері. Судами не з'ясовано, кому належить згаданий бойлер, де він розташований, та чи підпадає під дію договору від 14.05.2002.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів не може погодитись з висновком судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу, яка, за доводами позивача, виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань саме за договором від 14.05.2002. Передчасними є також висновки про відсутність підстав для стягнення заявлених позивачем сум пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних .

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, зокрема, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.

В силу вимог статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті - 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і залежно від цього прийняти обґрунтоване, законне рішення.

Керуючись статтями - 111-5, - 111-7, - 111-9 - 111-11, - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 у справі № 910/23525/16 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 у справі № 910/23525/16 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2017 у справі № 910/23525/16 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.