Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача

Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2017

у справі

№ 910/23243/16 Господарського суду міста Києва

за позовом

Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач-13"

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

про стягнення 374111, 55 грн.

за участю представників:

позивача

Кравець Д.М. - адвокат, дов. від 24.11.2016

відповідача

не з 'явився

Житлово-будівельний кооператив "Обчислювач-13" звернувся до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 374111,55 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що у позивача за період з жовтня 2008 року по липень 2011 року існує переплата за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді у сумі 374111,55 грн, факт наявності якої та розмір встановлено рішенням господарського суду у справі № 22/322.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначаючи, що жодних належних доказів в підтвердження позовних вимог позивач не надав; у березні 2016 року відповідач вже здійснив коригування на суму 143046,08 грн.; також відповідач заявив про застосування наслідків спливу позовної давності для захисту порушеного права.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2017 (суддя Лиськов М.О.) позовні вимоги задоволені повністю, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач-13" суму надмірно сплачених коштів у розмірі 374111,55 грн. та судові витрати у розмірі 5611,67 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 (судді: Куксов В.В. - головуючий, Гончаров С.А., Скрипка І.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення у справі, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, статей 33, 35, 43 Господарського процесуального кодексу України. Заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій в основу рішень поклали лише рішення у господарській справі № 22/322 без дослідження обставин справи та умов укладеного сторонами договору; не врахували, що рішення не встановлювало обов'язку відповідача повертати будь-які кошти позивачу; у березні 2016 року відповідач вже здійснив коригування на загальну суму 143046,08 грн.; суди не дослідили належним чином питання щодо спливу позовної давності, про застування якої заявив відповідач.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу та у судовому засіданні проти задоволення касаційної скарги заперечив, зазначивши, що обставини наявності спірної переплати встановлені рішенням суду у справі № 22/322 та відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України повторному доказуванню не підлягають; суди обґрунтовано відхилили заяву відповідача про застування наслідків спливу позовної давності, застосувавши до спірних правовідносин частину другу статті 530 Цивільного кодексу України.

Відповідач у судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 05.11.2002 Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (Енергопостачальна організація) та Житлово-будівельний кооператив "Обчислювач-13" (Абонент) укладений Договір № 1410133 на постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах передбачених договором.

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" зверталося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ЖБК "Обчислювач-13" заборгованості за цим Договором № 1410133 від 05.11.2002 (справа № 22/322); рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2015 у справі № 22/322 у задоволенні позовних вимог ПАТ "Київенерго" відмовлено; при цьому суд зробив власний перерахунок розміру заборгованості із застосуванням чинних тарифів за період з 01.10.2008 по 01.07.2011 та встановив, що у відповідача (ЖБК "Обчислювач-13") заборгованість відсутня, а натомість існує переплата в розмірі 374111,55 грн. за договором № 1410133 від 05.11.2002. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 09.09.2015 судове рішення у справі № 22/322 залишено без змін.

Враховуючи, що переплата в розмірі 374111,55 грн. за договором № 1410133 від 05.11.2002 встановлена судовим рішенням у справі № 22/322, 30.11.2016 позивач листом звернувся до відповідача про повернення грошових коштів, відмова ПАТ "Київенерго" повернути вказані кошти є підставою для звернення з цим позовом.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, вказав на те, що сума надмірно сплачених коштів за договором № 1410133 від 05.11.2002 у розмірі 374111,55 грн. встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2015 у справі № 22/322, а, відтак, з огляду на приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України, ці обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, тобто, факт переплати у вказаній сумі доказуванню не підлягає. Одночасно суд зазначив, що, відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Враховуючи, що позивач звернувся до відповідача про повернення грошових коштів 30.11.2016, та строк виконання такого обов'язку, строк позовної давності не пропущено.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), а відповідно до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановить порушення права особи, про захист якого вона просить, а сторона у спорі до винесення рішення заявить про застосування позовної давності і буде встановлено, що позовну давність пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення перебігу позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України. За частиною першою вказаної вище статті цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 Кодексу).

Натомість суди попередніх інстанцій наведеного вище не врахували, не з'ясували, коли відповідач набув право пред'явити вимогу про стягнення надміру сплачених сум та застосували до спірних правовідносин абзац перший частини п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності щодо зобовязань з визначеним строком виконання. Встановивши, що переплата за договором № 1410133 від 05.11.2002 виникла у позивача за період з 01.10.2008 по 01.07.2011, суди попередніх інстанцій не з'ясували, коли позивач міг звернутися з вимогою про повернення надміру сплачених сум, а також коли позивач повинен був бути обізнаний з надмірною сплатою сум та дійшли передчасного висновку про те, що позовна давність у спірних правовідносинах пропущена не була.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини другої статті - 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу, не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, не дослідили обставин початкового моменту перебігу позовної давності.

Як наслідок, прийняті апеляційним та місцевим судами рішення та постанова не відповідають приписам статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, судам слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, - 111-7, пунктом 3 статті - 111-9, статтями 111-10, - 111-11, - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 у справі № 910/23243/16 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2017 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.