У грудні 2016 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23", товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС", в якому просив визнати недійсним та скасувати видане виконавчим комітетом Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області 10.12.2011 свідоцтво серії САЕ № 205356 про право власності товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" на пляжний торгівельно-розважальний комплекс, який складається з основного літ. А загальною площею 16,7 м-2, службових будівель літ. Б, В, Г, Д, Ж, З та споруд, і розташований за адресою: проспект Курортний, 7/4, с. Коблеве, Березанський район, Миколаївська область; визнати недійсним та скасувати видане реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції Миколаївської області товариству з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" 30.05.2014 свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 22380996 - пляжний торгівельно-розважальний комплекс, загальною площею 428 м-2, за адресою: проспект Курортний, 7/4, с. Коблеве, Березанський район, Миколаївська область; зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом знесення об'єктів по проспекту Курортному, 7/4 у с. Коблеве Березанського району Миколаївської області: літ. А - комплекс розважальний, загальною площею 789,3 м-2 та літ. Б - торгівельний кіоск, загальною площею 13,1 м-2, сцена з танцювальним майданчиком, замощеними дерев'яними дошками, загальною площею 78,3 м-2, тимчасова споруда дерев'яної альтанки, загальною площею 27 м-2.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 09.03.2017 позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано видане виконавчим комітетом Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області 10.12.2011 свідоцтво серії САЕ № 205356 про право власності товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" на пляжний торгівельно-розважальний комплекс, який складається з основного літ. А загальною площею 16,7 м-2, службових будівель літ. Б, В, Г, Д, Ж, З та споруд, і розташований за адресою: проспект Курортний, 7/4, с. Коблеве, Березанський район, Миколаївської області. Визнано недійсним та скасовано видане реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції Миколаївської області товариству з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" 30.05.2014 свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 22380996 - пляжний торгівельно-розважальний комплекс загальною площею 428 м-2 за адресою: проспект Курортний, 7/4, с. Коблеве, Березанський район, Миколаївської області. Зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом знесення об'єктів по проспекту Курортному, 7/4 у с. Коблеве, Березанський район, Миколаївської області: літ. А - комплекс розважальний, загальною площею 789,3 м-2 та літ. Б - торгівельний кіоск, загальною площею 13,1 м-2, сцена з танцювальним майданчиком, замощеними дерев'яними дошками, загальною площею 78,3 м-2, тимчасова споруда дерев'яної альтанки, загальною площею 27 м-2.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.06.2017 рішення господарського суду Миколаївської області від 09.03.2017 скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, заступник прокурора Одеської області звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржену постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, пунктом 1 рішення Виконавчого комітету Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 10.11.2011 № 81 "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна" визнано за відповідачем-2 право власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані на території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, а саме на пляжний торгівельно-розважальний комплекс (сцена, закусочна з літнім майданчиком, торгівельний павільйон, рятувальний пост, пляжна алея, підпірна стінка, замощення, туалет, тіньові навіси - 4 шт., кабінки для переодягання - 4 шт., пункт прокату пляжного інвентарю), який розташований за адресою: зона відпочинку "Коблево", с. Коблеве, біля торгівельного комплексу "Преображенський".

Рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 15.11.2011 № 4 "Про привласнення юридичної адреси об'єктам нерухомого майна" вирішено привласнити юридичну адресу об'єктам нерухомого майна, які розташовані в межах території Коблівської сільської ради, Березанського району, Миколаївської області: - об'єктам нерухомого майна відповдіача-2, що розташовані в зоні відпочинку "Коблево", с. Коблеве, пр-т. Курортний, 7/4.

На підставі рішення виконавчого комітету Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 10.11.2011 № 81 відповідачу-2 видано свідоцтво про право власності від 10.12.2011 серії САЕ № 205356 на пляжний торгівельно-розважальний комплекс по пр. Курортному, 7/4, в с.Коблеве Березанського району, що складається з основного літ. А, загальною площею 16,7 м-2, службових будівель літ. Б, В, Г, Д, Ж, З та споруд.

В подальшому рішенням Коблівської сільської ради № 23 від 24.05.2013 "Про розгляд подання прокурора Березанського району Миколаївської області та Миколаївської прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері" задоволено подання прокурора за № (15-11) 987 вих.-13 від 24.05.2013 року про скасування рішення № 81 від 10.11.2011 "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна", зокрема, відповідачу-2, та скасовано відповідне рішення. Законність такого рішення Коблівської сільської ради підтверджена господарськими судами при розгляді справи № 915/1470/13.

