розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2017 року у справі № 910/23003/16 за позовом приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" до товариства з обмеженою відповідальністю "Дахміра-Україна" про зобов'язання поставити товар та стягнення штрафних санкцій, та зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дахміра-Україна" до приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" про визнання частково недійсним договору та стягнення заборгованості,

У грудні 2016 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про зобов'язання здійснити поставку товару за договором поставки від 21.09.2015 року № 49/09-15, а саме: труби поїлки (для свиноматок) у кількості 10 шт., та стягнення штрафних санкцій у сумі 613 237,20 грн. у зв'язку з порушенням строків поставки товару за вказаним договором.

У свою чергу відповідач звернувся із зустрічною позовною заявою до позивача за первісним позовом та просив визнати недійсним п.5.3 договору поставки від 21.09.2015 року № 49/09-15, укладеного між сторонами, оскільки він суперечить ч.ч.2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" та ст. 61 Конституції України.

Крім того, відповідач за первісним позовом просив стягнути з позивача за первісним позовом заборгованість в сумі 100 010,42 грн., пеню в сумі 24 794,76 грн., 3% річних в сумі 3 127,68 грн. та 12 559,02 грн. інфляційних сум у зв'язку з простроченням оплати вартості товару на підставі договору.

До прийняття рішення у справі відповідач за первісним позовом подав заяву про збільшення розміру вимог зустрічного позову, в якій просив визнати недійсним п. 5.3 договору поставки від 21.09.2015 року № 49/09-15 та стягнути з позивача за первісним позовом заборгованість в сумі 107 403,29 грн., пеню в сумі 24 794,76 грн., 3% річних в сумі 3 127,68 грн. та 12 559,02 грн. інфляційних сум.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.03.2017 року (суддя Ярмак О.М.) первісний позов задоволено частково, в частині спонукання до виконання зобов'язань з поставки товару за договором поставки № 49/09-15 від 21.09.2015 року провадження у справі припинено, стягнуто з відповідача на користь позивача неустойку в сумі 15 325,35 грн. та 6 503,52 грн. судового збору, а в решті позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 107 403,29 грн., пеню в сумі 24 794,76 грн., 3% річних в сумі 3 127,68 грн., 12 559,02 грн. інфляційних сум, 6 000 грн. витрат на послуги адвоката та 2 218,27 грн. судового збору, а в частині визнання недійсним п. 5.3 договору поставки відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2017 року (судді: Зубець Л.П., Мартюк А.І., Алданова С.О.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач за первісним позовом вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права в частині відмови у стягненні неустойки за первісним позовом та часткового задоволення зустрічного позову, і тому просить прийняті ними рішення скасувати в цій частині, та первісний позов задовольнити, а в зустрічному позові відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач за первісним позовом вважає, що судові рішення у справі є законними, та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 13.09.2017 року.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.09.2017 року розгляд справи було відкладено на 04.10.2017 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що 21.09.2015 року між ТОВ "Дахміра-Україна" (постачальник) та ПрАТ "АПК-Інвест" (покупець) було укладено договір поставки № 49/09-15, за умовами якого постачальник зобов'язується в порядку, на умовах та у строки, передбачені цим договором, поставити (передати у власність) покупцю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити ветеринарний інвентар і інструменти ветеринарного призначення, що іменується надалі товар, в асортименті, кількості і за цінами, вказаними у відповідних додатках до договору - Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.

Умови поставки та порядок приймання-передачі товару визначені сторонами у розділі 2 договору поставки, відповідно до п.п. 2.2, 2.6, 2.7 якого поставка за цим договором здійснюється на умовах DAT на склад ТОВ "Нова Пошта", розміщеного за адресою: м. Червоноармійськ, вул. Артема, 169. Витрати на доставку товару за рахунок постачальника. У випадку, якщо в Специфікації сторони передбачили інші умови поставки, застосовуються умови поставки, вказані в Специфікації.

Право власності на товар переходить до покупця в момент поставки товару на умовах, вказаних в п.2.2 договору.

Моментом передачі товару є момент підписання покупцем накладної з вказівкою дати фактичного отримання товару.

Вартість товару та порядок здійснення розрахунків наведені в розділі 3 Договору поставки, згідно з яким вартість товару визначається у відповідних Специфікаціях до договору, які є його невід'ємною частиною і включає ПДВ. Загальна сума даного Договору складається із загальної сумарної вартості всіх поставок, вказаних у відповідних специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору, та оплата за поставлений товар за цим договором здійснюється покупцем на основі рахунка, у строки, визначені у відповідній Специфікації.

Відповідальність сторін визначена у розділі 5 договору поставки, в п.5.3 якого передбачено, що у випадку несвоєчасної поставки товару постачальник виплачує покупцю неустойку в розмірі 5% від суми непоставленого товару по відповідній Специфікації за кожен день прострочення поставки.

Згідно з п. 5.5 договору за порушення строків оплати за товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення від несплаченої суми за кожен день прострочення.

У відповідності до п. 5.9 договору у випадку невиконання постачальником своїх зобов'язань за договором покупець має право застосувати оперативно-господарську санкцію у вигляді відмови від свого зобов'язання з оплати поставленого товару на весь строк затримки виконання своїх зобов'язань постачальником, без застосування до нього будь-яких санкцій.

