Додатковою постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 у справі № 920/653/16 (колегія суддів у складі: Барбашова С.В. - головуючий, Істоміна О.А., Пелипенко Н.М.) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сенс" (далі - ТОВ "Сенс") про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сенс" 1 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката в суді апеляційної інстанції.

Не погоджуючись із додатковою постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 у справі № 920/653/16, ТОВ "Сенс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд змінити оскаржуваний судовий акт та постановити нове рішення про стягнення з позивача на користь відповідача 20 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката в суді апеляційної інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувана додаткова постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.09.2017 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Владимиренко С.В., Шевчук С.Р. прийнято вказану касаційну скаргу ТОВ "Сенс" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 10.10.2017 о 10 год. 20 хв.

У заяві, яка надійшла до Вищого господарського суду України 02.10.2017, відповідач просить суд розгляд справи здійснити у відсутність його представника.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідача, які надійшли до Вищого господарського суду України 10.10.2017, позивач проти касаційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувану додаткову постанову - без змін.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. - 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористались.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду Сумської області від 20.12.2016 у справі № 920/653/16 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ТОВ "Сенс" про визнання незаконним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Сенс", оформлене протоколом від 30.03.2015 № 1 та на підставі якого проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ "Сенс" від 17.04.2015.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 20.12.2016 у справі № 920/653/16 залишено без змін.

У травні 2017 ТОВ "Сенс" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з заявою про прийняття додаткового рішення, в якій просила стягнути з позивача на користь відповідача 20 000,00 грн. витрат з оплати послуг адвоката в суді апеляційної інстанції.

Задовольняючи вказану заяву, апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 88 ГПК України господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо не вирішено питання про розподіл судових витрат або про повернення судового збору з бюджету.

Згідно з ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при відмові в позові - на позивача.

Підпунктом 6.5 пункту 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (va007600-13) роз'яснено, що розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Як встановлено апеляційною інстанцією, під час апеляційного розгляду справи № 920/653/16 відповідач надав заперечення проти апеляційної скарги, в яких, крім іншого, просив суд у разі відмови в задоволенні апеляційної скарги стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати на правову допомогу в сумі 20 000,00 грн.

Проте, приймаючи постанову від 28.03.2017, апеляційний господарський суд не вирішив питання щодо розподілу витрат відповідача на оплату послуг адвоката.

Як встановлено апеляційним господарським судом та вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, відповідачем надано суду копії договору про надання правової допомоги від 05.07.2016, укладеного між відповідачем та адвокатом Турченко С.П., у п. 3 якого сторони погодили, що вартість наданих адвокатом послуг за представництво інтересів клієнта в Харківському апеляційному господарському суді становить 20 000,00 грн.; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3432/10 від 20.09.2007, платіжного доручення № 10 від 07.02.2017, за яким відповідач сплатив Турченко С.П. 20 000 грн.

Як роз'яснено у пп. 6.3, 6.5 п. 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (va007600-13) , витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Разом з тим, вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Установчим З'їздом адвокатів України 17.11.2012 (в редакції, чинній на час апеляційного провадження) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка тощо.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 95 рішення Європейського суду з прав людини від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 26.02.2015 у справі "Двойних проти України" тощо).

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд, встановивши, що при прийнятті постанови від 28.03.2017 ним не було вирішено питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката, з урахуванням предмету спору, складністю справи, суб'єктного складу (витрати на оплату послуг адвоката покладаються на фізичну особу) та принципу співмірності, а також з огляду на відсутність доказів на підтвердження розумності витрат на оплату послуг адвоката та їх неминучості, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат, пов'язаних з наданням адвокатом правової допомоги у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1 000,00 грн.

Відповідно до ст. - 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. - 111-13 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. - 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією (254к/96-ВР) і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Право на касаційне оскарження є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 36 рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Великої Британії").

Обсяг обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Відхиляючи скаргу, касаційний суд, у принципі, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії" [ВП], заява № 30544/96).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Колегія суддів касаційної інстанції, перевіривши повноту доказів, фактичним обставинам даної справи № 920/653/16, встановлених апеляційним господарським судом, перевіривши мотиви, підстави, нормативно-правове обґрунтування оскаржуваного судового акта, беручи до уваги доводи касаційної скарги та враховуючи практику Європейського суду з прав людини як джерело права, дійшла висновку про правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду апеляційної інстанції (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії" [ВП], заява № 30544/96) та, відповідно, про відсутність у суду касаційної інстанції підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта.