До Господарського суду Харківської області подано ліквідатором ФОП ОСОБА_5 Косиневським М.А. заяву про витребування майна із чужого незаконного володіння, а саме нежитлових приміщень І-го поверху №№ 84-1, 84-4, 84-7 - 84-9, 84-11 - 84-14 в літ "А-5" загальною площею 99.00 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1; зобов'язання реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції скасувати реєстрацію права власності на спірні приміщення за ОСОБА_4 та здійснення реєстрації за ОСОБА_5.

Господарський суд Харківської області (суддя Міньковський С.В.) ухвалою від 11 квітня 2017 року у справі № Б-39/55-09 заяву ліквідатора ФОП ОСОБА_5 Косиневського М.А. про витребування майна з чужого незаконного володіння з врахуванням уточнень задовольнив та вирішив витребувати у ОСОБА_4 на користь боржника ФОП ОСОБА_9 нежитлові приміщення І-го поверху №№ 84-1, 84-4, 84-7 - 84-9, 84-11 - 84-14 в літ "А-5" загальною площею 99.00 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1.

Постановою від 13 липня 2017 року Харківський апеляційний господарський суд (судді: Шутенко І.А. - головуючий, Лакіза В.В., Плахов О.В.) ухвалу Господарського суду Харківської області від 11 квітня 2017 року у справі № Б-39/55-09 залишив без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, скаржник ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, якою просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13 липня 2017 року та ухвалу Господарського суду Харківської області від 11 квітня 2017 року у справі № Б-39/55-09 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ліквідатора ФОП ОСОБА_5 Косиневського М.А. про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Доводи касаційної скарги зводяться до порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 267, 387, 388 Цивільного кодексу України.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на момент визнання боржника банкрутом, він мав у власності, крім іншого, нежитлові приміщення І-го поверху №№ 84-1, 84-4, 84-7 - 84-9, 84-11 - 84-14 в літ "А-5" загальною площею 99.00 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1.

15.09.2009р. Українсько-Російською товарною біржею, з якою ліквідатор 10.08.2009р. уклав договір на проведення аукціону, проведено аукціон, на якому, крім іншого, реалізовано нежитлові приміщення І-го поверху №№ 84-1, 84-4, 84-7 - 84-9, 84-11 - 84-14 в літ "А-5" загальною площею 99.00 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1

30.09.2009р. за результатами проведеного аукціону, між ліквідатором боржника арбітражним керуючим Родзинським А.А. та переможцем аукціону гр. ОСОБА_13 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень І-го поверху №№ 84-1, 84-4, 84-7 - 84-9, 84-11 - 84-14 в літ "А-5" загальною площею 99.00 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1.

В подальшому, вказаний договір визнано недійсним в судовому порядку ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.03.2014р. та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2014р., у зв'язку з виявленням порушень порядку проведення реалізації зазначених приміщень. В касаційному порядку постанову Харківського апеляційного господарського суду переглянуто не було, отже вона є чинною та набрала законної сили.

Судами встановлено, що спірні приміщення неодноразово відчужувались, зокрема, переможцем аукціону ОСОБА_13 укладено договір купівлі-продажу від 08.10.2009р. з ОСОБА_14; 05.05.2010р. ОСОБА_14 укладено договір купівлі-продажу з ОСОБА_4

За правилами ст. 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, що діяла до 19.01.2013 (далі - Закон про банкрутство), з метою врегулювання обов'язків неплатоспроможного боржника щодо погашення заборгованості його кредиторам ліквідатором розпочинається продаж майна банкрута на відкритих торгах.

Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунку здійснюються виплати кредиторам у порядку, передбаченому статтею 31 цього Закону. Тобто, метою реалізації майна боржника є саме задоволення вимог кредиторів.

Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.

Таким чином, законодавець пов'язує перехід права власності на майно до покупця за умови виконання останнім своїх зобов'язань, зокрема, щодо оплати придбаного на аукціоні майна.