Протоколом № 18 загальних зборів засновників (учасників) товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" від 16.08.2013 погоджено пропозицію щодо заснування товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" з внесенням до його статутного капіталу пляжного торгівельно-розважального комплексу за адресою: проспект Курортний, 7/4, с. Коблеве Березанського району Миколаївської області. Тоді ж, 16.08.2013, за актом приймання-передачі відповідач-2 передав, а відповідач-3 прийняв до свого статутного капіталу пляжний торгівельно-розважальний комплекс, що знаходиться за адресою: проспект Курортний, 7/4, село Коблеве Березанського району Миколаївської області, загальною вартістю 1 089 954 грн., відповідно до експортної оцінки від 29.07.2013, яке складається з основного літ. А, загальною площею 16,7 м-2, службових будівель літ. Б, В, Г, Д, Ж, З та споруд, що належить відповідачу-2 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке видано на підставі рішення виконавчого комітету Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області № 81 від 10.11.2011, номер запису № 1317 в книзі 25.

В свою чергу відповідач-3 13.05.2014 здійснив реєстрацію декларації про готовність об'єкта нерухомого майна до експлуатації (пляжний торгівельно-розважальний комплекс) за адресою: проспект Курортний, 7/4, в с.Коблеве Березанського району Миколаївської області із зазначенням про наявність договору суперфіцію б/н від 31.03.2014, на підставі якого набуто право користування земельною ділянкою.

Реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції Миколаївської області 30.05.2014 відповідачу-3 видано свідоцтво про право власності за індексним № 22380996 на пляжний торгівельно-розважальний комплекс (комплекс - літ. А., кіоск - літ. Б, загальною площею 428 м-2), що розташований за адресою: проспект Курортний, 7/4, у селі Коблеве Березанського району Миколаївської області, тоді як за даними технічного паспорту Миколаївського МБТІ від 23.05.2014, розробленого на пляжний торгівельно-розважальний комплекс, розташований за вказаною адресою, власником якого є відповідач-3, під літ. А значиться об'єкт, загальною площею 789,3 м-2, а під. літ. Б - 13,10 м-2.

Водночас рішенням господарського суду Миколаївської області від 27.10.2015 у справі № 915/1045/13 встановлено, що Коблівська сільська рада договір суперфіцію ані з відповідачем-2, ані з відповідачем-3 не укладала, що свідчить про введення пляжного торгівельно-розважального комплексу в експлуатацію за відсутністю документів, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, а відтак, реєстрація декларації про готовність об'єкта нерухомого майна до експлуатації відбулась з порушенням вимог чинного законодавства.

Звертаючись до суду з даним позовом заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 зазначив, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 205356 від 10.12.2011 підлягає визнанню недійсним та скасуванню у зв'язку зі скасуванням рішення виконавчого комітету Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 10.11.2011 № 81, на підставі якого таке свідоцтво видане. Крім цього, скасоване рішення № 81 від 10.11.2011 свідчить про відсутність у відповідача-2 законних підстав для розпорядження зазначеним пляжним торгівельно-розважальним комплексом, який в подальшому відповідач-2 за актом приймання-передачі передав у статутний фонд відповідача-3, а тому видане відповідачу-3 свідоцтво про право власності на зазначене майно від 30.05.2014 № 22380996 також підлягає скасуванню. Щодо вимоги про відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення права, заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в позовній заяві посилався на те, що відповідачі використовували земельну ділянку без правовстановлюючих документів та з порушенням вимог чинного законодавства. При цьому посилаючись на те, що порушення інтересів територіальної громади мають місце внаслідок прийняття незаконного рішення органу місцевого самоврядування, який у справі виступає відповідачем, заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернувся з даним позовом як самостійний позивач в інтересах держави.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з позовною вимогою про визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ № 205356 від 10.12.2011 про право власності на нерухоме майно заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернувся після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем-2 та відповідачем-3, та на що не звернув увагу суд першої інстанції. Крім того, визнанню недійсним та скасуванню свідоцтва про право власності на нерухоме майно за відповідачем-3 має передувати визнання недійсними відповідних реєстраційних дій та рішень державного реєстратора з врахуванням дійсності декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 13.05.2014. Також за висновком апеляційного господарського суду, скасування тільки оспорюваних свідоцтв про право власності не призведе до відновлення порушеного права, оскільки не відбудеться припинення права власності за такими свідоцтвами.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки місцевого та апеляційного господарських судів передчасними з огляду на таке.