У п. 8.1 Договору поставки передбачено, що останній вступає в силу з моменту його підписання повноважними особами, з проставленням печаток сторін та діє до 31.12.2015 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

У специфікаціях до договору поставки сторонами було визначено вартість товару та строк його поставки, а саме: у специфікації № 1 від 26.10.2015 року визначена вартість товару у розмірі 83 556,94 грн. зі строком його поставки до 06.11.2015 року; у специфікації № 2 від 18.11.2015 року зазначена вартість товару - 174 240 грн. зі строком його поставки до 25.12.2015 року; у специфікації № 3 від 14.12.2015 року визначена вартість товару - 8 363,84 грн. зі строком його поставки до 18.12.2015 року; у специфікації № 4 від 09.02.2016 року визначена вартість товару - 40 456,30 грн. зі строком його поставки до 29.02.2016 року.

При цьому в п. 3 специфікацій № 1, 3, 4 передбачено, що покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 7 днів з моменту поставки, а в специфікації № 2 передбачено здійснення передоплати в сумі 80 000 грн. протягом 3-х днів з моменту підписання специфікації, та сплату 94 240,00 грн. протягом 28 календарних днів з моменту поставки.

У процесі розгляду справи місцевим господарським судом відповідач за первісним позовом здійснив поставку товару (труба поїлки (для свиноматок) у кількості 10 шт.) позивачу, відправивши товар та видаткову накладну № 1 від 06.02.2017 року на склад перевізника "Нова пошта" за експрес-накладною № 59998042322179 від 06.02.2017 року.

Відповідач за первісним позовом у суді першої інстанції просив застосувати строк позовної давності до вимог первісного позову про стягнення неустойки, а також зменшити суму неустойки, заявленої до стягнення позивачем за первісним позовом, до 3% загальної вартості товару, поставленого за договором.

Предметом даного судового розгляду за первісним позовом є вимоги покупця до постачальника про зобов'язання здійснити поставку товару за договором та стягнення штрафних санкцій у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання щодо поставки товару, а також зустрічні вимоги постачальника до покупця про стягнення заборгованості, пені, 3% річних, інфляційних сум у зв'язку з простроченням оплати вартості товару на підставі договору, та про визнання частково недійсним договору у зв'язку з суперечністю вимогам закону.

Висновок судів попередніх інстанцій про часткове задоволення первісного позову про стягнення штрафних санкцій обґрунтовано встановленням обставин неналежного виконання постачальником зобов'язання за спірним договором щодо своєчасної поставки товару та встановленням сторонами договірної санкції за прострочення виконання негрошового зобов'язання, а також застосуванням скороченої позовної давності до вимог про стягнення неустойки та наявності підстав для зменшення належних до сплати штрафних санкцій до 5% від загальної суми поставки за договором. В частині спонукання до виконання зобов'язань з поставки товару за договором поставки провадження у справі припинено у зв'язку з відсутністю предмету спору.

У свою чергу, відмовляючи в частині зустрічного позову про визнання недійсним п. 5.3 договору поставки суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності обставин за заявленими вимогами, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним. В той же час, задовольняючи зустрічні вимоги про стягнення заборгованості, пені, 3% річних, інфляційних сум суди обох інстанцій виходили з обґрунтованості та доведеності таких вимог.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1, 2 ст. 192 ЦК України).

Такі випадки передбачені статтею 193, ч. 4 ст. 524 ЦК України, Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) , Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) .

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

Разом з тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Такий же правовий висновок у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 року в справі № 6-284цс17.

Умовами договору поставки, укладеного між сторонами, передбачено розрахунки у гривні з прив'язкою до курсу у доларах США та Євро, про що зазначено у специфікаціях до договору.

Отже, задовольняючи зустрічні вимоги, суди помилково застосували до таких грошових зобов'язань положення закону в частині нарахування індексу інфляції, який регулює порядок сплати боргу, визначеного у гривнях.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій (частина 1 статті 233 ГК України). Схоже правило міститься в частині 3 статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, закріплено в пункті 3 частини 1 статті 83 ГПК України.

Разом з цим, засада рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав.

Зменшивши розмір належних до сплати за первісним позовом штрафних санкцій до 5% від загальної суми поставки за договором, суди попередніх інстанцій порушили принцип рівності сторін перед законом і судом та вимоги ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, оскільки не дослідили та не надали належної правової оцінки можливості зменшення і зустрічних позовних вимог в частині присудження до стягнення пені.

До того ж, зменшивши розмір неустойки, яка підлягала стягненню за первісним позовом, в порушення вимог п. 3 ст. 83 ГПК України суди попередніх інстанцій не навели обставин, які б свідчили про наявність виняткового випадку для такого зменшення.

Водночас, дійшовши висновку про задоволення первісного позову в частині стягнення неустойки і зустрічного позову про стягнення пені та 3 % річних суди обох інстанцій в прийнятих судових рішеннях в порушення вимог ст.ст. 43, 84 ГПК України не навели розрахунків і обгрунтування таких розрахунків, які б підтверджували правильність задоволення грошових вимог.

За таких обставин, прийняті судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню в частині первісного позову про стягнення з постачальника на користь покупця неустойки та розподілу судових витрат та в частині зустрічного позову про стягнення з покупця на користь постачальника пені, 3% річних, інфляційних сум та розподілу судових витрат з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2017 року та рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2017 року скасувати в частині первісного позову про стягнення неустойки і розподілу судових витрат та в частині зустрічного позову про стягнення пені, 3% річних, інфляційних сум та розподілу судових витрат, і справу № 910/23003/16 в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.