Однак, судами встановлено, що кошти від реалізації не надходили ані на депозитний рахунок нотаріальної контори, ані на ліквідаційний рахунок боржника та не отримувалися заставним кредитором. При цьому, визнаючи недійсним договір купівлі-продажу спірних приміщень від 30.09.2009, судами також встановлено факт порушення вимог Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний відповідач набуває права власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння не з їхньої волі іншим шляхом.

Відтак, приписами ст. 388 ЦК України встановлено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, коли майно вибуло із володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема у постановах від 14.10.2014 у справі № 923/318/13, від 11.06.2014 у справі № 6-52цс14.

Статтею 111-28 ГПК України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З урахуванням правового висновку Верховного Суду України, оскільки первісний договір купівлі-продажу між ліквідатором боржника арбітражним керуючим Родзинським А.А. (продавець) та гр. ОСОБА_13 від 30.09.2009 визнано недійсним в судовому порядку, то підстава, на якій придбане спірне майно наступними набувачами у ланцюгу наступних угод, згодом відпала, особа, за якою зареєстровано право власності на момент звернення ліквідатора із заявою про повернення спірного майна в порядку ст. 388 ЦК України, зобов'язана повернути майно.

Банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Тобто, метою боржника при зверненні до суду із заявою про порушення справи про банкрутство є саме задоволення вимог кредиторів, для чого і відбувається реалізація майна боржника. Отже, боржник висловив свою згоду та волю на реалізацію належного йому майна виключно з метою задоволення вимог кредиторів.

В судовому рішенні про визнання недійсною первісної угоди, за якою спірне майно вибуло з володіння боржника, встановлено, що по перше, ліквідатором порушено порядок реалізації, встановлений Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника" (2343-12) , Закону України "Про іпотеку" (898-15) , гроші від реалізації не надходили ані на депозитний рахунок нотаріальної контори, ані на ліквідаційний рахунок боржника та не отримувались заставним кредитором.

Крім того, суди надали оцінку тій обставині, що реалізоване майно було передано в іпотеку відповідно до договору іпотеки нерухомого майна № РМ-SME 702/56/2008/5 від 26.02.2008 та забезпечує виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № СМ-SME 702/56/2008 від 26.02.2008, укладеного боржником з ЗАТ "ОТП Банк" та за договором іпотеки (майнова порука) РМ-SME 702/194/2007/2 від 19.12.2007. Сума заборгованості перед ПАТ "ОТП Банк" (правонаступник ЗАТ "ОТП Банк") складає 1 975 669,20 грн.

До того ж вмотивовано відхилено як місцевим, так і апеляційним судами посилання скаржника на необхідність застосування строків позовної давності у даній справі, оскільки недійсність угоди, за якою вибуло спірне майно, встановлена ухвалою від 13.03.2014 у даній справі, а тому вимоги заявлені в межах строку позовної давності, з висновками судів погоджується і касаційний суд. Більш того, за правовою позицією Верховного Суду України, викладених у постанові від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15 (№ 3-604гс16), положення про позовну давність до заявлених вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються..

Отже, колегія суду касаційної інстанції погоджується з висновками господарських судів, що вибуття спірного майна із володіння ФОП ОСОБА_5 відбулося поза її волею, шляхом реалізації майна банкрута на аукціоні, за результатами якого укладено договір купівлі-продажу, в подальшому визнаного судом недійсним, в зв'язку з чим суди дійшли обґрунтованого і законного висновку про наявність підстав для витребування цього майна у порядку ст. 388 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті - 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

За приписами ст. - 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Харківського апеляційного господарського суду від 13 липня 2017 року та ухвала Господарського суду Харківської області у справі № Б-39/55-09 прийняті у відповідності до фактичних обставин справи та вимог чинного законодавства і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13 липня 2017 року та ухвалу Господарського суду Харківської області від 11 квітня 2017 року у справі № Б-39/55-09 залишити без змін.