У ст. 256 Цивільного кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у ст. 261 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, інститут позовної давності передбачає обставини, які є підставами для зупинення та переривання строку давності, вичерпний перелік яких встановлено ст.ст. 263, 264 Цивільного кодексу України.

Частинами 2, 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом) встановлено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. З метою вирішення питання щодо наявності підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без участі прокурора, вступу в розгляд справи за позовом іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Із обставин, з'ясованих судом апеляційної інстанції, вбачається, що відповідач-2 та відповідач-3 в суді першої інстанції заявляли про застосування позовної давності в письмових запереченнях на позов. Проте судом першої інстанції наведене враховано не було та, відповідно, не встановлено: чи дійсно мали місце обставини пропуску позовної давності, зокрема, коли розпочався і закінчився її перебіг, чи існують обставини, які є підставами для зупинення та переривання строку давності.

В свою чергу апеляційний господарський суд дійшов висновку, що органи прокуратури про порушене право територіальної громади, повноваження якої відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) делеговані, зокрема, Коблівській сільській раді Березанського району Миколаївської області, обізнані з 24.05.2013 у зв'язку з поданням прокурора за № (15-11) 987 вих.-13 від 24.05.2013 про скасування рішення № 81 від 10.11.2011 "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна" за відповідачем-2, яке задоволено та скасовано рішенням Коблівської сільської ради ХХVII сесії 6 скликання № 23 від 24.05.2013 "Про розгляд подання прокурора Березанського району Миколаївської області та Миколаївської прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері".

Таким чином, враховуючи, що з позовом у даній справі заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернувся 21.12.2016, за висновком апеляційного господарського суду, позов подано після спливу позовної давності, що є підставою для відмови в позові в частині визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ № 205356 від 10.12.2011 про право власності на нерухоме майно.

Частинами 4 та 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, крім випадків, коли суд визнає поважними причини пропущеного строку та захистить порушене право.

При цьому закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір. Питання щодо поважності цих причин, тобто, наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Водночас суд апеляційної інстанції, посилаючись на сплив позовної давності, в порушення вимог ст.ст. 32, 43 Господарського процесуального кодексу України не з'ясував, чи сталося це з поважних причин, і якщо так, то яких саме, чи відповідає заява про сплив позовної давності вимогам ст. 267 Цивільного кодексу України та чи існують обставини, які є підставами для зупинення та переривання строку давності, а тому дійшов передчасного висновку про відмову у задоволені позову за спливом позовної давності в зазначеній частині.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що в даній справі прокурор захищає в тому числі і від представницького органу саме інтереси громади, яка покладалася на легітимність і добросовісність дій державного органу.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Крім того, в касаційній скарзі заступник прокурора Одеської області посилається на наявність підстав переривання строку позовної давності. Однак наведене вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, що з урахуванням положень ч. 2 ст. - 111-7 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі перегляду справи в порядку касації.

Щодо решти позовних вимог у даній справі колегія суддів зазначає, що ст. 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому таке порушення повинно існувати на момент звернення з відповідною позовною заявою до суду.

Враховуючи викладене заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 при зверненні з позовом повинен був обґрунтувати, яким чином обраний ним спосіб захисту зможе забезпечити реальний та ефективний захист порушеного (невизнаного) чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу територіальної громади.

Водночас суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на те, що скасування лише оспорюваних свідоцтв про право власності не призведе до відновлювання порушеного права, не врахував, що окрім визнання недійсними і скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно, також заявлено вимогу щодо відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав. Однак в постанові суду апеляційної інстанції не викладено мотивів відмови у позові в цій частині.

За таких обставин колегія суддів, враховуючи приписи ст. - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дослідити обставини законності будівництва майна, яке зазначено у спірних свідоцтвах та яке позивач просить знести з метою відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, а також обставини правомірності набуття права власності на зазначені об'єкти відповідними особами та обставини правомірності користування земельною ділянкою, на якій зазначене майно знаходиться, дійти обґрунтованого висновку про наявність чи відсутність порушеного права позивача та в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.